ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/16879/18
провадження № 2/753/1998/19
"20" травня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого-судді - Даниленко В. В.
за участю секретаря судових засідань - Петренко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.
Позов обґрунтувала тим, що Позивач від шлюбу з ОСОБА_2 має спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26.05.2011 року шлюб було розірвано. Зазначає, що син проживає разом з нею та перебуває повністю на її утриманні. Згідно з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.04.2011 року ОСОБА_2 повинен сплачувати аліменти на її користь на утримання дитини - ОСОБА_3 до досягнення повноліття. Відповідач проживає окремо та належної матеріальної допомог на утримання дитини не надає, в житті дитини, її вихованні та розвитку ніякої участі не приймає, що ставить її у в карай скрутне матеріальне становище. Наголошує, що дитина вимагає додаткових витрат на навчання, розвиток, лікування, проте всі додаткові витрати позивач несе самостійно..
ОСОБА_1 зазначає, що дитина потребує забезпечення належного рівня життя, який необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Зазначила, що дитина стоїть на «Д» обліку у лікарні, з 2008 року, як часто хворіюча та має хронічний діагноз, що підтверджується щорічними оглядами спеціалістів, за зазначений у позовній заяві період, висновком ЛКК № 1877 від 25.11.2013 року, «Д» оглядом від 11.02.2014 року, від висновком ЛКК №1981 від 07.11.2014 року згідно звису у лікарняний карточці Державного закладу вузлової лікарні №1 станції Дарниця ДТГО «Південно-Західна залізниця», а також записом лікаря Лора від 13.02.2015 року при огляді спеціалістами в 2015 році та записом лікаря Лора від 23.02.2016 року при огляді спеціалістами в 2016 році, і також підтверджується довідкою учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов'язкового медичного огляду за 2016 рік. Відповідно до запису у лікарняній карточці Державного закладу вузлової лікарні №1 станції Дарниця ДТГО «Південно -Західна залізниця» та довідкою - випискою, позивачем було витрачено суму коштів в розмірі 83,64 грн. Відповідно актами виконавчих робіт та фіскальними чеками на лікування дитини у стоматолога було витрачено кошти в розмірі 555,00 грн. Відповідно до Виписки №9850 із медичної картки дитина провела у стаціонарному відділені 2 тижні з 18.04.2016 року по 27.04.2016 року де дитину прооперували в зв'язку з гострим гангренозним апендицитом в Київській міській дитячій клінічній лікарні №2. Під час лікування дитини в стаціонарному відділенні позивачем було витрачено суму коштів у розмірі 2361,12 грн. За період з 11.06.2016 року по 27.06.2016 року дитина була на відпочинку на базі «Фазан», яка знаходиться на березі чорного моря в Одеській обл. позивачем було сплачено 4590,00 грн. за проживання дитини та 2340,00 за харчування дитини., 1440,00 грн за проїзд автобусом. Згідно довідки №57 від 25.05.2017 року дитина відвідує у художньому колективі студії образотворчого мистецтва «Сонечко» з 01.09.2015 року по 31.05.2017 року. З вересня 2017 навчання продовжено, та згідно товарних чеків, витрати склали у 2015 році 579,50 грн. у 2016 році 760,50 грн. Крім того для підготовки до школи у 2015 році позивачем було затрачено суму в розмірі 156,00 грн. В 2016 році позивачем було затрачено 224,40 грн. Загальний розмір витрат, пов'язаних з оздоровленням та лікуванням, а такаж розвитком дитини складає 6805,08 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року відкрито провадження в справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.
Протягом підготовчого розгляду позивач вимоги позову підтримала в повному обсязі.
Відзив на позовну заяву, в порядку ст. 178 ЦПК України Відповідачем подано не було.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судове засідання позивач надала заяву про розгляд справи у її відсутність та просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що Відповідач будучи повідомлений належним чином про день та час судового засідання, двічі поспіль не з'являвся в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності Відповідача.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності Відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві. (а.с 10).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.04.2011 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу (заробітку), щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.08.2011 року і до повноліття дитини. (а.с.11)
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.12.2012 року було збільшено розмір аліментів та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1300 грн. з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10.02.2012 року і до повноліття дитини. (а.с.13
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26.05.2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.(а.с 12)
Малолітня дитина мешкає з позивачкою та перебуває на її повному утриманні, дитина підростає та потребує більшого забезпечення для належного утримання.
Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, індивідуальним. Проживання окремо не звільняє від виконання цього обов'язку. Батьки мають всебічно сприяти розвитку дитини. Забезпечення умов для такого розвитку та навчання пов'язане з належним наданням матеріальної допомоги, що має бути достатньою. Платник аліментів зобов'язаний роботи все можливе для того, щоб його заробіток (доходи) були достатніми для власного утримання та утримання дітей, за належний розвиток яких він відповідальний як батько.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст.141 СК України).
Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення повноліття.
За змістом ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
За змістом ч. 1 статті ст.185 СК України, у тих випадках, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, страждає на тяжку хворобу, є калікою або відчуває потребу у додаткових витратах на неї у зв'язку з розвитком якихось її здібностей, той з батьків, з кого присуджене стягнення аліментів, і той, до кого вимога про це не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах, пов'язаних з утриманням дитини.
Отже, у даному разі маються на увазі додаткові витрати, а не додаткове стягнення коштів на утримання дитини. Аліменти потрібні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови життя дитини. Однак, в окремих випадках у силу особливих обставин, про які йшлося вище, потрібні крім звичайних значні додаткові витрати. Тому розмір стягуваних додаткових витрат має визначатися залежно від понесених або передбачуваних витрат.
У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення».
Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. за №3 звернув увагу на те, що стягненню підлягають не тільки фактично зазнані додаткові витрати на утримання дитини, а і передбачувані додаткові витрати, викликані особливими обставинами, тому їх необхідно визначати в твердій грошовій сумі.
Суд при розгляді позову виходить з того, що додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей дитини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз положень ст. 185 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні вимог про участь одного з батьків у додаткових витратах на дитину суд має встановити реальне існування особливих обставин, які викликають необхідність таких витрат, а також розмір останніх. Лише при наявності цих умов і їх встановленні можливе ухвалення рішення про стягнення таких витрат в конкретній сумі.
Звертаючись до суду із вимогою про стягнення додаткових витрат на дитину, позивач просить стягнути з відповідача витрати , понесених, у зв'язку забезпеченням належного рівня життя, який необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, відпочинку дитини та оздоровлення, а саме: у розмірі 6805,08гривень. (а.с. 19-52).
На підтвердження зазначених вимог позивач надала квитанції та довідки з лікарні.
Відповідач в судові засідання не з'являвся та не представив суду жодних доказів на спростування вимог позивача, а тому позов слід задовольнити.
Таким чином, проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, з урахуванням їх належності та допустимості, врахувавши потреби дитини, керуючись ст.185 СК України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину підлягають задоволенню.
Також суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст.4, 12,81, 89, 258, 259, 263, 265, 268, 280-289, 354 ЦПК України,, ст.ст.180, 181, 182, 184, 185 СК України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 додаткові витрати на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 6805,08 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: