ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 серпня 2019 року №640/7465/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1 , (далі - позивач), до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не сформування та не подачі до третьої особи подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 5600,00 грн. - протиправною.;
- зобов'язати відповідача сформувати і подати до третьої особи подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 5600,00 грн.
Ухвалою суду від 02 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/7465/19, (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивача звільнено від сплати збору згідно з п. 9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", як особу, яка придбала житло вперше, тому помилково сплачений збір підлягає поверненню.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву у якому зазначено, зокрема, що позовні вимоги заявлені позивачем, подані з пропущенням строків звернення до адміністративного суду, а тому підлягають залишенню без розгляду.
Суд вважає твердження представника відповідача викладених у відзиві необґрунтованими, оскільки строк звернення до адміністративного суду не пропущено, що підтверджується матеріалами справи.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Позивач 24 травня 2013 року придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, позивачем сплачено 5600,00 грн. пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується платіжним дорученням №2 від 24 травня 2013 року.
В той же час, позивач зазначає, що житло ним придбавалось вперше, а тому в силу положень п. 9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" він не повинен був сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повернути помилково сплачені кошти пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
За результатами розгляду заяви позивача відповідач листом від 01 квітня 2019 року №66496/08 відмовив у поверненні коштів з посиланням на те, що відсутній правовий механізм перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості вперше, а тому правові підстави для такого повернення коштів відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 р. №400/97-ВР, (далі - Закон №400/97-ВР).
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 ст. 2 Закону №400/97-ВР встановлено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР регулюється Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, (далі - Порядок №1740).
Згідно з п.п. 15-1, 15-3 Порядку №1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Тобто, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в обов'язковому порядку сплачується фізичними особами - покупцями нерухомого майна.
При цьому, слід враховувати, що особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Позивач зазначає, що нерухоме майно ним придбано вперше, до укладення договору купівлі-продажу квартири інша нерухомість не придбавалася.
Згідно з наявною в матеріалах справи інформацією з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №164655131 від 23.04.2019 відсутні інші відомості про придбання позивачем житла.
Разом з тим, відповідач, на якого відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), покладено обов'язок доказування, не надав доказів, які б підтверджували придбання позивачем нерухомого майна не вперше.
А тому, за відсутності протилежного, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин позивач придбав житло вперше, а тому звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Щодо посилання відповідача на те, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, суд зазначає, що вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року справа №819/1554/16 адміністративне провадження №К/9901/45559/18.
З огляду на викладене, бездіяльність відповідача щодо неповернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є протиправною.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, (далі - Порядок №787).
Відповідно до п.п. 3, 5 Порядку №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року N 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за N 1679/28124.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
З огляду на викладене, відповідач повинен підготувати та подати до відповідного територіального управління Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Отже, враховуючи, що позивач був звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла, але фактично сплатив цей збір у сумі 5600,00 грн., суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про те, що така сплата здійснена позивачем помилково, а тому, сплачені кошти підлягали поверненню позивачу за поданням відповідача.
За цих обставин суд вважає відмову відповідача у задоволенні заяви позивача, викладену в листі від 01 квітня 2019 року №66496/08, за наявності законних підстав для підготовки відповідного подання, необґрунтованою і такою, що порушує право позивача на отримання помилково сплачених коштів.
Враховуючи протиправність відмови відповідача у поверненні позивачу сплаченого ним збору, що, по суті означає допущення відповідачем бездіяльності у складенні подання, та з метою захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову, у зв'язку з чим слід зобов'язати відповідача сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 5600,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 768,40 грн.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ: 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 24 травня 2013 року у розмірі 5600,00 грн. (п'ять тисяч шістсот гривень нуль копійок), сплаченого згідно з платіжним дорученням №2 від 24 травня 2013 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Ю.Т. Шрамко