79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.05.07 Справа № 1/63-26/24
За позовом: Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Львів
до відповідача: Радехівської міської ради, м. Радехів
про звернення стягнення на заставлене майно на суму 7 333,63 дол. США
за зустрічним позовом: Радехівської міської ради, м. Радехів
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Львів
про визнання недійсним договору застави та вилучення майна з застави
Суддя Деркач Ю.Б.
при секретарі Боровець Я.
Представники:
від позивача Козак Б.В. -представник
від відповідача Крет О.І. -представник
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки
передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.05.2007 р.
Суть спору: Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Львів звернулося до господарського суду з позовом до Радехівської міської ради, м. Радехів про звернення стягнення на заставлене майно на суму 7 333,63 дол. США. Радехівська міська рада, м. Радехів звернулася до господарського суду з зустрічним позовом до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Львів про визнання недійсним договору застави та вилучення майна з застави.
Ухвалою суду від 23.01.2007 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 19.02.2007 р. В судовому засіданні 19.02.2007 р. оголошувалась перерва до 05.03.2007 р. Ухвалою суду від 05.03.2007 р. продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладався до 27.03.2007 р. Ухвалою суду від 22.03.2007 р. прийнято зустрічний позов до розгляду та призначено його до розгляду в судовому засіданні на 27.03.2007 р. В судовому засіданні 27.03.2007 р. оголошувалась перерва до 23.04.2007 р. В судовому засіданні 23.04.2007 р. оголошувалась перерва до 15.05.2007 р.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.
Первісні позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до кредитної угоди № 0201/04 від 17.01.2002 р. Марківу Олегу Мирославовичу банком відкрито кредитну лінію в сумі 4 000,00 доларів США терміном на 10 місяців, з 21.01. по 21.11.2002 р. зі сплатою за користування кредитними коштами 16 відсотків річних. Засобом забезпечення кредитних зобов'язань позичальника є застава майна, згідно з договором застави від 05.02.2002 р. майновим поручителем якого виступила Демків А.І., передавши у заставу житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який знаходиться по вул. Київська в с. Кізлів, Буського району, Львівської області. 02.10.2003 р. Демків А.І. померла. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 12.07.2006 р. право власності на вказане майно визнано за Радехівською міською радою Львівської області. Станом на 10.01.2007 р. загальна заборгованість Марківа О.М. за кредитним договором становить 7 333,63 долари США, із якої сума кредиту -3899,78 доларів США, пеня за несплату кредитних коштів -706,73 долари США, відсотки -1 252,09 долари США, пеня по відсотках -222,94 долари США. Оскільки зазначене нерухоме майно знаходиться в заставі банку, зазначає позивач, то у відповідності зі ст.ст. 1277, 1231 ЦК України відповідач, як власник відумерлого майна, зобов'язаний задоволити вимоги кредиторів спадкодавця в межах вартості такого рухомого чи нерухомого майна, а тому просить позов задоволити.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав відзив № 192 від 16.02.2007 р. на позовну заяву, проти позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві.
27.02.2007 р. відповідач звернувся до суду з зустрічним позов про визнання недійсним договору застави обґрунтовуючи свої вимоги тим, що даний договір укладений з порушенням ст. 62 ЦК УРСР, оскільки він укладався Марківим О.М., який діяв на підставі довіреності та в своїх інтересах. У зв'язку з цим просить визнати договір застави недійсним.
Позивач подав відзив № 02-5/13-328 від 27.03.2007 р. на зустрічний позов, проти зустрічних позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:
17.01.2002 р. між позивачем за первісним позовом та гр. Марківим О.М. укладено кредитну угоду № 0201/04 на підставі якої Марківу О.М. відкрито кредитну лінію в сумі 4 000 доларів США з кінцевим терміном погашення кредиту 21.11.2002 р. зі сплатою 16% річних за користування кредитом.
В забезпечення виконання Марківим О.М. своїх зобов'язань за цим кредитним договором між позивачем за первісним позовом та гр. Демків А.І. укладено договір застави від 05.02.2002 року, за яким передано в заставу позивачу за первісним позовом житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: Львівська область, Буський район, с. Кізлів, вул. Київська (колишня вул. Леніна), 33, житловою площею 59,1 кв.м.
З 1 січня 2004 р. набрав чинності новий Цивільний кодекс України.
Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу передбачено, що до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Оскільки цей пункт не передбачає, що в такому ж порядку мають вирішуватися і питання, пов'язані з недійсністю договорів, тобто з підставами, порядком та правовими наслідками визнання договорів недійсними, а тому стосовно вирішення цих питань мають застосовуватися правила Кодексу, який діяв на момент укладення такого договору.
Договір застави укладений 05.02.2002 р., тобто до набрання чинності новим Цивільним кодексом України, а тому при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 ЦК УРСР 1963 р., що був чинним на момент укладення договору застави, представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.
Договір застави з банком від імені Демків О.М. укладав Марків О.М., який діяв на підставі доручення посвідченого Юрченко О.В., приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу за реєстраційним № 3378 від 25.12.2001 р., про що зазначено в преамбулі договору застави.
Оскільки договір застави забезпечував виконання особистих зобов'язань Марківа О.М. як позичальника, по кредитному договору № 0201/04 від 17.01.2002 р., то такий договір є вчинений в його особистих інтересах, а тому не відповідає вимогам закону (ч. 3 ст. 62 ЦК України 1963 р.) і повинен бути визнаний недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР.
Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З огляду на вказані норми права договір застави від 05.02.2002 р. укладений всупереч положенням ч. 3 ст. 62 ЦК УРСР 1963 р. за цивільним правом є нікчемним, тобто недійсність якого прямо встановлена законом без необхідності визнання його таким за рішенням суду.
Заява банку про застосування строку позовної давності до розгляду зустрічної позовної заяви про визнання договору застави до задоволення не підлягає виходячи з наступного. У ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право власності на заставлене майно у Радехівської міської ради Львівської області виникло лише на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.07.2006 р., а з позовом про визнання договору застави недійсним вона звернулась 27.02.2007 р., тобто в межах строку позовної давності в три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин суд приходить до висновку щодо нікчемності договору застави від 05.02.2002 р., а тому у задоволенні первісного позову, що ґрунтується на нікчемному договорі та зустрічного позову слід відмовити повністю.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 48, 62 ЦК УРСР (1963 р.), ст.ст. 215, 256, 257, Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 115 ГПК України, суд -
1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
2. Судові витрати за первісним позовом покласти на позивача за первісним позовом.
3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
4. Судові витрати за зустрічним позовом покласти на позивача за зустрічним позовом.
Суддя