79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.08.2019 справа № 914/762/19
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база», м. Київ,
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік», м. Львів,
про: стягнення 364680,68 грн (з яких: 291600,00 грн - неустойка в розмірі трьохмісячної орендної плати, 44554,88 грн - 13 відсотків річних та 28525,80 грн - інфляційні втрати).
Суддя Березяк Н.Є.
Секретар судового засідання Кравець О.І.
За участю представників сторін:
від позивача: Гладкий Р.В. - адвокат
від відповідача: Якимів О.М. - адвокат
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» до товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік» про стягнення заборгованості за договором оренди № 8 від 26.10.2016 року в сумі 364680,68 грн, з них: неустойки 291600,00 грн, 13% річних 44554,88 грн та інфляційних втрат 28525,80 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.04.2019 року судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 914/762/19, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.05.2019.
14 травня 2019 року відповідачем подано до суду відзив на позов в якому він проти позову заперечує з тих підстав, що ним не підписувався лист про дострокове припинення договору оренди, а відтак вважає необґрунтованим нарахування санкцій.
17.05.2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії висновку про фізичний стан об'єкта, який долучений судом до матеріалів справи.
У підготовче засідання 20.05.2019 представник позивача не з'явився, подавши клопотання про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав і мотивів, викладених в ухвалах суду, які містяться в матеріалах справи.
В ході розгляду справи в підготовчому провадженні сторонами надавались заяви, клопотання та додаткові пояснення, які долучені до матеріалів справи.
12.07.2019 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про призначення судово - почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити запитання: Чи виконано підпис власноручно особою ОСОБА_1 в листі від 29.11.2017, адресоване директору ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» ОСОБА_2 та направлене від імені директора ТОВ «Тропік» ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , чи іншою особою? В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача зазначав, що підставою позову є те, шо Договір оренди № 8 від 26.10.2016 р. достроково розірвано з ініціативи орендаря - ТОВ «Тропік», яке не визнає факт підписання директором ОСОБА_1 особисто такого листа та надіслання його на адресу ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» та спростовує факт дострокового розірвання Договору з ініціативи відповідача.
Ухвалою суду від 22.07.2019 року в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік» про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі №914/762/19 відмовлено. Цією ж ухвалою закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 12.08.2019 року.
12.08.2019 року в судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов з підстав, викладених в позовній заяві, поданих додаткових поясненнях і матеріалах справи. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з ініціативи орендаря достроково було припинено договір оренди № 8 від 26.10.2016 року, внаслідок чого відповідач зобов'язаний сплатити неустойку, передбачену умовами договору, 13 відсотків річних і інфляційні.
В судовому засіданні 12.08.2019 року представник відповідача проти позову заперечив з огляду на ті обставини, шо не підписував та не надсилав позивачу листа про дострокове припинення договору, а відтак вважає що договір припинений достроково за згодою сторін. Крім того, відповідач зазначає, що орендоване ним приміщення перебувало в аварійному стані і не могло ним надалі використовуватись, що підтверджує долученим до справи звітом про фізичний стан об'єкта оренди. Також відповідач звернув увагу на пропуск позивачем строку позовної давності для стягнення неустойки , що є підставою для відмови в задоволенні позову.
З метою дослідження оригіналів долучених сторонами до справи документів, в судовому засіданні по розгляду справи по суті оголошувалась перерва до 15.08.2019 року.
14.08.2019 року через канцелярію суду від відповідача повторно надійшло клопотання про призначення судово - почеркознавчої експертизи на вирішення якої поставити запитання: Чи виконано підпис власноручно особою ОСОБА_1 в листі від 29.11.2017, адресоване директору ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» ОСОБА_2 та направлене від імені директора ТОВ «Тропік» ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , чи іншою особою?
Зазначене клопотання залишене судом без розгляду з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.118 ГПК України).
За змістом ст. 182 ГПК України господарський суд вирішує заяви та клопотання учасників справи та вирішує питання про призначення експертизи в підготовчому засіданні.
Водночас згідно ст.194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.207 ГПК України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Як вже зазначалося, в даній справі в судовому засіданні 22.07.2019р. суд розглянув клопотання відповідача про призначенні експертизи, відмовив в його задоволенні та закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 12.08.2018р.
З огляду на викладене, в даній справі представник відповідача не вправі повторно заявляти клопотання про призначення експертизи з тих самих підстав, яке вже судом вирішене.
Також суд зазначає, що проведення відповідної експертизи без зупинення провадження у справі є неможливим. Водночас, за змістом ч.3 ст.195 ГПК України господарський суд на стадії розгляду справи по суті не вправі зупиняти провадження з підстав призначення експертизи.
Враховуючи викладене, суд залишає без розгляду клопотання представника ТОВ «Тропік» про призначення експертизи в даній справі.
В судовому засіданні 15.08.2019 року судом було оглянуто оригінали документів, долучених сторонами до матеріалів справи, якими вони обґрунтовують свої вимоги і заперечення.
15.08.19 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд, заслухавши представників сторін присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
26.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тропік» (надалі - орендар) було укладено договір оренди №8 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець зобов'язується передати в оренду, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування, згідно умов договору приміщення площею 1080 кв.м, яке розташоване на 1-му поверсі, літ «Р» (за планом бюро технічної інвентаризації) та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Каховська , 64.
Пунктом 2.1. договору визначено, що орендар вступає в користування приміщенням у день підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення. Акт прийому-передачі приміщення підписується протягом трьох календарних днів з моменту підписання цього договору.
01.11.2016 року сторонами було складено та підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого, орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування приміщення площею 1080 кв.м, яке знаходиться за адресою: м . Київ, вул. Каховська , 64 (копія міститься в матеріалах справи).
Відповідно до п. 3.1. договору орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату, яка нараховується з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення та становить 97 200,00 грн.
За умовами п. 9.4. договору, за порушення терміну внесення орендної плати та сплати платежів згідно п. 3.4. даного договору, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 7% за день від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Орендар, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 13 (тринадцять) процентів річних від простроченої суми. У разі несплати боргу згідно даного пункту орендодавець має право в односторонньому порядку погасити цю заборгованість за рахунок гарантійного платежу, при цьому гарантійний платіж має бути сплаченим орендарем повторно.
Пунктом 9.7. договору передбачено, що у випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи орендаря з підстав, інших ніж вказані в п. 11.2.2. цього договору, або у випадку дострокового розірвання цього договору внаслідок порушення орендарем своїх зобов'язань, встановлених цим договором, орендар зобов'язується сплатити орендодавцю неустойку в розмірі трьохмісячної орендної плати, розмір якої встановлений даним договором. Сплата неустойки повинна бути здійснена не пізніше одного місяця з дня розірвання договору.
В п. 11.1. договору визначено, що договір набирає чинності з 01.11.2016 року («Дата початку дії оренди») та діє до 01.10.2019 року, включаючи обидві дати та з правом подальшого продовження дії цього договору, за умови підписання сторонами додаткової угоди щодо погодження істотних умов договору на наступний термін.
Згідно з п. 11.2.2. договору орендар не має право вимагати дострокового розірвання цього договору за виключення випадків, передбачених чинним законодавством України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 29.11.2017 року ТОВ «Тропік» звернулося до директора ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» - ОСОБА_2 з пропозицією дострокового припинення строку дії договору оренди № 8 від 26.10.2016 року - 31.12.2017 року.
Як стверджує позивач, за результатами розгляду вказаного вище листа, 31.12.2017 року сторонами було складено та підписано акт повернення приміщення, відповідно до якого, орендар повертає з тимчасового платного користування, а орендодавець приймає приміщення, площею 1080 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Каховська, 64 . Таким чином, з 31.12.2017 року договір оренди № 8 від 26.10.2016 року було достроково розірвано з ініціативи орендаря.
З огляду на те, що договір оренди № 8 від 26.10.2016 року розірваний за ініціативою орендаря, позивач зазначає, що на підставі п.п. 9.4., 9.7. договору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача неустойку в розмірі трьохмісячної орендної плати, проценти та інфляційні втрати, у зв'язку з чим, позивачем 01.03.2019 року було направлено відповідачу претензію про сплату заборгованості, сплата якої була врегульована сторонами у договорі.
Зазначена претензія не була отримана відповідачем і повернулась на адресу позивач за закінченням строку зберігання.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України ( далі - ГК) господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками ) відносин у сфері господарювання з підстав передбачених цим Кодексом в силу якого один суб'єкт ( зобов'язана сторона у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарювання чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію то що),або утриматися від певних дій ,а інший ( управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст. 174 ГК України , господарські зобов'язання можуть виникати зокрема з господарського договору та інших угод , передбачених законом , а також з угод ,не передбачених законом, але таких ,які йому не суперечать .
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України .
Відповідно до ст. 11 ЦК України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства ,а також із дій ,що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки . Так , підставами виникнення цивільних прав та обов'язків ,зокрема є договори та інші правочини .
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає ,що договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення ,зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Так, за приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору найму є його оплатний характер, за користування найманим майном з наймача обов'язково стягується орендна плата. Розмір орендної плати визначається сторонами та встановлюється договором найму.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Судом встановлено, що підставою для звернення до суду з даним позовом є те, що 31.12.2017 року, укладений між сторонами договір оренди № 8 від 26.10.2016 року достроково розірвано з ініціативи відповідача, тому на підставі п. 9.7. договору відповідач протягом місяця з дня розірвання договору, тобто до 31.01.2018 року зобов'язаний був сплатити позивачу неустойку в розмірі трьохмісячної орендної плати, розмір якої, за розрахунком позивача, становить 291600,00 грн. (97 200,00 грн. (розмір щомісячної орендної плати, встановлений в п. 3.1. договору) х 3 місяці), втім відповідач у визначений договором строк вказану суму неустойки не сплатив.
В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечив, з огляду на те, що лист від 29.11.2017 року директору ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» ОСОБА_2 , на який посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ «Тропік» особисто не підписувала, в той час як зазначений лист є єдиною підставою для стягнення грошових коштів, у зв'язку з чим, відповідачем було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для вирішення питання чи виконаний підпис на листі від 29.11.2017 року ОСОБА_1 особисто чи іншою особою.
Суд відмовив в проведенні експертизи, оскільки наявний на листі від 29.11.2017 року підпис особи, завірений гербовою печаткою відповідача, а відтак, подальші дії товариства, а саме повернення орендованого приміщення за договором оренди №8 від 26.10.2016 року саме 31.12.2017 року, підписання Акту повернення та завірення його печаткою сторін спростовує доводи відповідача.
Жодних інших письмових доказів, які б свідчили про припинення договору з ініціативи Орендодавця чи за згодою сторін, відповідач суду не надав, як і не зміг пояснити в судовому засіданні чому дострокове припинення договору оренди припало саме на 31.12.2017 року - дату, яка зазначена у невизнаному відповідачем, як доказ, листі (а.с.40-41).
Є необґрунтованими доводи відповідача про те, що наявність гербової печатки на листі про дострокове припинення договору оренди №9 від 26.10.2016 року не створює юридичних наслідків, оскільки відповідач не ставив питання про проведення експертизи щодо відбитку печатки на зазначеному вище листі, як і не заперечував факт проставлення такої печатки на Акті повернення приміщення за Договором оренди №8 від 26.10.2016 року, датованим 31.12.2017 року, що підписаний представниками сторін договору і завірений гербовими печатками сторін.
Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про неналежність підпису директора товариства на спірному листі, оскільки вказане твердження не підтверджено матеріалами справи.
Підписання листа уповноваженою на те особою підтверджується наявністю на спірному листі відтиску печатки, як юридичної особи відповідача.
Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
При цьому, відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки. Тому у суду відсутні підстави вважати, що у даному випадку печатка використовувалася проти волі позивача ( аналогічна правова позиція викладена в Постанові КГС ВС від 23.07.2019 року у справі № 918/780/18).
Є необґрунтованими і не підтверджуються матеріалами справи доводи відповідача про дострокове припинення дії Договору оренди №8 від 26.10.2016 року з підстав не проведення капітального ремонту даного приміщення Орендодавцем і неможливістю його подальшого використання з метою, передбаченою договором.
Відповідачем не долучено до матеріалів справи жодних належних письмових доказів звернення до Орендодавця з вимогою проведення капітального ремонту орендованого приміщення чи про припинення договору з підстав неможливості його використання.
Натомість, в долученому до матеріалів справи Акті повернення приміщення за Договором оренди №8 від 26.10.2016 року, що підписаний та завірений представниками сторін 31.12.2017 року , сторони зазначили, що в результаті огляду та перевірки сторони дійшли згоди, що об'єкт оренди повернутий у належному стані, придатний для використання за призначенням.
З огляду на наведене, поданий відповідачем Висновок про фізичний стан об'єкта оцінки не є належним і допустимим доказом неможливості використання орендованого майна за призначенням.
Що стосується доводів відповідача про застосування строку позовної давності до даних правовідносин, то така заява підлягає до задоволення з огляду на наступне:
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачена спеціальна позовна давність в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п. 9.20 Договору № 8, сторони погодили, що нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування та здійснюється за увесь період існування заборгованості до повного погашення такої заборгованості Орендарем.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вбачається з позовної заяви, предметом даного спору є стягнення з відповідача в зв'язку з порушенням пункту 9.7 Договору № 8 неустойку в розмірі трьохмісячної орендної плати, яку відповідач повинен був сплатити до 31 січня 2018 року.
Із зазначеного в позовній заяві та з огляду на вимоги ст. 258 Цивільного кодексу України вбачається, що строк позовної давності почав свій перебіг 31 січня 2018 року, а закінчився - 31 січня 2019 року.
Позовна заява ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» до ТзОВ «Тропік» була підписана 07.03.2019 року на направлена до Господарського суду Львівської області 10.04.2019 року, що підтверджується відтиском печатки пошти на конверті ( а.с.51).
Відтак, позивачем пропущений строк на звернення до суду із захистом можливого порушення своїх прав, про застосування якого просить відповідач.
Слід звернути увагу на ті обставини, що при розгляді справи і дослідженні доказів судом встановлено розбіжності в тексті Договору оренди № 8 від 26.10.2016 наданого позивачем та в примірнику, наданому відповідачем.
Так, в редакції Договору №8, яку надало ТзОВ «Тропік» ( оригінал договору оглянуто судом в судовому засіданні) в розділі 11 , який закінчується пунктом 11.4 відсутній пункт 14.3 про збільшення строку позовної давності до 5 років ( а.с.67на звороті -68).
В той же час, як в редакції Договору № 8 від 26.10.2016 року, яку долучив до матеріалів справи позивач разом із позовною заявою ( оригінал договору оглянуто судом в судовому засіданні) в розділі 11 після пункту 11.4 є пункт 14.3 відповідно до якого сторони нібито дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до 5 (п'яти) років за усіма вимогами Орендодавця за цим Договором ( а.с.36 на звороті - 37)
Як стверджує відповідач, при укладенні та підписанні Договору оренди № 8 від 26.10.2016 такого пункту 14.3 не було і ставить під сумнів зазначений примірник договору, який розроблений Орендодавцем і давався на підпис Орендарю, оскільки після пункту 11.14 розділу 11 записано наступний пункт з нумерацією, яка є непослідовною , а саме «14.3».
Крім того, відповідач посилається на ту обставину, що орендні правовідносини між сторонами тривали довго, і в попередніх договорах, що за своїм змістом є ідентичними був відсутній пункт 14.3 чи будь-який інший пункт яким збільшено строк позовної давності. На підтвердження вище зазначеного відповідачем долучено до матеріалів справи попередній договір оренди №3 від 01.02.2014 року ( а.с.70-77).
Проаналізувавши зазначені обставини справи, оглянувши в судовому засіданні оригінали примірників договорів позивача і відповідача суд зазначає, що:
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Оцінюючи зміст пункту 14.3 договору оренди №8 від 26 жовтня 2016 року, який наявний в примірнику Договору наданого позивачем і який відсутній в примірнику договору наданого відповідачем, суд прийшов до висновку про те, що вказаний пункт не містить однозначного погодження сторонами такої умови договору, як збільшення строку позовної давності до 5 років ( аналогічна позиція викладена в Постанові ВС від 27.03.2019 року у справі № 190/949/17).
Слід звернути увагу і на ту обставину, що ні позивач, ні відповідач на стадії підготовчого провадження не заявляли жодних клопотань про призначення експертизи спірного пункту Договору.
Судом також не вбачалось доцільності проведення такої експертизи з ініціативи суду з огляду на ту обставину, що в обидвох примірниках Договорів, наданих сторонами, підписаними і завіреними печатками є лише остання сторінка договору одинадцята), де зазначено реквізити сторін. Інші сторінки договору є непідписаними сторонами, а відтак ідентифікувати їх на погодження сторонами умов викладених в текстах зазначених сторінок договору є неможливим, оскільки десята сторінка договору, яка містить розбіжність в примірнику Договору позивача і відповідача , не містить ні підпису сторін, ні рукописного тексту, а відтак, встановити чий примірник Договору є належним і виявляє спільну волю сторін договору є не можливим.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 13 відсотків річних і інфляційних, нарахованих позивачем на суму неустойки, то такі вимоги не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Передбачена у договорі неустойка, звичайно ж не є зобов'язанням, а є самостійної мірою цивільно-правової відповідальності і застосування до неї ст.625 ЦК України є можливим, лише у разі ухвалення рішення суду про стягнення неустойки, в результаті чого виникає нове зобов'язання - недоговірне.
Таким чином, з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення неустойки у боржника виникає нове зобов'язання на підставі судового рішення та статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, а саме зобов'язання зі сплати такої неустойки на користь кредитора.
Таке зобов'язання у розумінні Цивільного кодексу України є грошовим, а тому у разі прострочення його виконання на нього також поширюється дія статті 625 Цивільного кодексу України ( аналогічна позиція викладена в постанові КГС ВС від 31.07.2019 у справі №910/3692/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19.08.2019.
Суддя Березяк Н.Є.