Справа № 727/8321/19
Провадження № 2/727/1506/19
про відмову в забезпеченні позову
06 серпня 2019 року Суддя Шевченківського районного суду м. Чернівці Волошин С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кутровської Н.М. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою, -
Представник позивача ОСОБА_3 05.08.2019 року звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. У поданій належним чином оформленій заяві, просить в порядку забезпечення позову накласти арешт на майно Відповідача, яким останній володіє на праві приватної власності та заборонити його відчуження в межах суми 204 240,00гривень.
Крім цього в своїй заяві вказує, що незабезпечення позову призведе до порушення інтересів позивача, унеможливить виконання рішення суду. При цьому застосування заходів забезпечення, а саме накладення арешту, не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження, які дозволять створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та норм чинного законодавства просить вимоги заяви задовольнити.
Суд, оглянувши подані письмові матеріали справи, вважає, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Питання забезпечення позову врегульовано главою 10 ЦПК України.
Відповідно до положень ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
На підставі вимог ч.1, 2 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь в справі, може вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Пункт 1 частини 1 ст.150 ЦПК України передбачає, що позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч.1 п.2 ст.150 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно із положеннями ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Згідно із п.п.4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як зазначає Пленум Верховного Суду України у постанові N 9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Наведене узгоджується і з правовими позиціями Верховного Суду України (постанови від 25.05.2016 року по справі № 6-605цс16 (№ в ЄДРСРУ 57933051).
Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі"Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі"Дорани проти Ірландії"Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, в чому саме полягає необхідність у забезпеченні позову, належним чином не обґрунтовано необхідність застосування виду забезпечення позову у вигляді арешту, взагалі не вказано конкретне майно відповідача на яке необхідно накласти арешт, не зазначена його вартість, та чи співмірна ця вартість ціні позову.
Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження наміру відповідача навмисно відчужити майно, у зв'язку з чим не навів достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач просить накласти арешт на майно, яке належить відповідачу, в межах заявленої суми позовних вимог, однак не зазначає на яке саме майно і де воно знаходиться.
Оскільки позивачем не надано доказів, на яке саме майно відповідача належить накласти арешт і де воно знаходиться, що унеможливлює виконання ухвали, враховуючи вищенаведене, суд вважає дану заяву безпідставною та необґрунтованою та приходить до висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-157, 258, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кутровської Н.М. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд міста Чернівці або безпосередньо до апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СУДДЯ: С.О. Волошин