15.08.2019 року м. Дніпро Справа № 908/157/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),
суддів: Кузнецової І.Л., Широбокової Л.П.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 р.
( суддя Федорова О.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення підписано 25.04.2019 р. )
у справі:
за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Склянний Альянс"
( Дніпропетровська область, м. Вільногірськ )
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"
( м. Запоріжжя )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн"
( м. Київ )
про стягнення грошових коштів
за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"
( м. Запоріжжя )
до відповідачів: -1. товариства з обмеженою відповідальністю "Склянний Альянс"
( Дніпропетровська область, м. Вільногірськ )
-2. товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн"
( м. Київ )
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №10/2018 від 10.09.2018,-
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 р. первісний позов задоволено - стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Склянний Альянс" 1 057 998,00 грн. основного боргу, 15 869,97 грн. судового збору. В задоволені зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" до товариства з обмеженою відповідальністю "Склянний Альянс" та до товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн", про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 10/2018 від 10.09.2018 р. відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" подало апеляційну скаргу про скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 р. у справі № 908/157/19 та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за первісним позовом, та задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" не мало змоги погасити заборгованість у зв'язку з тим, що в отриманому повідомленні про відступлення права вимоги, були зазначені невірні реквізити Позивача.
Апелянт також вважає, що договір відступлення права вимоги укладений між ТОВ «Кам'янка Глобал Вайн» та ТОВ «Склянний Альянс», є недійсним, оскільки він не є договором відступлення права вимоги боргу, а є договором факторингу, та укладаючи їх ТОВ «Склянний Альянс» надало ТОВ «Кам'янка Глобал Вайн» фінансову послугу, не включений до Державного реєстру фінансових установ, не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги.
Скаржник також зазначає на те, що копії первинних документів, наданих Позивачем до суду не належно оформленні, а отже не підтверджують факт здійснення поставки товару.
На думку Скаржника, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, копії яких надано Позивачем на підтвердження здійснення поставки товару, не можуть бути прийняті судом як первинні документи, а отже, підтверджувати факт здійснення ТОВ «Кам'янка Глобал Вайн» поставки товару Позивачу, оскільки на них не зазначено посаду та дані особи, яка вчинила підпис, а отже, не можливо встановити повноваження осіб, які підписали документи.
Крім того, Скаржник вважає, що посилання суду на акти взаєморозрахунків як доказ, є безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству.
Від товариства з обмеженою відповідальністю "Склянний Альянс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що твердження Апелянта про те, що договір відступлення права вимоги (договір цесії), укладений між Позивачем та ТОВ «Камянка Глобал Вайн» є недійсним, оскільки він, на думку Апелянта, є договором факторингу - не відповідають дійсності. При цьому, спірний договір не містить жодних умов про надання будь-яких послуг ( у тому числі з ознаками фінансових ) та про сплату іншої винагороди за якійсь інші дії (послуги), пов'язані з відступленням права вимоги.
Товариство зазначає, що згідно з вимогами ст. 4 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Первинний документ з недоліками у його формі порушує вимоги до юридичної форми, але суть здійсненої господарської операції не змінюється. Крім того, Апелянт, як у своєму відзиві на позовну заяву, так і в судовому засіданні, не заперечував факт отримання ним товару за договором поставки № КГВ 13/2017 від 13.10.2017 р., право вимоги за яким було відступлено Позивачеві.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2019 р. залишено апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 р. у справі № 904/157/19 без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання доказів сплати судового збору у розмірі 2 881,50 грн.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 25.07.2019 р.
Розпорядженням керівника апарату суду від 24.07.2019 р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Орєшкіної Е.В., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 908/157/19, відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами.
Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Кузнецової І.Л., Широбокової Л.П.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.07.2019 р., колегією суддів у складі: судді-доповідача Кощеєва І. М., суддів: Кузнецової І.Л., Широбокової Л.П., прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 р. у справі № 908/157/19 до свого провадження.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.07.2019 р., за клопотанням представника Відповідача, розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 15.08.2019 р.
У судовому засіданні, яке відбулося 15.08.2019 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідач ( за первісним позовом ) та Третя особа не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Відповідача та Третьої особи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона ( продавець ) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні ( покупцеві ), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 13.10.2017 р. між ТОВ "Камянка Глобал Вайн" ( Постачальник ) та ТОВ "Український Рітейл" ( Покупець ) уклали Договір поставки № КГВ 13/2017, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплати товар на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.6 договору зобов'язання по поставці вважаються виконаними з моменту передачі товару та повного пакету належним чином оформлених товаросупровідних документів Покупцю відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.
Про факт виконання Постачальником зобов'язань за договором поставки № КГВ 13/2017 від 13.10.2017 р. свідчать: видаткова накладна № КГВ00002991 від 02.11.2017 р.; товарно-транспортна накладна від 02.11.2017 р.; акт розбіжностей № 0011006184 від 03.11.2017 р.; видаткова накладна № КГВ00003112 від 14.11.2017 р.; видаткова накладна № 00003112 від 14.11.2017 р.; товарно-транспортна накладна від 14.11.2017 р. ( до видаткової накладної № КГВ00003112 від 14.11.2017 р. ); видаткова накладна № КГВ00003113 від 14.11.2017 р.; видаткова накладна № 00003113 від 14.11.2017 р.; товарно-транспортна накладна від 14.11.2017 р. ( до видаткової накладної № КГВ0000ЗПЗ від 14.11.2017 р. ); видаткова накладна № КГВ00003177 від 21.11.2017 р.; товарно-транспортна накладна від 21.11.2017 р.; акт розбіжностей № 0011006624 від 22.11.2017 р.; видаткова накладна № КГВ00003232 від 28.11.2017 р.; видаткова накладна № 00000003232 від 28.11.2017 р.; товарно-транспортна накладна від 28.11.2017 р.; видаткова накладна № КГВ00003327 від 05.12.2017 р.; товарно-транспортна накладна від 05.12.2017 р.; видаткова накладна № 00000003327 від 05.12.2017 р.; акт розбіжностей № 0011006973 від 06.12.2017 р.; видаткова накладна № КГВ00003371 від 12.12.2017 р.; товарно-транспортна накладна від 12.12.2017 р. ( до видаткової накладної № КГВ00003371 від 12.12.2017 р.); видаткова накладна № КГВ00003348 від 12.12.2017 р.; товарно-транспортна накладна від 12.12.2017 р. ( до видаткової накладної № КГВ00003348 від 12.12.2017 р. ); акт розбіжностей № 0011007132 від 13.12.2017 р.
Ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Учасники правочину не надали суду доказів: спростування факту отримання товару на вказану в позові суму; своєчасної та повної оплати отриманого товару в рамках зазначеного вище договору.
Договір поставки № КГВ13/2017 від 13.10.2017 р. не містить застережень щодо обмежень прав однієї із сторін передавати свої права за вказаним правочином іншій особі.
10.08.2018 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" ( Первісний кредитор ) та товариством з обмеженою відповідальністю "Склянний Альянс" ( Цесіонарій укладено Договір відступлення права вимоги ( договір цесії ), відповідно до п. 2.1 якого Цедент передає ( відступає ) Цесіонарію права вимоги до Боржника за договором поставки товару № КГВ 13/2017 від 13.10.2017 р., а Цесіонарій приймає ( набуває ) права вимоги за договором поставки товару № КГВ 13/2017 від 13.10.2017 р.
П. 2.2 Договору відступлення права вимоги встановлено, що сума права грошової вимоги, яка відступається Цедентом Цесіонарію за договором поставки товару № КГВ 13/2017 від 13.10.2017 р., складає 1 057 998,00 грн.
Відповідно до п. 4.2.1 Договору відступлення права вимоги Цесіонарій зобов'язується сплатити Цеденту грошові кошти за придбане право вимоги в порядку і в розмірах передбачених п. 2.2 договору, або провести взаємозалік однорідних вимог, якщо такі виникають, на суму відступлених права вимоги.
П. п. 4.4.2 - 4.4.3 Договору відступлення права вимоги передбачено, що Цедент зобов'язується передати Цесіонарію шляхом підписання акту приймання-передачі документи, що підтверджують право вимоги за договором поставки товару № КГВ 13/2017 від 13.10.2017 р. Протягом 3-х робочих днів з моменту переходу прав кредитора від Цедента до Цесіонарія повідомити Боржника за договором поставки товару № КГВ 13/2017 від 13.10.2017 р.
П. 6.2 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Повідомленням № 351/1 від 13.09.2018 р. ТОВ "Склянний Альянс" інформував ТОВ "Український Рітейл" про відступлення йому права вимоги за договором поставки на суму боргу ( 1 057 998,00 грн. ) та зазначив реквізити для перерахування заборгованості.
ТОВ "Український Рітейл" зобов'язання щодо оплати отриманого товару на користь як Первісного кредитора, так і Нового кредитора не виконав, що стало підставою для звернення ТОВ "Склянний Альянс" з відповідним позовом до суду.
Наведена вище сума є предметом спору за первісним позовом, яку Відповідач, не визнає, подавши до суду першої інстанції зустрічний позов до ТОВ "Склянний Альянс" та до ТОВ "Камянка Глобал Вайн", про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 10/2018 від 10.09.2018 р. з підстав передбачених ст. ст. 203, 207, 215 ЦК України у зв'язку з порушенням сторонами положень ст. 1073 ЦК України. Так, за твердженням Позивача ( за зустрічним позовом ) оскаржуваний договір не є договором відступлення права вимоги боргу, а є договором факторингу. Укладаючи спірний договір ТОВ "Склянний Альянс" надало ТОВ "Камянка Глобал Вайн" фінансову допомогу. До того ж ТОВ "Склянний Альянс" не включено до Державного реєстру фінансових установ, не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги.
З урахуванням викладеного, господарський суд в оскаржуваному рішенні за первісним позовом стягнув з Відповідача на користь Позивача 1 057 998,00 грн. основного боргу, 15 869,97 грн. судового збору, відмовивши в задоволені зустрічного позову.
В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для задоволення первісного позову, щодо зустрічного позову, суд дійшов висновку, що вказаний Договір є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Дослідивши доводи апеляційної скарги Відповідача ( за первісним позовом ) та Позивача ( за зустрічним позовом ), колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують вказаного вище висновку місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суд попередньої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, враховуючи наступне.
Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.
Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.
У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст. 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов'язком клієнта оплатити користування ними.
При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 р. у справі № 910/2489/17.
У разі ж якщо договором передбачено відступлення первісним кредитором права вимоги до боржника новому кредитору з обов'язком нового кредитора сплатити за це первісному кредитору відповідні грошові кошти, та не передбачено зворотного обов'язку первісного кредитора з оплати новому кредитору відповідної плати за надання грошових коштів взамін відступленої вимоги, то такий договір не може бути визнаний договором факторингу, а є за правовою природою оплатним договором відступлення права вимоги (цесії).
Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу ( фінансування під відступлення права грошової вимоги ) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні ( відступленні права вимоги ).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Проаналізувавши зміст укладеного Договору про відступлення права вимоги № 10/2018 від 10.09.2018 р., місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що вказаний Договір є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що доводи Позивача за зустрічним позовом про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, за яким надано фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії), що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК України визнаються безпідставними, необґрунтовані та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.
Отже, обставини викладені у зустрічній позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у визнанні недійсним оспорюваного правочину.
Щодо первісного позову, то місцевий господарський суд задовольняючи вимоги, обгрунтовано взяв до уваги докази того, що Відповідачеві ( за первісним позовом ) було поставлено товар на загальну суму 1 057 998,00 грн., однак Відповідач, покладений на нього обов'язок щодо оплати отриманого товару первісному кредитору або новому (позивачу у справі) не виконав, факт порушення Відповідачем умов договору поставки № КГВ13/2017 від 13.10.2017 р. доведений Позивачем і не заперечений Відповідачем.
Що стосується посилання Скаржника на те, що у видаткових накладних в графі "Отримав" міститься підпис та печатка Відповідача, проте не зазначено посаду та дані особи, яка вчинила підпис, а також неможливо встановити їх повноваження, то колегія суддів зазначає, що обов'язок по оформленню документів, за яким передається товар покладається на обох сторін за договором. Неналежне оформлення видаткових накладних з боку ТОВ "Український Рітейл" не звільняє його від обов'язку здійснити оплату за отриманий ним товар. Що стосується доказів отримання товару саме Відповідачем, то даний факт підтверджується матеріалами справи, в тому числі актами розбіжностей, складеними за насідками отримання товару з посиланнями на конкретну накладну.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що Позивачем ( за первісним позовом ) надано достатні й допустимі докази на підтвердження поставки Відповідачеві спірного товару й виникнення у останнього обовязку перед Позивачем з оплати одержаного товару.
Враховуючи приписи чинного законодавства та встановлені обставини справи, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволені зустрічного позову, а доводи викладені в апеляційній скарзі колегія суддів вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам законодавства та спростовуються встановленим судом першої інстанції обставинами справи.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Позивачем ( за первісним позовом ) у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 р. у справі № 908/157/19 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Постанова складена у повному обсязі 19.08.2019 року
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя Л.П. Широбокова