Справа № 495/6473/19
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
07 серпня 2019 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого одноособово - судді Боярського О.О.,
при секретарі: Рачицькій І.А.,
№ 495/6473/19
розглянувши в порядку загального позовного провадження на стадії підготовчого судового засідання у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої особи, -
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої особи та просить:
- надати дозвіл дитині - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави України, разом з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї неповнолітньої доньки, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) на строк до досягнення дитиною 16-літнього віку.
- надати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), дозвіл на виготовлення паспорту для виїзду за межі України неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу (згоди) батька дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Позивач обґрунтувала позов тим, що 06 вересня 2003 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований Першим відділом реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис №242, від якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась донька ОСОБА_3 .
Позивач вказує, що звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, оскільки протягом тривалого часу подружні стосунки між ними не підтримуються, подружжя має різні характери та погляди на життя. Донька ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері.
В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що в подальшому має намір тимчасово виїжджати з дитиною за кордон до родичів, які проживають на території Канади, Італії. Крім того, вказує, що донька займається вокалом в навчальному закладі, яким передбачені локальні та міжнародні поїздки для участі в конкурсах.
Таким чином, для виїзду дитини за кордон необхідно мати нотаріальний дозвіл відповідача, однак останній ухиляється від надання такого дозволу, що унеможливлює виїзд дитини за кордон. Вищенаведені обставини змусили позивача звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.07.2019 року відкрите провадження по справі. Визначено справу розглядати в порядку загального позовного провадження.
У підготовче засідання, призначене на 07.08.2019 року, сторони не з'явились.
В позовній заяві позивач просить розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.
29.07.2019 року відповідач надав до суду заяву, в якій вказав, що не заперечує проти задоволення позову, просить проводити розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідчем.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що 06 вересня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , було укладено шлюб, зареєстрований Першим відділом реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 06 вересня 2003 року, актовий запис № 242 (а.с. 14).
ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народилась донька ОСОБА_3 , що вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданим 07.04.2008 року Фонтанською сільською радою Комінтернівського району Одеської області, актовий запис № 21 (а.с. 15).
Станом на теперішній час подружжя перебуває на стадії розлучення. Їхня дитина ОСОБА_3 знаходиться на утриманні матері. В подальшому позивач має намір тимчасово виїжджати з дитиною за кордон до родичів, які проживають на території Канади, Італії.
Крім того, з довідки № б/н від 25.06.2019 року, виданої Школою професійної підготовки вокалістів «Sing it», вбачається, що ОСОБА_3 дійсно відвідує даний навчальний заклад з дисципліни «естрадний вокал». До того ж, довідкою підтверджується, що в період липня-грудня 2019 року запланова участь ОСОБА_3 у чисельних міжнародних конкурсах за кордоном (а.с.16).
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Суд погоджується з аргументами позивачки, що дитині необхідний виїзд за кордон для спілкування з родичами та участі в міжнародних конкурсах, оскільки це сприятиме її всесторонньому розвитку, розширенню світогляду та добре позначиться на її духовному та інтелектуальному розвитку як особистості.
Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що позивачка та відповідач перебувають на стадії розлучення, на сьогоднішній день дитина проживає разом з матір'ю, яка забезпечує доньці повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, батько не заперечує проти задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що надання дитині дозволу натимчасові неодноразові поїздки за межі держави України, разом з матір'ю ОСОБА_1 , яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї неповнолітньої доньки, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон дитини у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини, тому такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Встановивши, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України у супроводі матері без дозволу і супроводу батька відповідає інтересам дитини, не порушує прав батька на спілкування з нею та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дитини, з врахуванням визнання позовних вимог відповідачем, суд приходить до висновку про можливість задоволення вимог позивача, надавшидозвіл дитині на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави України разом з матір'ю - ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 на строк до досягнення дитиною 16-літнього віку, та на виготовлення паспорту для виїзду за межі України неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу (згоди) батька дитини.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 15,16 ЦК України, ст. ст. 141, 150, 153, 157 СК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 200, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою КМУ від 27.01.1995 року № 57, суд, -
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої особи - задовольнити.
Надати дозвіл малолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави України, разом з матір'ю - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області 02.02.2004 року, РНОКПП НОМЕР_1 ), яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї доньки, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 (паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 10.07.1998 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) на строк до досягнення дитиною 16-літнього віку.
Надати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області 02.02.2004 року, РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на виготовлення паспорту для виїзду за межі України малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу (згоди) батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 (паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 10.07.1998 року, РНОКПП НОМЕР_2 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя : О.О.Боярський