ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/13640/18
провадження № 2/753/1427/19
"15" квітня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.,
секретар судового засідання Пасько І.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення права користування жилим приміщенням,
У липні 2018 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_4 , відповідач) про зняття її з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований такими обставинами. На підставі договору дарування квартири від 08.02.1999 ОСОБА_5 йому у власність передала квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 є власником цієї квартири. У вказаній квартирі зареєстровані три особи, а саме: позивач, відповідач - колишня дружина та спільна дитина сторін. З листопада 2011 р. відповідач у квартирі фактично не проживає, її речі відсутні, вона не несе ніяких витрат по утриманню квартири, комунальні послуги не сплачує, а всі витрати за комунальними платежами, в тому числі і пов'язані з її реєстрацією у вищевказаній квартирі, несе позивач як власник.
13.02.2019 позивач подав заяву про зміну предмету позову, заявив вимогу про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач подав клопотання про розгляд справи у його відсутність.
Відповідач викликалася в судове засідання у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем її проживання, проте до суду вона не з'явилася без повідомлення причин неявки, відзив на позов не подала.
Зважаючи на неявку відповідача в судове засідання та неподання відзиву на позов, суд відповідно до положень статей 280, 281 ЦПК України ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Нез'явлення сторін є підставою для розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.
На підставі договору дарування від 08.02.1999, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лиюровою Л.О., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .
З витягу Реєстру територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_2 зареєстроване місце проживання трьох осіб, в тому числі і відповідача ОСОБА_6 .
З позовної заяви вбачається, що відповідач не проживає у спірній квартирі з листопада 2011 р.
Вирішуючи даний спір, суд керується положеннями цивільного законодавства, які визначають зміст права власності, основні способи його захисту.
Так, за приписом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до статті 319 ЦК України, яка встановлює визначальні принципи здійснення права власності, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Стаття 321 ЦК України, у якій закріплений конституційний принцип непорушності права власності, проголошує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Стаття 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі власника будинку або квартири, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та існування перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право, та з яких підстав.
Сервітутне право членів сім'ї власника житла на користування житлом, а також підстави та умови, за яких член сім'ї власника втрачає право на користування житлом, врегульовані нормами статті 405 ЦК України та статті 156 Житлового кодексу УРСР, за змістом яких члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство (стаття 64 Житлового кодексу УРСР), мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина 2 статті 405 ЦК України).
Доказів, які б підтверджували, що відповідач цікавився чи цікавиться житловою площею, сплачує комунальні послуги та намагається вселитися у спірну квартиру, а також поважності причин його відсутності у житлі, суду не надано.
Суду також не надано доказів укладення сторонами угоди щодо певного порядку користування спірною квартирою та інших умов припинення права користування житлом.
За приписом статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.
Отже зважаючи на встановлені обставини, вищенаведені положення матеріального законута ураховуючи, що реєстрація місця проживання відповідача у спірній квартирі перешкоджає її власнику в повній мірі користуватися та розпоряджатися своїм майном, суд вбачає підстави для захисту порушеного права позивача у передбачений законом спосіб - шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Оскільки рішення ухвалюється на користь позивача, суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір в сумі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 704,80 гривень.
Рішення суду набирає законної сили, якщо після закінчення строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя:
Повне заочне рішення складене 15.04.2019.