61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
07.08.2019 Справа № 905/785/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Биковій Я.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕГРА ЛОДЖИСТИКС", м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВЄВРОТРАНС", м. Маріуполь, Донецька область
про стягнення штрафної санкції у вигляді пені у розмірі 2660931,00грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Коваль О.С. (довіреність № 000291 від 16.03.18, посвідчення адвоката), Шершеньов П.С. (довіреність № КС 507527 від 02.05.19 ордер, посвідчення адвоката);
від відповідача Комарова А.О. (довіреність № ЗП001295 від 30.05.17 посвідчення адвоката)
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕГРА ЛОДЖИСТИКС», м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВЄВРОТРАНС», м. Маріуполь, Донецька область про стягнення штрафної санкції у вигляді пені у розмірі 2660931,00грн.
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу залізничних вагонів №1202/18 від 12.02.2018, а саме порушення термінів поставки товару.
Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 526, 530, 611, 663 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 199, 217, 230, 231 Господарського кодексу України.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: розрахунок штрафних санкцій; договір купівлі-продажу залізничних вагонів №1202/18 від 12.02.2018; специфікацію №3 від 19.03.2018; рахунок на оплату №47 від 20.03.2018; платіжні доручення: №90 від 20.03.2018, №92 від 20.03.2018, №93 від 20.03.2019, №94 від 28.03.2018, №103 від 03.04.2018; видаткову накладну №150 від 11.09.2018; акт приймання-передачі від 11.09.2018; виписку з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження позивача.
28.05.2019 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування посилався на те, що позивач невірно трактує умови правочину, а саме помилково видає поняття «термін відвантаження товару» за поняття «строк поставки». В договорі сторони визначили термін саме відвантаження товару як такий, на підставі якого вже в подальшому буде виконуватись умови та строк поставки. В процесі виконання даного правочину, за своєю правовою природою договір купівлі-продажу такого специфічного товару, як залізничні вагони, покупець має завчасно повідомити продавцю відвантажувальні інструкції, зокрема, реквізити отримувача вантажу, маршрут доставки, при цьому вказується граничний термін подання інструкції продавцеві, що визначається кількістю днів до встановленого в контракті терміну поставки. Зазначив, що ТОВ «АЗОВЄВРОТРАНС» не є заводом-виробником залізничних вагонів, та для виконання умов спірного договору уклало договір купівлі-продажу з юридичною особою - резидентом Російської Федерації, про що було відомо позивачу, оскільки відповідач повідомив позивача засобами електронного зв'язку про те, що митниця Російської Федерації вчиняла необґрунтовану протидію щодо переміщення залізничних вагонів. Посилався на те, що позивач умисно скриває факт укладення додаткової угоди від 11.09.2018 до специфікації №3, якою було остаточно узгоджено ціну товару. Також посилався на те, що п. 7.6 договору регламентовано обов'язковий до виконання послідовний порядок дій у випадку локального порушення п.4.1 договору щодо недотримання терміну відвантаження товару (звернення з претензією про невиконання продавцем зобов'язань по постачанню товару - з боку покупця, та, як наслідок, повернення передоплати - з боку продавця), який не був дотриманий позивачем. Посилався на те, що строк поставки переносився у часі саме з причини тривалих переговорів, які були ініційовані саме позивачем та відсутність порушення господарського зобов'язання. Також позивачем було проігноровано умову договору щодо обов'язкового досудового врегулювання спору. Крім того зазначив, що не отримав від позивача у даній справі позовної заяви, за якою відкрито судове провадження у справі №905/785/19. До відзиву надав документи згідно переліку.
06.06.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримав позовні вимоги. Посилався на те, що вжиті у договорі поняття «відвантаження товару» та «строк поставки» є тотожними по своїй суті та регулюють саме строк, протягом якого товар повинен бути переданим покупцеві у власність. Факт укладення додаткової угоди №1 не впливає на визначений умовами специфікації №3 строк поставки товару протягом березня-квітня 2018, оскільки умова щодо терміну поставки не змінена умовами додаткової угоди №1 від 11.09.2018. Крім того, додаткова угода №1 розпочала свою дію після підписання сторонами 11.09.2018 та не вплинула на обов'язок продавця виконати зобов'язання з поставки товару у погоджений специфікацією №3 термін. Посилався на необґрунтованість доводів відповідача щодо необхідності здійснення розрахунку пені виходячи з переглянутої вартості товару, оскільки додаткова угода №1 до договору, якою зменшено вартість товару та, відповідно, суму доплати за товар після його отримання, була укладена 11.09.2018, тобто після закінчення строку нарахування пені.
05.07.2019 відповідач надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме доказів на підтвердження протидії митниці Російської Федерації у питанні випуску залізничних вагонів на територію України, та заперечення №04/07/19ГПК/ЗПР/1 від 04.07.2019 на відповідь на відзив, в яких відповідач, окрім іншого, посилався на те, що додатковою угодою №1 від 11.09.2018 між продавцем та покупцем остаточно узгоджено істотну умову правочину - ціну товару, та відповідно загальну суму специфікації №3, у зв'язку з чим, зобов'язання змінилось з моменту досягнення домовленості на підставі ст. 653 Цивільного кодексу України. Також зазначив, що між сторонами тривали переговори саме з ініціативи покупця, оскільки ціна переглянута в сторону зменшення, що вигідно виключно покупцю, та саме з цих причин переносився у часі строк поставки. Крім того, позивачем на момент отримання вагонів на протязі начебто прострочення строку поставки товару не пред'явило жодної претензії або вимоги до відповідача.
16.07.2019 від відповідача надійшло клопотання №11/07/19/ГПК/КЛ/3 від 12.07.2019 про долучення до матеріалів справи посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М. та зареєстрованої у реєстрі під №2547 заяви свідка ОСОБА_1 .
Згідно вказаної заяви ОСОБА_1 повідомив наступне: «…для виконання обов'язків з купівлі-продажу бувших у використанні залізничних вагонів-хоперів згідно договірних відносин з ТОВ «ТЕГРА ЛОДЖИСТІКС» по договору купівлі-продажу залізничних вагонів №1202/18 від 12.02.2018 ТОВ «АЗОВЄВРОТРАНС» була здійснена поставка вказаних вагонів на митну територію України згідно договору №ТР/ТМЦ/001/18 від 10.01.2018 з ТОВ «ТРАНС РЕСУРС» - юридичної особою - резидентом Російської Федерації, про що було повідомлено ТОВ «ТЕГРА ЛОДЖИСТІКС», яке свідомо, маючи достовірну інформацію щодо країни походження залізничних вагонів, прийняла на себе ризики ймовірності виникнення проблем з митницею РФ - країни агресора.
ТОВ «ТРАНС РЕСУРС» здійснило декларування 39 од. залізничних вагонів-хоперів згідно митної декларації №10210200/110418/0015145 від 11.04.2018 з подаванням її для оформлення в російську митницю (Новгородський митний пост).
Нажаль, незважаючи на те, що до цього вже здійснювались поставки та митне оформлення в російській митниці аналогічних залізничних вагонів-хоперів, які згодом без перешкод були передані ТОВ «ТЕГРА ЛОДЖИСТІКС» згідно умов договору купівлі-продажу залізничних вагонів №1202/18 від 12.02.2018 (Специфікації №1 та №2), у цьому разі, враховуючи загально політичні відносини між Україною та РФ, митниця Російської Федерації вчинила необґрунтовану протидію щодо переміщення вказаних залізничних вагонів, посилаючись на підозру, що під видом бувших у використанні залізничних вагонів-хоперів здійснюється експорт з митної території Російської Федерації металобрухту.
Незважаючи на обґрунтовані заперечення щодо подібних дій, російська митниця здійснила затримку митного оформлення вказаних вагонів на термін проведення додаткових експертиз та досліджень, внаслідок чого вказані вагони були затримані до 23.07.2018 і тільки після цього було здійснено їх оформлення в російській митниці з наступним відправленням в Україну.
Про всі ці обставини ТОВ «АЗОВЄВРОТРАНС» негайно повідомляло ТОВ «ТЕГРА ЛОДЖИСТІКС» засобами електронного зв'язку за допомогою електронної пошти, за якою здійснювалось постійне листування відносно виконання умов договору купівлі-продажу залізничних вагонів №1202/18 від 12.02.2018, з надаванням ТОВ «АЗОВЄВРОТРАНС» копій усіх необхідних документів. При цьому, ТОВ «ТЕГРА ЛОДЖИСТІКС» все влаштовувало і воно не мало жодного заперечення, претензій чи пропозицій з цього питання та затримки російською митницею вказаних вагонів, зважаючи при цьому на те, що з огляду на ризики ймовірності виникнення проблем з митницею РФ - країни агресора термін поставки бувших у використанні залізничних вагонів-хосперів умовами договору купівлі-продажу залізничних вагонів №1202/18 від 12.02.2018 заздалегідь не був визначений».
В заяві ОСОБА_1 підтвердив обізнаність зі змістом статей закону про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань.
24.07.2019 через канцелярію суду (25.07.2019 на поштову адресу) від позивача надійшли пояснення №2207/19 від 22.07.2019, в яких останній посилався на те, що відповідач, укладаючи з позивачем специфікацію №3 від 19.03.2018 не набувши права власності на товар, міг та повинен був самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших обставин, в тому числі повинен був передбачити ризики тривалого розмитнення вантажних вагонів. Зазначив, що надані відповідачем разом з клопотанням №04/07/19/ГПК/КЛ/1 від 04.07.2019 докази підтверджують лише тривале набуття у власність ТОВ «Азовєвротранс» від ТОВ «Трансресурс» товару внаслідок призначення митницею РФ експертизи. Вказані обставини не є надзвичайними та невідворотними за даних умов здійснення господарської діяльності, а стали виключно наслідком управлінських рішень відповідача, що є його комерційним ризиком.
24.07.2019 відповідач надав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів протидії митниці Російської Федерації у впуску вагонів-хоперів на територію України, а саме: а саме скарги на дії митного органу №3345 від 28.06.2018; лист ТОВ «Трансресурс» №3346 від 28.06.2018; лист Центрального експертно-криміналістичного митного управління про направлення висновку митного експерта від 24.05.2018; лист Санкт-Петербурзької митниці від 18.06.2018 про призначення митної експертизи.
Ухвалою суду від 24.07.2019 закрито підготовче провадження у справі №905/785/19, призначено розгляд справи по суті на 07.08.2019.
Представники позивача у судове засідання 07.08.2019 з'явились, позовні вимоги підтримали. Надали письмову промову у судових дебатах б/н від 07.08.2019, в якій викладені доводи, тотожні доводам, наведеним у позовній заяві, відповіді на відзив та поясненнях №2207/19 від 22.07.2019.
Представник відповідача у судове засідання 07.08.2019 з'явився, надав пояснення №02/08/19/ГПК/Л від 02.08.2019 та зазначив, що відповідач, як добропорядний діловий партнер, укладанням додаткової угоди №1 погодився на зменшення ціни та підтвердив відсутність претензій до покупця за прострочення терміну оплати за специфікаціями №2,3 та підтвердив прощення будь-яких можливих нарахувань (втрат від інфляції, 3% річних, штрафних санкцій). Просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд
12.02.2018 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладений договір купівлі-продажу залізничних вагонів №1202/18 (далі договір), згідно п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець прийняти і оплатити залізничні вагони, що були у використанні (далі товар). Вид, модель, номера, рік побудови і кількість вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
Асортимент, кількість, вартість одиниці товару та загальна ціна договору визначаються сторонами в додатках (специфікаціях) до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Сторони узгодили, що ціна і загальна вартість товару ( загальна сума договору) розрахована на дату складання договору згідно офіційного курсу НБУ. У випадку збільшення або зменшення курсу гривні до долара США сума чергового платежу пропорційно збільшується або зменшується на день оплати за товар. В цьому випадку не потрібно підписувати додаткову угоду про зміну вартості товару (п. 2.1 договору).
Згідно п. 3.1 договору оплата проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі виставлених рахунків-фактур в наступному порядку: платіж у розмірі 70% вартості товару на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури, протягом 3 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури, якщо інше не передбачено специфікацією, яка є невід'ємною частиною цього договору. Платіж у розмірі 30% вартості товару здійснюється покупцем після отримання документів, передбачених п. 6.4 даного договору та акт- прийому-передачі товару.
Пунктом 4.1 договору встановлені терміни відвантаження товару - протягом 30-ти робочих днів з моменту надходження попередньої оплати в розмірі 70% вартості товару на розрахунковий рахунок продавця, якщо інше не передбачено специфікацією, яка є невід'ємною частиною цього договору, як в частині терміну поставки товару, так і в частині обсягу попередньої оплати.
Датою постачання (датою виконання продавцем узятих на себе зобов'язань по термінам поставки) сторони вважають дату підписання актів прийому-передачі товару (п.4.2 договору).
13.03.2018 сторони підписали специфікацію №3 до договору, в якій визначили найменування товару, його характеристики та ціну.
Загальна сума специфікації складає 20007000,00грн. в тому числі ПДВ 20% - 3334500,00грн. (п. 3 специфікації №3).
Згідно п. 4 специфікації №3 покупець проводить оплату в українській гривні у наступному порядку:
- покупець сплачує платіж у розмірі 70% вартості товару на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури, протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури;
- платіж у розмірі 30% вартості товару здійснюється покупцем на протязі 3 банківських днів після отримання документів, передбачених п. 6.4 даного договору та підписання акту прийому-передачі товару.
Терміни відвантаження товару - протягом березня-квітня 2018 року
Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення зобов'язань, витікаючих з даного договору, сторона, яка порушила умови договору сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості, або від суми не переданого чи не поставленого товару за кожен день прострочення.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань до повного їх виконання. Цей договір може бути доповнений або змінений тільки за додатковою угодою сторін (п. 10.1 договору).
На виконання умов договору та специфікації №3 відповідач виставив рахунок №47 від 20.03.2018 на оплату товару (вагон-хопер залізничний б/в мод. 19-752-01) на суму 20007000,00грн. (з ПДВ).
Позивач в свою чергу здійснив передоплату вартості товару у загальному розмірі 14005000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №90 від 20.03.2018 на суму 1000000,00грн, №92 від 20.03.2018 на суму 3500000,00грн, №93 від 20.03.2018 на суму 1500000,00грн, №94 від 28.03.2018 на суму 3000000,00грн, №103 від 03.04.2018 на суму 5005000,00грн.
11.09.2018 сторони підписали додаткову угоду №1, якою внесли зміни до специфікації №3 від 19.03.2018, погодили зменшити ціну товару та відповідно загальну суму специфікації. Згідно п. 1.2 додаткової угоди загальна сума специфікації №3 від 19.03.2018 складає 19433327,94грн.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди №1 від 11.09.2018 продавець підтвердив відсутність претензій до покупця за прострочення терміну оплати за специфікаціями, в тому числі за специфікацією №2 від 28.02.2018 до договору, а також підтвердив прощення покупцеві будь-яких можливих нарахувань втрат від інфляції, 3% річних та штрафних санкцій за договором, в тому числі з огляду на тривалий термін взаємного перегляду вартості товару за специфікацією №3 від 19.03.2018.
Відповідач відвантажив товар за специфікацією №3 на загальну суму 19433327,94грн., що підтверджується видатковою накладною №150 від 11.09.2018 та актом приймання-передачі від 11.09.2018. Позивач здійснив оплату в розмірі 5428327,94грн відповідно до умов специфікації №3 та додаткової угоди №1 від 11.09.2018 до договору, згідно платіжного доручення №26 від 11.09.2018.
Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.
Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору купівлі-продажу залізничних вагонів №1202/18 від 12.02.2018.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з купівлі-продажу.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають, враховуючи наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на виконання умов договору купівлі-продажу залізничних вагонів № 1202/18 від 12.02.2018 було укладено три специфікації, а саме: №1 від 12.02.2018 на суму 12312000,00 грн., № 2 від 28.02.2018 на суму 20520000,00 грн., № 3 від 19.03.2018 на суму 20007000,00 грн.
Предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій (пені) за несвоєчасну поставку товару за специфікацією № 3 від 19.03.2018.
Суд встановив, що позивачем на виконання умов п. 4 специфікації № 3, було перераховано попередню оплату на підставі рахунку-фактури відповідача № 47 від 20.03.2018 грошові кошти в сумі 14005000,00 грн. в період з 20.03.2018 по 03.04.2018, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 90, 92-94, 103. Відповідач свій обов'язок щодо поставки товару виконав 11.09.2018, що підтверджується актом приймання-передачі залізничних вагонів та видатковою накладною № 150 від 11.09.2018.
Твердження відповідача про те, що термін «поставки товару» та «відвантаження товару» не є тотожними, судом до уваги не приймається адже саме у розділі 4 договору «термін поставки товару» зазначено п. 4.1 «термін відвантаження» - протягом 30-ти робочих днів з моменту надходження попередньої оплати, якщо інше не встановлено специфікацією, а пунктом 5 специфікації № 3 встановлено березень-квітень 2018.
Також судом не приймається до уваги твердження відповідача, що відповідно до п. 8.1 договору сторони узгодили обов'язкове досудове врегулювання спору, оскільки відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
В свою чергу одним з доводів відповідача є недобросовісна поведінка позивача під час виконання умов договору, яка була виражена у систематичному порушенні грошових зобов'язань по специфікаціям №№ 2,3, та в подальшому укладення додаткової угоди № 1, якою сторонами було зменшено ціну договору, що вигідно виключно позивачу, та прощення покупцеві будь яких втрат від інфляції, 3 % річних та штрафних санкцій, у тому числі з огляду на тривалий термін взаємного перегляду вартості товару за специфікацією №3.
Обсяг з'ясування фактичних обставин справи, дослідження доводів, межі доказування, їх обґрунтування та відображення у рішенні суду, з метою кваліфікації, та надання оцінки, визначається судом з урахуванням підстав, предмету спору, а також тверджень сторін, на які вони посилаються як на підставу вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006) у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з статтею74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оскільки відповідач обґрунтовуючи недобросовісну поведінку позивача посилається на систематичне порушення останнім обов'язку по своєчасній оплаті по специфікаціям №№ 2,3, відповідальність за яку була прощена позивачем на підставі додаткової угоди саме у зв'язку з тривалим терміном взаємного перегляду вартості товару за специфікацією № 3, суд з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, щодо можливості сторонами надавати різноманітні аргументи на підтвердження своєї позиції, вважає за необхідне надати оцінку твердженням відповідача.
Дослідивши додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу залізничних вагонів № 1202/18 укладену 11.09.2018, в день поставки товару, суд встановив, що сторони домовились про зменшення ціни, а також продавець в односторонньому порядку відмовився від претензій щодо нарахування 3% річних, втрат від інфляції та штрафних санкцій за прострочення оплати за специфікаціями, в тому числі специфікацією № 2, з огляду на тривалий термін взаємного перегляду вартості товару за специфікацією № 3 від 19.03.2018.
Згідно з частиною першою статті 2 господарського процесуального кодексу України встановлено, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною другою статті 2 господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Встановлені судом обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно з ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
(Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.07.2019 справа № 396/1857/16-ц, постанова об'єднаної палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.04.2019 справа № 390/34/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.05.2019 справа № 917/803/18, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 17.07.2019 справа № 906/408/18, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 09.04.2019 справа № 903/394/18)
Всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази які мають юридичне значення для справи, судом встановлено, що на підставі договору сторонами було укладено три специфікації, відповідно до умов яких позивач зобов'язувався своєчасно здійснювати оплату, а відповідач у свою чергу своєчасно поставляти товар.
Як встановлено судом, укладаючи додаткову угоду № 1 сторони дійшли згоди про відсутність претензій з боку відповідача до позивача за прострочення термінів оплати за специфікаціями (№№ 2,3), щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій з огляду на тривалий термін взаємного перегляду вартості товару за специфікацією № 3 від 19.03.2018.
Отже, передбачаючи можливість настання негативних наслідків у вигляді стягнення 3% річних, втрат від інфляції та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, позивач домовився з відповідачем про відмову від будь-яких претензій, мотивуючи саме тривалістю переговорів. Тобто фактично сторони визнають, що порушення строків виконання взаємних зобов'язань, є наслідком тривалих переговорів.
Відповідальність за порушення зобов'язань передбачена п. 7.2 договору, як для покупця, щодо своєчасної оплати, так і для продавця, щодо своєчасної поставки товару. Підписуючи додаткову угоду № 1 від 11.09.2018 (день поставки товару), та звільняючи позивача від відповідальності, сторони визнали, що прострочення зі сторони позивача (покупця) в частині своєчасної оплати за специфікаціями №№ 2,3, було обумовлено саме тривалістю переговорів між сторонами щодо ціни.
В свою чергу позивач звертаючись з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару, проти доводів останнього щодо тривалих переговорів перегляду вартості товару, які вплинули на своєчасність поставки - заперечує.
Поведінка позивача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, адже відповідач діє собі на шкоду, розумно покладається на належну поведінку з боку позивача.
Отримання односторонніх переваг у вигляді нарахування штрафних санкцій відповідачу за прострочення поставки, заперечуючи факт тривалого терміну взаємного перегляду вартості товару, та уникнення власної відповідальності, саме з посиланням на тривалий термін перемовин щодо вартості товару, свідчить про непослідовну поведінку позивача, та намаганні отримати переваги від недобросовісної поведінки.
Принцип добросовісності передбачає сумлінну, чесну і послідовну поведінку сторін під час реалізації своїх суб'єктивних прав, та виконанні суб'єктивних обов'язків.
З метою уникнення формального підходу до вирішення цього спору, враховуючи один з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.
Суд зазначає, що функція правосуддя здійснюється компетентним органом із метою забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Кастільо Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain) від 28.10.1998).
Враховуючи вищевикладене та всановлені судом обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій, не є законною та обґрунтованою, не доведена належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.
Позивачем до позовної заяви був доданий попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, який складає 107913,96 грн., з яких 39913,96 грн. - сума сплаченого судового збору за подання позовної заяви, 68000,00 - витрати на професійну правничу допомог.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 статті 123 ГПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач скористався таким правом та подав відповідну заяву у встановленому законом порядку.
Судові витрати (витрати з оплати судового збору) у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 123, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕГРА ЛОДЖИСТИКС", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВЄВРОТРАНС", м. Маріуполь, Донецька область про стягнення штрафної санкції у вигляді пені у розмірі 2660931,00грн. відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У судовому засіданні 07.08.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписаний 19.08.2019.
Суддя Я.О. Левшина