ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 21/10011.02.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Австрія-Капітал»
До
ПроВідкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»
визнання недійсним кредитного договору
Суддя Шевченко Е.О.
Представники:
Від позивача
Від відповідачаПадалюк В.М.
Казаєва О.О.- директор
- представник (дов. №03/4/1/88 від 05.03.09р.)
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Австрія-Капітал»(далі по тексту позивач) до Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»(далі по тексту відповідач) про визнання недійсним Кредитного договору №485 від 14.09.2007р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що укладений з відповідачем кредитний договір суперечить ст. 345 Господарського кодексу України, так як не містить в собі положень щодо відповідальності відповідача та положень щодо видів забезпечення зобов»язань позивача, що відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним. Також спірний правочин, як вказує позивач, підписаний директором ТОВ «Австрія-Капітал»з перевищенням повноважень і в подальшому не був схвалений вищим органом управління позивача.
Відповідач надав письмовий відзив на позов, з якого вбачається, що він не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити в їх задоволенні. На думку відповідача, позивач дійшов хибного висновку, що за ст. 345 Господарського кодексу України встановлюються істотні умови кредитного договору, а отже підстав визнавати кредитний договір не існує. Крім того відповідач зазначає, що відповідно до Протоколу №5 Загальних зборів учасників ТОВ «Австрія-Капітал»від 07.08.2007р. директору позивача було надано повноваження на підписання спірного кредитного договору, додаткових угод та інших необхідних документів.
До прийняття рішення по суті позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просить суд визнати недійсним Кредитний договір №485 від 14.09.2007р., укладений між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк в особі Харківської філії ВАТ «ВіЕйБі Банк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Австрія-Капітал»; визнати недійсним Іпотечний договір від 09.01.2008р., зареєстрований в реєстрі за №34; стягнути судові витрати на користь позивача.
В заяві про збільшення позовних вимог позивач додатково вказує на суперечність укладеного кредитного договору ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки грошові зобов»язання у спірному кредитному договорі виражені в іноземній валюті, а не в гривні України, кредит видавався в іноземній валюті із зазначенням еквіваленту в національній валюті; п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», так як у сторін кредитного договору відсутня індивідуальна ліцензія для надання та одержання відповідного кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу. З огляду на те, як зазначає позивач, що кредитний договір є недійсним, на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України підлягає визнанню судом недійсним Іпотечний договір від 09.01.2008р., укладений з метою своєчасного виконання грошових зобов»язань за кредитним договором.
У письмовому відзиві на заяву про збільшення позовних вимог відповідач заперечує проти доводів, викладених позивачем. У відзиві відповідач зазначає, що ст. 99 Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Згідно ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законодавчими актами, зокрема Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті, законодавством чітко визначено правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб»єктом кредитних зобов»язань. При цьому надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодної із сторін договору. Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
29.10.2009р. представник позивача в судове засідання не з»явився, з огляду на що розгляд справи судом було відкладено та винесено відповідну Ухвалу згідно ст. 77 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2009р. розгляд справи судом відкладався в межах строку, встановленого чинним законодавством України, відповідно до ст. 77 ГПК України у зв»язку з неявкою в судове засідання представника позивача.
Справа слухалась з оголошеною в судовому засіданні 17.12.2009р. перервою на підставі ст. 77 ГПК України.
Всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Австрія-Капітал»та Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк»укладено Кредитний договір №485 від 14.09.2007р.
Відповідно до умов даного Договору відповідач зобов»язався надати позивачеві у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти. Позивач зобов»язався повернути кредит в строк і в порядок, визначений даним Кредитним договором, зі сплатою процентів за фактичний строк користування та сплатою штрафних санкцій при порушенні Договору.
Підпунктом 1.1.1. Кредитного договору визначено, що кредит надається в сумі 800 000,00 доларів США 00 центів. Еквівалент в національній валюті України за курсом гривні до долару США складає 4 040 000,00 грн.
У відповідності до пп. 1.1.2. Кредитного договору термін остаточного повернення кредиту 13 вересня 2012 року включно.
Згідно з пп. 1.1.3. Кредитного договору процентна ставка за користування кредитом 13,2 процентів річних.
Пунктом 1.2. Кредитного договору встановлено, що кредит надається позивачеві на проведення поточної діяльності.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інші фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
У відповідності до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов»язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов»язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Умови кредитного договору, перелічені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, такі як мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов»язань позичальника; порядок плати за кредит; обов»язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, на думку суду, не є істотними при укладенні кредитного договору. Такий висновок випливає із структурно-системного аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, в яких законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору.
При цьому істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є умови про предмет, ціну та строк його дії.
Такої думки дотримується Національний банк України в своєму листі від 18.08.2004р. №18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності».
Також суд відмічає, що недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору при його укладенні, має своїм наслідком неукладення цього договору, а не його недійсність, про що свідчать норми закону.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Як вказує позивач, у позовній заяві, директору позивача згідно Протоколу №5 Загальних зборів учасників товариства від 07.08.2007р. були надані повноваження на підписання кредитного договору з відповідачем у розмірі 7 000 000 доларів США терміном на п»ять років з процентною ставкою 11,8 % річних, тоді як Кредитний договір був ним укладений на суму 8 000 000,00 доларів США терміном на 5 років, з процентною ставкою 13,2% річних, що є свідченням перевищення повноважень директора товариства і є наслідком визнання кредитного договору недійсним.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторони (представник) зобов»язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов»язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Судом встановлені наступні обставини.
У відповідності до п. 8.2. Статуту позивача до виключної компетенції Загальних зборів учасників належить, зокрема, надання згоди на укладення угод про придбання та відчуження нерухомого майна, інвестиційних та кредитних договорів, договорів застави та поруки, інших угод на суму, що перевищує еквівалент 300 000,00 грн.
Згідно з протоколом №5 Загальних зборів учасників ТОВ «Австрія-Капітал»від 07.08.2007р. вирішено отримати у ВАТ «ВіЕйБі Банк» кредит у розмірі 800 000 доларів США терміном на п»ять років з процентною ставкою 13,2 % річних та надати повноваження директору ТОВ «Австрія-капітал»на підписання кредитного договору, додаткових угод до нього та інших необхідних документів для отримання кредиту ВАТ «ВіЕйБі Банк»у розмірі 800 000,00 доларів США терміном на п»ять років.
Таким чином, доводи позивача стосовно перевищення повноважень директором товариства при укладенні Кредитного договору спростовуються матеріалами справи.
Серед підстав недійсності Кредитного договору позивач вказує на його невідповідність ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».
За умовами спірного Кредитного договору сума кредиту виражена в іноземній валюті -доларах США із зазначенням еквіваленту в національній валюті України за курсом гривні до долару США.
Як вбачається з меморіального валютного ордеру №319280 від 18.09.2007р., відповідач надав позивачеві згідно спірного Кредитного договору кредит в сумі 800 000,00 доларів США (у гривневому еквіваленті 4 040 000,00 грн.).
Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня.
Згідно з ст. 35 Закону України «Про національний банк України»гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
У відповідності до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов»язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Стаття 192 Цивільного кодексу України визначає, що законним платіжним засобом, обов»язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб»єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривні. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контракта) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно з ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов»язання учасників господарських відносин повинні бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб»єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов»язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
З наведених норм закону вбачається, що на всій території України законним платіжним засобом, обов»язковим до приймання за номінальною вартістю, є грошова одиниця України гривня. При цьому передбачена можливість в Україні використовувати іноземну валюту у випадках та в порядку, встановлених законом.
Використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні здійснюється у випадках і в порядку, визначених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993р. №15.
Згідно з преамбулою Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Декрету валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов»язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Згідно з п. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв»язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п. 2 ст. 6 Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб -резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам -резидентам.
Згідно з п. 1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004р. №483, використання іноземною валюти як засобу платежу (валютна операція) -використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов»язань або оплати товарів, що придбаваються.
Згідно з п. 1.4. цього Положення про порядок видачі, індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу -індивідуальна ліцензія, видана Національним банком резиденту або нерезиденту для здійснення валютної операції протягом визначеного строку.
Відповідно до п. 1.5. цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Згідно з п. 1.10. Положення одержання ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.
Банківською ліцензією №35 від 03.12.2001р. надано право відповідачеві здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно дозволу №35-1 від 03.12.2001р. та додатку до нього, дозволу №35-2 та додатку до нього банку надано право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до п. 1 глави 1 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. №281, це Положення встановлює порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках.
Згідно з п. 12 глави 1 Положення валютними операціями, пов»язанами з рухом капіталу, є такі, зокрема, як надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик.
Згідно з п.1 глави 3 Положення резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов»язань (у тому числі власних операцій суб»єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі відповідних документів.
Таким чином, можна зробити висновок, що на території України поряд з грошовою одиницею гривнею можливе використання іноземної валюти як засобу платежу. Операції з іноземною валютою здійснюються лише за наявності відповідної генеральної або індивідуальної ліцензії Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції.
З урахуванням викладеного, а також на підставі дозволу, виданого відповідачеві Національним банком України, суд вважає правомірним здійснення банком -відповідачем по справі, кредитної операції у валюті та відповідно відображення її в Кредитному договорі.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про іпотеку»іпотека -це вид забезпечення виконання зобов»язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов»язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього божника у порядку, встановленому цим Законом.
Позивач та відповідач з метою забезпечення виконання позивачем зобов»язань за Кредитним договором уклали Іпотечних договір від 09.01.2008р., відповідно до якого позивач передав в іпотеку відповідачеві нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення: підвалу №1.I., 1-го поверху №1-6, 7-:-13, 14-17, 18-:20, 21-23, 24, 25-29, 30-36, I, II, III, IV, V, VI; 2-го поверху №34, 39-:-41, 42, 49-:52, 53-59, VII, VIII в літ. «А-2», зі всіма об»єктами функціонально пов»язаними з цим нерухомим майно, загальною площею 1270,5 кв. м., що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Шевченка,28.
Позивачем заявлені позовні вимоги про недійсність вказаного Іпотечного договору на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов»язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов»язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Оскільки судом не встановлена недійсність Кредитного договору, відсутній наслідок його недійсності -недійсність правочину щодо його забезпечення.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню відповідно до ст. 49 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.
СуддяЕ.О. Шевченко