ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.08.2019Справа № 910/6703/19
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Сервіс"
доПриватного акціонерного товариства "Троянівське"
простягнення 161 863 грн 74 коп.
Представники сторін:не викликались,
24.05.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Сервіс" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Троянівське" про стягнення 161 863 грн 74 коп. заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 05.10.2018 № 0510/18, в тому числі: 129 068 грн 00 коп. основного боргу, 28 473 грн 97 коп. неустойки, 2 372 грн 84 коп. 3 % річних та 1 948 грн 93 коп. інфляційних втрат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки нафтопродуктів від 05.10.2018 № 0510/18 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 129 068 грн 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 28 473 грн 97 коп. неустойки, 2 372 грн 84 коп. 3 % річних та 1 948 грн 93 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.
07.06.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 відкрито провадження у справі № 910/6703/19, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
01.07.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
08.07.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду для долучення до матеріалів справи.
22.07.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив та заява, відповідно до якої позивач повідомив про сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 129 068 грн 00 коп., у зв'язку з чим позивач не підтримує заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тех-Сервіс" (продавець за договором) та Приватним акціонерним товариством "Троянівське" (покупець за договором) укладено договір поставки нафтопродуктів № 0510/18, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти в асортименті, в подальшому товар, а покупець зобов'язується прийняти товар від продавця та оплатити його вартість на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 1.2. договору право власності на товар переходить від продавця до покупця на умовах, викладених в п. ІІІ даного договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору асортимент, кількість та ціна товару погоджується сторонами заздалегідь на кожну товарну партію, та підтверджується рахунок-фактурами, видатковими накладними чи додатковими угодами.
Пунктами 3.1. та 3.2. договору встановлено, що обсяг товарних партій, що постачається, узгоджується сторонами додатково та визначається в видаткових накладних. Передача товару продавцем покупцю здійснюється за дорученням форми М-2 та видатковими накладними підписаними відповідальними особами сторін.
Відповідно до пункту 4.1. договору ціна за одиницю товару погоджується сторонами додатково та встановлюється в національній валюті України, фіксується в рахунках-фактурах та видаткових накладних на кожну партію товару.
Пунктами 5.1. - 5.4. договору визначено, що розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків - безготівковий, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Розрахунки за поставлений продавцем товар покупець здійснює згідно рахунку-фактури. Покупець зобов'язаний сплатити вартість товару протягом п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку на товар. Датою оплати товару на умовах даного договору визначається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Даний договір набуває сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 (пункт 10.8. договору).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки нафтопродуктів від 05.10.2018 № 0510/18 позивач поставив, а відповідач прийняв товар відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладених № РН-0000795 від 05.10.2018 на суму 59 180 грн 40 коп. та № РН-0000808 від 10.10.2018 на суму 60 000 грн 00 коп., та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 207 від 05.10.2018 та № 211 від 10.10.2018.
Разом з тим, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури № СФ-0000380 від 05.10.2018 на суму 59 180 грн 40 коп. та № СФ-0000387 від 10.10.2018 на суму 60 000 грн 00 коп.
Як вбачається з виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Сервіс" та виписки за рахунками Приватного акціонерного товариства "Троянівське", 05.10.2018 та 10.10.2018 відповідач здійснив повну оплату за дизельне паливо згідно виставлених позивачем рахунків № СФ-0000380 від 05.10.2018 на суму 59 180 грн 40 коп. та № СФ-0000387 від 10.10.2018 на суму 60 000 грн 00 коп.
Таким чином, відповідач вчасно та у повному обсязі розрахувався перед позивачем за рахунками № СФ-0000380 від 05.10.2018 та № СФ-0000387 від 10.10.2018.
23.11.2018 та 28.12.2018 відповідач здійснив передплату за дизельне паливо згідно договору поставки нафтопродуктів від 05.10.2018 № 0510/18 на загальну суму 100 000 грн 00 коп., що підтверджується випискою по рахунку позивача.
В матеріалах справи наявний рахунок-фактура № СФ-0000391 від 12.10.2018 на суму 229 068 грн 00 коп.
Поставка на підставі зазначеного рахунку-фактури відбулась 21.01.2019, що підтверджується наявними матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000028 від 21.01.2019 на суму 229 068 грн 00 коп. та товарно-транспортною накладною № 212 від 21.01.2019.
21.06.2019 відповідач здійснив оплату за дизельне паливо згідно договору поставки нафтопродуктів від 05.10.2018 № 0510/18 на суму 129 068 грн 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом платіжного доручення № 1943 від 21.06.2019.
Таким чином, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем погашена у повному обсязі.
Враховуючи зазначені обставини, зокрема те, що матеріалами справи підтверджується факт сплати відповідачем суми основного боргу, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Таким чином, суд розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 28 473 грн 97 коп. неустойки з період прострочення з 20.10.2018 по 26.04.2019, 2 372 грн 84 коп. 3 % річних з період прострочення з 20.10.2018 по 26.04.2019 та 1 948 грн 93 коп. інфляційних втрат за період прострочення з 28.01.2019 по 26.04.2019.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно пункту 7.2. договору за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору покупець за даним договором сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості.
Пунктами 5.3. договору визначено, що покупець зобов'язаний сплатити вартість товару протягом п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку на товар.
В матеріалах справи наявний рахунок-фактура № СФ-0000391 від 12.10.2018 на суму 229 068 грн 00 коп.
23.11.2018 та 28.12.2018 відповідач здійснив передплату за дизельне паливо згідно договору поставки нафтопродуктів від 05.10.2018 № 0510/18 на загальну суму 100 000 грн 00 коп., що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Поставка товару на суму 229 068 грн 00 коп. (замовлення: рахунок-фактуру від 12.10.2018 на суму 229 068 грн 00 коп.), відбулась 21.01.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи та підписаними уповноваженими представниками сторін видатковою-накладною № РН-0000028 від 21.01.2019 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № 212 від 21.01.2019.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що не отримував рахунок-фактуру від 12.10.2018 на суму 229 068 грн 00 коп., у зв'язку з чим передплати, які здійснив відповідач 23.11.2018 та 28.12.2018 на загальну суму 100 000 грн 00 коп. були проведені з призначенням платежу: "Оплата за дизпаливо згідно дог. №0510/18 від 05.10.2018., у т.ч. ПДВ 20% 8333.33 грн.".
В матеріалах справи також відсутні докази надсилання на адресу відповідача рахунку-фактури від 12.10.2018 на суму 229 068 грн 00 коп.
Пунктом 10.8. договору визначено, що він набуває сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2018.
З огляду на вищенаведене, судом встановлено, що поставка товару на суму 229 068 грн 00 коп. (замовлення: рахунок-фактуру від 12.10.2018 на суму 229 068 грн 00 коп.), відбулась 21.01.2019, строк дії договору закінчився 31.12.2018, рахунок-фактуру від 12.10.2018 на суму 229 068 грн 00 коп. відповідач не отримував, докази надсилання або передачі відповідачу зазначеного рахунку-фактури в матеріалах справи відсутні, а отже строк сплати зазначеного рахунку-фактури настав після отримання товару та закінчення строку дії договору.
Позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі з 28 473 грн 97 коп. за період прострочення з 20.10.2018 по 26.04.2019.
Згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Таким чином, враховуючи те, що строк дії договору поставки нафтопродуктів від 05.10.2018 № 0510/18, в тому числі і положень щодо застосування відповідальності за його порушення, закінчився 31.12.2018, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, нарахованої за період прострочення з 20.10.2018 по 26.04.2019, визнається судом не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки пеня нарахована за період, коли умови договору щодо її застосування вже не діяли. Також, суду не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо забезпечення неустойкою (штрафом, пенею) виконання відповідачем обов'язку після закінчення строку дії договору поставки нафтопродуктів від 05.10.2018 № 0510/18.
Щодо стягнення з відповідача 2 372 грн 84 коп. 3 % річних з період прострочення з 20.10.2018 по 26.04.2019 та 1 948 грн 93 коп. інфляційних втрат за період прострочення з 28.01.2019 по 26.04.2019 суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Як зазначено вище, сторони в договорі погодили строк оплати, а саме пунктом 5.3. договору визначено, що покупець зобов'язаний сплатити вартість товару протягом п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку на товар, а отже суд не може застосувати норми статті 692 Цивільного кодексу України.
Таким чином, враховуючи неотримання відповідачем рахунку-фактури від 12.10.2018 на суму 229 068 грн 00 коп., строк оплати у відповідача не настав, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних з період прострочення з 20.10.2018 по 26.04.2019 та 1 948 грн 93 коп. інфляційних втрат за період прострочення з 28.01.2019 по 26.04.2019, нарахованих за прострочення оплати отриманого відповідачем товару задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, який не вчинив заходів до поновлення порушених прав і законних інтересів позивача (утримався від задоволення її заснованих на законодавстві вимог) та зобов'язання щодо сплати отриманого відповідачем товару виконано 21.06.2019, тобто після відкриття провадження у справі (10.06.2019) та початку розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження, а також враховуючи те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 28 473 грн 97 коп. неустойки, 2 372 грн 84 коп. 3 % річних та 1 948 грн 93 коп. інфляційних втрат, судовий збір у розмірі 1936 грн 02 коп. покладається на відповідача. Інша частина судового збору у розмірі 491 грн 95 коп. - залишається за позивачем.
Kеруючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Провадження у справі № 910/6703/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Сервіс" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Троянівське" в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 129 068 грн 00 коп. закрити.
2. В іншій частині позову щодо вимог про стягнення 28 473 грн 97 коп. неустойки, 2 372 грн 84 коп. 3 % річних та 1 948 грн 93 коп. інфляційних втрат відмовити.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Троянівське" (04070, м. Київ, вулиця Борисоглібська, будинок 15-В, ідентифікаційний код 30184563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Сервіс" (13300, Житомирська обл., місто Бердичів, вулиця Шкіряників , будинок 14 А, ідентифікаційний код 25309649) судовий збір у сумі 1936 (одна тисяча дев'ятсот тридцять шість) грн 02 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Б.Плотницька