ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 2/1402.02.10
За позовом Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування
житлового фонду»Солом'янської районної у місті Києві ради
До Громадської доброчинної організації асоціації «Добро та Сім'я»
про стягнення 3 022,27 грн.
Суддя Домнічева І.О.
Представники:
Від позивача Мойсик М.В.
Від відповідача не з'явився
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної у місті Києві ради до Громадської доброчинної організації асоціації «Добро та Сім'я»про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за Договором оренди №500/Б від 24.06.09р. в сумі 3 022,27 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2009р. порушено провадження у справі.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.
Представник Позивача у судових засіданнях підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник Відповідача в судові засідання не з'являвся, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило. Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Відзив на позов відповідач не подав.
За таких обставин рішення по справі виноситься на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд-
Між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної у місті Києві ради (далі Позивач) та Громадською доброчинною організацією асоціацією «Добро та Сім'я»(далі Відповідач), було укладено Договір оренди нежилого приміщення за № 500/Б від 24.06.2009р., на підставі якого Відповідачу було надано в користування приміщення загальною площею 39,3 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. М. Кривоноса, 7.
Згідно ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»строк дії Договору оренди було встановлено до 24.05.2012 року.
Орендна плата, згідно умов Договору оренди встановлена в розмірі 463,70 грн., яку Орендар повинен перераховувати незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції та ПДВ.
Згідно умов Договору оренди, орендар також компенсує видатки по платі за землю, розрахунок яких робиться у відповідності до Додатку №3 до основного Договору.
Відповідач не скористався своїм правом з'явитися до суду та надати усні або письмові документально та нормативно обґрунтовані заперечення проти обставин, викладених в позові.
Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.
Відповідно до листа ДПА України від 09.06.2000р. №7987/7/16-1220-13, якщо між суб'єктами підприємницької діяльності у складі вартості послуги за договором оперативної оренди передбачена компенсація розміру "земельного податку", платником якого є орендодавець, то така компенсація відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" у складі вартості послуг оперативної оренди є об'єктом оподаткування ПДВ, база оподаткування якої визначається виходячи із загальної вартості такої послуги з урахуванням можливих компенсацій за іншими витратами.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушував умови Договору та проводив оплату по Договору несвоєчасно і не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості.
Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з орендної плати за Договором, відповідно до якого заборгованість відповідача по орендній платі з серпня 2009 року по жовтень (включно) 2009 року станом на 01.11.09р. становить 2 412,24 грн.
Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з компенсації видатків по сплаті земельного податку за Договором, відповідно до якого заборгованість відповідача по компенсації видатків по сплаті земельного податку станом на 01.11.09р. становить 517,26 грн..
В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведених сум заборгованості, а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача сум заборгованості з орендної плати та заборгованості по компенсацій видатків по платі за землю.
Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Суд погоджується з розрахунком пені наданим позивачем у розмірі 92,77 грн., який розрахований у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 6.2 Договору.
В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем пені за порушення умов Договору в частині сплати орендної плати, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені за порушення умов Договору в частині сплати орендної плати.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Громадської доброчинної організації асоціації «Добро та Сім'я»(м. Київ, вул. Семенівська, 11, кв. 13; ідентифікаційний код 16481415) на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом'янської районної у місті Києві ради (м. Київ, вул. Соціалістична, 6; код ЄДРПОУ 35756919) 2 412 (дві тисячі чотириста дванадцять) грн. 24 коп. заборгованості з орендної плати, 517 (п'ятсот сімнадцять) грн. 26 коп. компенсації плати за землю, 92 (дев'яносто дві) грн. 77 коп. пені, 102 (сто дві) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Суддя І.О.Домнічева
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення -09.02.2010р.