Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 461/2912/15-ц
провадження № 61-8832св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Департамент економічної політики Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 червня 2016 року в складі судді Мисько Х. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 липня 2016 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляка Р. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що з 23 серпня 1997 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 09 лютого 2015 року їй стало відомо про те, що 20 березня 2012 року між її чоловіком та Департаментом економічної політики Львівської міської ради було укладено договір про пайову участь № 150, а згодом додаткову угоду № 180 про внесення змін до вказаного договору, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язувався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску у розмірі 51 032,79 грн, строком до 30 липня 2013 року. ОСОБА_2 не сплачував указану суму, оскільки 20 липня 2012 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю НВП « Білозір » було укладено угоду
№ 26/1, відповідно до умов якої ОСОБА_2 було замовлено та оплачено реконструкцію інженерних мереж, розташованих по АДРЕСА_1 , що знаходяться поза межами земельної ділянки, а кошторисну вартість таких робіт мали врахувати на користь указаної суми. Оскільки зарахування відповідних коштів не відбулося та ОСОБА_5 були прострочені терміни сплати пайового внеску, на указану суму була нарахована пеня у розмірі 11 161,69 грн та рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 січня 2015 року в справі за позовом прокурора Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Департаменту економічної політики Львівської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення боргу стягнуто з ОСОБА_2 на користь Департаменту економічної політики Львівської міської ради заборгованість у розмірі 61 194,48 грн, а також вирішено питання про розподіл судових витрат. Враховуючи вказане, відповідач повинен сплатити із сімейного бюджету указану суму, що для них є дуже великою. Позивач вважала, що оскільки, вона як дружина ОСОБА_2 не була повідомлена про укладення оскаржуваного договору та такий договір виходить за межі дрібного побутового, тому він є недійсним.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір про пайову участь від 20 березня 2012 року № 150, укладений між ОСОБА_2 та Департаментом економічної політики Львівської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним, оскільки договір про пайову участь
від 20 березня 2012 року № 150, укладений між ОСОБА_2 та Департаментом економічної політики Львівської міської ради не є правочином щодо розпорядження спільним з ОСОБА_1 майном та вказаний договір не створює для останньої ніяких обов'язків, а тому норми статті 65 СК України на спірні правовідносини не поширюються.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статті 65 СК України, оскільки ними під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір укладено без письмової згоди позивача на їх укладення, однак суди помилково не визнали його недійсним.Також, посилалась на те, що під час укладення договору не було досягнуто усіх істотних умов договору, оскільки відсутній розрахунок величини пайового внеску, що має бути невід'ємною частиною договору. Вважає, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.
Відзив відповідачів на касаційну скаргу не подано
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 20 березня 2012 року між Департаментом економічної політики Львівської міської ради та ОСОБА_2 було укладено договір про пайову участь № 150, відповідно до якого останній зобов'язався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим договором.
Ухвалою Львівської міської ради від 03 квітня 2008 року № 1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (із змінами та доповненнями) затверджено Положення про пайову участь (внесок) замовників у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова (надалі Положення).
Станом на березень 2015 року ОСОБА_2 взятих на себе обов'язків передбачених вказаним договором не виконав.
Згідно з копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 серпня 1997 року укладено шлюб, про що у книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 1490.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Згідно частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 203, частин першої, другої статті 215 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним, якщо зміст правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Також може бути визнаний недійним, якщо особа, яка вчинила правочин, не має необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Положеннями статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Як і в загальних положеннях статті 369 ЦК України, щодо розпорядження майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, стаття 65 СК України закріплює принцип взаємної згоди дружини та чоловіка у відносинах розпорядження спільним майном, а також презумпцію згоди другого з подружжя при вчиненні іншим з подружжя правочину, спрямованого на розпорядження спільним майном.
Оскільки оскаржуваний договір (договір про пайову участь) укладено
ОСОБА_2 з метою здійснення забудови ним земельної ділянки у відповідному населеному пункті, укладення якого є обов'язковим у відповідності до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а не розпорядження власністю, тому згода іншого з подружжя не вимагається.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, встановивши, що під час укладення оскаржуваного договору ОСОБА_2 не вчиняв дій щодо розпорядження майном, яке є об'єктом спільної сумісної власності, та враховуючи те, що позивачем не доведено наявність, передбачених частинами першою, другою статті 215 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун