Ухвала
19 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 461/93/19
провадження № 61-15034ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Шиповича В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2019 року про відкриття провадження у справі та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк»)звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року.
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2019 року провадження у справі № 461/93/19 відкрито.
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2019 року залишено без змін.
05 серпня 2019 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року.
Просила ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року скасувати, а справу направити за встановленою підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.
Касаційна скарга обґрунтована порушенням правил підсудності, встановлених частиною п'ятою статті 28 ЦПК України, яка передбачає, що позови про захист прав споживачів пред'являються за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Зазначає, що місцем її проживання та реєстрації є АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Печерського району міста Києва. Таким чином, вважає, що даний спір підсудний Печерському районному суду міста Києва, а не Галицькому районному суду міста Львова.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України у часники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
За змістом пункту 8 частини першої статті 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі може бути оскаржена окремо від рішення суду тільки з підстав порушення правил підсудності.
Крім того відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року встановлено, що позивач, пред'явивши позов за місцем виконання договору, просив стягнути із відповідача борг за кредитним договором
№ Z02.177.73448 від 22 листопада 2017 року у розмірі 108 977,23 грн.
Отже ціна позову у справі № 461/93/19 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на
1 січня 2019 року (1921 грн х 100 = 192 100 грн, згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»).
Таким чином справа № 461/93/19 є малозначною в силу вимог закону
(пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України), незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої або апеляційної інстанції.
Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
При цьому, за змістом правил пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення справи до відповідної категорії.
Судом, не встановлена наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Ухвала Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2019 року про відкриття провадження у справі, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи № 461/93/19.
Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
ОСОБА_1 реалізувала своє право на апеляційний перегляд ухвали від 28 січня 2019 року у справі № 461/93/19.
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від
7 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 5 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia).
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі; ухвала про відкриття провадження у справі, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи; відповідач використав своє право на апеляційний перегляд; наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, особою, яка подає скаргу не доведена, а судом не встановлена, то відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2019 року про відкриття провадження у справі та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2019 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Шипович