ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.08.2019Справа № 910/11170/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промаркет Україна»
про стягнення 164 326, 50 грн.,
Суддя Ломака В.С.
Без виклику представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промаркет Україна» (далі - відповідач) про стягнення 164 326, 50 грн., з яких 161 748, 13 грн. заборгованості за недопоставлений товар, 1 622, 00 грн. 3% річних, 956, 37 грн. інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено у спрощений спосіб договір поставки, на виконання умов якого та на підставі виставлених рахунків позивач здійснив попередню оплату, однак товар відповідачем поставлений не був. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/11170/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
Одночасно з позовною заявою відповідачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Промаркет Україна» в межах заявлених позовних вимог у розмірі 164 326, 50 грн., що обліковуються на поточному рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Промаркет Україна» № НОМЕР_1 , Банк філія «Розрахунковий Центр» ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 320649, а також інших рахунках в банківських та фінансових установах.
Відповідно до частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін (частини 3, 4 статті 140 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з приписами частини 5 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Положеннями частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс» заяву про забезпечення позову суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Тобто забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до змісту якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З аналізу положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Тобто, за замістом частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту цієї норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту грошових коштів або майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту тощо) права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.
В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову позивач вказує на те, що господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі № 910/8432/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамар Еко» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промаркет Україна» про стягнення 227 141, 00 грн.
Також позивач вказує на те, що відповідач зареєстрований як суб'єкт господарювання відносно нещодавно, а саме 24.11.2017, що виходячи із практики здійснення господарської діяльності на ринку України може свідчити про ненадійність його фінансового становища та віднесення його до так званих «фірм-одноденок». Наразі відповідач не вживає жодних дій по поставці товару чи повернення передплати за нього, не надає жодних гарантій виконання своїх зобов'язань або вимог позивача, не підтверджує жодним чином що він на виконання статті 193 ГК України вживає усіх заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язання, враховуючи інтереси позивача.
На переконання позивача, вищевказане дає підстави вважати, що відповідач навмисно ухиляється від повернення суми передплати за товар, і у разі невжиття забезпечення позову ситуація з боргами може призвести до виведення відповідачем коштів підприємства з банківських рахунків, що унеможливить виконання рішення суду про стягнення заборгованості.
Проте, оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову суд зазначає, що всупереч вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин ймовірності того, що майно та грошові кошти відповідача можуть зникнути внаслідок виведення активів з підприємства.
Зокрема, позивачем не надано доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на фактичне відчуження чи іншим чином виведення належних йому активів на користь третіх осіб (пошук покупців рухомого та нерухомого майна, пошук покупців корпоративних прав, укладення договорів стосовно відчуження активів тощо).
Статтею 6 Господарського кодексу України визначено принцип свободи підприємницької діяльності. Водночас принцип змагальності, закріплений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів у значному розмірі.
Таким чином, саме лише посилання на наявність судових проваджень, учасником яких є відповідач, на переконання суду не є тією обставиною, яка б могла свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, оскільки є припущенням, не підтвердженим доказами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у справі № 918/702/18 від 02.04.2019 року.
Той факт, що відповідач зареєстрований як суб'єкт господарювання нещодавно, що може свідчити про ненадійність його фінансового становища, жодним чином не підтверджує необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на його грошові кошти, а посилання позивача в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.
Також матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем умисних дій, які спрямовані на істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у даній справі.
Таким чином, позивачем не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів недостатності розміру грошових коштів, що акумулюються на рахунках відповідача, для погашення наявного перед ним боргу, а також не доведено, що майно, яке є у відповідача (у тому числі, грошові кошти) на момент пред'явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення в результаті об'єктивних (відсутність грошових коштів для виконання зобов'язань, незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов'язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб'єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування або відчуження майна або вчинення інших дій з метою уникнення відповідальності або перешкоджання законному стягненню спірної грошової суми) причин.
Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви про забезпечення позову.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах № 918/702/18 від 02.04.2019, № 902/271/18 від 14.02.2019, № 922/2673/18 від 25.02.2019, № 902/483/18 від 21.01.2019, № 910/16948/18 від 10.05.2019.
Враховуючи вищевикладені обставини, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 136-141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-
1. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Салді Сервіс» про забезпечення позову.
2. Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.
Суддя В.С.Ломака