1/257
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 серпня 2019 року № 826/14044/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Ващенко В.А., за результатами відкритого судового засідання в адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
за участю представника відповідача, позивач подав заяву про розгляд справи без його участі
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, адреса: 03151, місто Київ, вулиця Смілянська, буд. 6), в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24 червня 2016 року №20756-13.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року касаційна скарга Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задоволена частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року скасовані, адміністративна справа №826/14044/16 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2019 року головуючою у справі визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
09.08.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
16.08.2019 в судове засідання прибув відповідач, позивач подав заяву про розгляд справи без його участі. Неприбуття позивача не перешкоджало подальшому розгляду цієї справи.
В судовому засіданні 16.08.2019 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що дане податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки з урахуванням вимог чинного законодавства, вартість автомобіля є значно меншою від 750 розмірів мінімальної зарплати.
Відповідач надав до матеріалів справи письмові заперечення проти позову, в яких зазначає, що позивач, в силу ст. 267 ПК України, є платником транспортного податку, а наявний у нього на праві власності автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком. Згідно п.267.4 ст.267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 грн. Тому, на переконання відповідача, на позивача правомірно покладено обов'язок сплатити податкове зобов'язання із транспортного податку у розмірі 25000 грн.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив, що позивач є власником автомобіля Toyota Highlander 2014 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого 23.12.2014 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
24.06.2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №20756-13 про визначення податкового зобов'язання Позивачу з транспортного податку у розмірі 25 000 грн. за 2016 рік на підставі пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України.
Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Транспортний податок в України регулюється ст.267 Податкового кодексу України, яка передбачає його обов'язкові елементи, при наявності яких контролюючий орган приймає податкове повідомлення-рішення щодо певної фізичної особи.
Згідно ст.267 ПК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно чинного законодавства власні легкові автомобілі, що відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України є об'єктами оподаткування (пп.267.1.1. ПК України).
Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пп.267.2.1 ПК України).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (ст.267.5.1 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку (пп.267.6.1 ПК України).
Відповідно до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена Постановою КМУ від 18.02.2016 року № 66 середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 p. № 403, де за ціну нового транспортного засобу береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
В свою чергу, Постанова № 403 передбачає застосування наступної формули для визначення середньоринкової вартості автомобіля: С ср= Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Пунктами 4-10 Постанови №403 передбачено наступне.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства.
Ідентичними є транспортні засоби, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; тип коробки передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; технічні характеристики.
Розбіжності можуть стосуватися комплектності та укомплектованості, пробігу та технічного стану.
Аналогічними є транспортні засоби, в яких збігаються такі ознаки і параметри: 1) для легкових автомобілів: тип кузова (седан, універсал тощо); призначення (дорожні, позадорожні); тип двигуна (бензиновий, дизельний тощо); робочий об'єм двигуна; привод тягових коліс (передньоприводні, задньоприводні, повноприводні); тип коробки передач; габаритні розміри; комплектність; кількість дверей.
За наявності кількох аналогів аналогічним транспортним засобом є транспортний засіб одного виробника (країни-виробника).
У разі коли неможливо визначити ціну ідентичного нового транспортного засобу в Україні (відсутні необхідні довідкові дані), допускається використання даних щодо аналогічних транспортних засобів.
У разі коли неможливо визначити ціну нового транспортного засобу в Україні, використовується інформація про його ціну в країнах-виробниках (експортерах).
У такому випадку ціна нового транспортного засобу в Україні визначається на рівні ціни в країнах-виробниках (експортерах) без урахування податку на додану вартість таких країн, збільшеної на суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що відповідно до законодавства сплачуються під час митного оформлення транспортного засобу.
У разі коли неможливо визначити ціну нового транспортного засобу в Україні згідно з пунктами 4 - 9 цього Порядку, допускається використання інформації про ціни нових транспортних засобів, зазначеної у спеціалізованих періодичних виданнях для продажу транспортних засобів, комп'ютерних програмах та Інтернеті тощо.
Відповідно до п.14 Постанови № 403 Мінекономрозвитку забезпечує режим роботи офіційного веб-сайту, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість транспортних засобів шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску та пробіг, а також роздрукувати зазначену інформацію з реквізитами Міністерства.
До матеріалів справи надійшов лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 04.03.2019 №3805-05/9520-09, направлений на запит позивача відносно вказаного транспортного засобу, в якому чітко вказано, що вартість автомобіля, з характеристиками як у позивача становила 872636,22 грн. (з ПДВ).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що автомобіль позивача не підпадає під визначення об'єкта оподаткування транспортним податком, відповідно до п.267.2.1 ПК України.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд також приймає до уваги те, що відповідачем до матеріалів справи не надано жодного доказу розрахунку вартості автомобіля у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена Постановою КМУ від 18.02.2016 року № 66 та одночасно не надано доказів того, що середньоринкова вартість автомобіля позивача становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пп.267.2.1 ПК України).
Крім того, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Разом з тим, як зазначив позивач та не було спростовано відповідачем, оскаржуване ППР було направлено засобами поштового зв'язку на адресу позивача лише 02.08.2016 та отримано позивачем 08.08.2016, внаслідок чого суд приходить до висновку, що оскаржуваний акт індивідуальної дії направлено платнику податку після закінчення визначеного законодавством строку для обчислення контролюючим органом відповідного податкового зобов'язання за податковий (звітній) період.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності своїх дій та оскаржуваного рішення не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24 червня 2016 року №20756-13.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 гривень (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ЄДРПОУ 39471390, 03151, місто Київ, вулиця Смілянська, буд. 6).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова
Повний текст виготовлено та підписано 20.08.2019.