Справа №:755/6639/17
Провадження №: 1-кп/755/389/19
"01" серпня 2019 р.
м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судових засідань ОСОБА_2 , за участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017100040003706 від 17.03.2017 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, встановив :
на розгляді у цьому місцевому суді перебуває дане провадження, у якому ухвалою від 11.12.2018 надано дозвіл на затримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, оскільки, як указує заявник, наявні підстави регламентовані ст.ст. 177, 178, п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України.
Обвинувачений вказав, що вважає, передумови для утримання його під вартою визначені п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України відсутніми.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, приходить до наступного.
Статтею 331 КПК України регламентовано, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ст. 177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ст. 177 КПК України).
Відповідно до норм ст. 194 КПК України, під час розгляду вказаного питання суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини визначені п. 1 - п. 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризуються особу обвинуваченого та визначені у п. 1- п. 11 частини 1 вказаної статті.
З урахуванням того, що у справі «Тимошенко проти України», заява № 49872/11, від 30 квітня 2013 року ЄСПЛ зробив декілька важливих висновків:«…для того, щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції , самого факту, що цей захід застосовується згідно з національним законодавством, що відповідає вищезазначеним стандартам, ще недостатньо - він також повинен бути необхідним за даних обставин (див. рішення у справах «Нештяк проти Словаччини» (), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року, та «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пп. 27-28, від 14 жовтня 2010 року)».
«…Суд наголошує на тому, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи - незалежно від того, наскільки коротким він є - повинно бути переконливо доведено державними органами (див. рішення у справах «Белчев проти Болгарії» (Belchev v. Bulgaria), заява № 39270/98, п. 82, від 8 квітня 2004 року, та «Кастравет проти Молдови» (Castravet v. Moldova), заява № 23393/05, п. 33, від 13 березня 2007 року)».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Луценко проти України» (2012 р.), Суд встановив, що національні суди, розглядаючи матеріали оскарження застосування тримання під вартою, не розглядали доцільність позбавлення заявника свободи та можливість застосування до нього інших, більш м'яких (неізоляційних) запобіжних заходів.
У цій ситуації, у вказаному кримінальному провадженні обвинуваченому було висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 185 КК України, а саме у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжці), вчиненій повторно.
В ході обговорення цього питання відносно обвинуваченого, відповідно до обвинувального акту встановлено такі відомості: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Києва, громадянин України, з середньою освітою, не працює, не одружений, однак має на утриманні малолітню дитину, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий, зокрема, в останнє 06.12.2017 Оболонським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік зі звільненням від відбування такого покарання, у порядку ст. 75 того ж Кодексу, з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Обвинувачений на час вирішення даного питання за своїм віком і станом здоров'я не має специфічних особливостей стану здоров'я, має типові соціальні зв'язки для особи його віку та статусу.
На цей час, судове слідство не завершено, обвинувачений обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, відносяться до середньої тяжкості та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі, наявність судимостей, докази передбачені ст. 84 КПК України з боку обвинувачення та захисту, у цей період, не досліджені, у світлі чого, з урахуванням наведених даних суд уважає, що обставини регламентовані ст. 177, п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України є дійсними.
При цьому, вони обумовлені у світлі, як вказаних відомостей, так і факторів пов'язаних з характером вказаної особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій він піддається до кримінальної відповідальності,з огляду на що об'єктивний спостерігач вважає, що, у даному конкретному випадку, обставини визначені ст. 177 КПК України щодо ризиків є обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються наявними матеріалами, як і інші обставини визначені ч. 1 ст. 194 вказаного Кодексу.
Реальними є обставини визначені п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, так як обвинуваченому висунуто обвинувачення, у цей період, тож не може йти мова щодо питання слушності самої підозри, так як власне саме обвинувачення висувається лише у разі її обґрунтованості.
Однак, обставини регламентовані ст. 178 КПК України, у світлі даних про обвинуваченого, не є такими, що вказують на наявність, у цей період, передумови визначеної п. 3 ч. 1 ст. 194 вказаного Кодексу у поєднанні з характером висунутого обвинувачення та проведеним комплексом досліджених, у цій справі, доказів, та тих, які тільки мають бути в ньому вчинені.
Як наслідок, у цей період, є наявними обставини визначені п.п. 1-2 ч. 1 ст. 194, ст. 331 КПК України, але відсутня передумова визначена п. 3 ч. 1 ст. 194 вказаного Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 194 КПК слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
А тому, на цей час, у ракурсі того, що судом констатовано не доведення обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 вказаного Кодексу на викання вимог частини другої цієї ж статті наведеного Кодексу суд зобов'язаний постановити саме ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 176-178, 183, 193-194, 196, 199, 331, 369-372, 376 КПК України, суд постановив :
відмовити у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального Кодексу України.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 10:30 год. 06.08.2018.
С у д д я : ОСОБА_1