печерський районний суд міста києва
Справа № 757/38329/19-к
01 серпня 2019 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника власника майна адвоката ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно вилучене в ході проведення огляду 18 липня 2019 року в рамках кримінального провадження № 62019100000000641, -
До провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Третього відділу процесуального керівництва Управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 62019100000000641 від 30.05.2019, про накладення арешту на баштові крани, які було тимчасово вилучено в ході проведення огляду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:068:0061, що розташована по вул. Старонаводницькій, 42-44, у Печерському районі м. Києва.
В обґрунтування доводів клопотання, сторона обвинувачення, вказує, що слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62019100000000641 від 30.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Управлінням наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України здійснюється процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні.
Під час здійснення досудового розслідування встановлено, що службові особи Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, Департаменту ДАБІ у м. Києві, зловживаючи службовим становищем, з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «Фін-інвест менеджмент», ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2», TOB «ЕДЕЛЬБУРГ ДЕВЕЛОПМЕНТ», TOB «Оксі-К» використовуючи владу та службове становище, діючи всупереч інтересам служби, забезпечили зміну цільового призначення земельної ділянки, в період часу з 2017 року по 2018 роки, погодили дозвільні документи щодо початку проведення будівельних робіт та готовності до експлуатації об'єктів будівництва на території м. Києва, які не відповідали вимогам земельного законодавства, діючих державно-будівельних норм та вимогам містобудівного законодавства.
Як зазначає в клопотанні прокурор, з метою реалізації протиправної схеми, вищевказаними забудовниками, які начебто перебувають у злочинній змові із службовими особами Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, Департаменту ДАБІ у м. Києві подано до компетентних органів архітектурно-будівельного контролю декларації про початок будівельних робіт, реконструкції та введення в експлуатацію об'єктів будівництва, на землях не призначених для багатоповерхового/багатоквартирного будівництва, а органами архітектурно- будівельного контролю здійснено незаконну їх реєстрацію, без належної перевірки, у супереч вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Генерального плану міста Києва на період до 2020 року», ст.ст. 96, 114 Земельного кодексу України та іншої дозвільної містобудівної документації.
Отже, фактичне проведення будівельних робіт з будівництва багатоквартирних житлових будинків без отримання будь-яких дозволів та погоджень компетентних органів, без укладання в установленому порядку договорів про пайову участь замовника у створенні розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури м. Києва та без сплати необхідних сум до місцевого бюджету свідчить про спричинення тяжких наслідків охоронюваним законом державним інтересам.
Прокурор зазначає що на земельній ділянці розташованій у Печорському районі м. Києва, за адресою: вул. Старонаводницькій, 42-44, з кадастровим номерам № 8000000000:82:068:0061 будуються багатоповерхові житлові будинки з вбудованими нежитловими приміщеннями, так зване ЖК «Edeldorf».
На виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва прокурорами Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України 18.07.2019 проведено огляд будівництва, що здійснюється на зазначеній вище земельній ділянці. В ході проведення огляду прокурорами тимчасово вилучено баштові крани «LIBHERR» з заводськими №№ 41230373, 41229033, питання про арешт яких вирішується.
Постановою прокурора ОСОБА_3 від 18.07.2019 будівельна техніка визнана речовими доказами у кримінальному провадженні.
Прокурор у клопотанні зазначає, що у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що відповідні речові докази є знаряддям кримінального правопорушення.
Крім того, прокурор стверджує, що з урахуванням вказаних обставин, є достатні підстави вважати, що відповідні речі та документи можуть свідчити про вчинення вказаними фізичними особами, а також службовими особами перелічених суб'єктів господарювання, кримінальних правопорушень, використовувались з метою вчинення злочину, у зв'язку із чим можуть бути використані в якості доказів для доведення вини осіб, причетних до їх скоєння.
Також, прокурор зазначає, що у випадку не накладення арешту на дані речові докази, орган досудового розслідування не зможе забезпечити належну реалізацію в провадженні принципу законності, що унеможливить втілення завдань, передбачених КПК України. Крім того, орган досудового розслідування не зможе забезпечити відшкодування завданої кримінальним правопорушенням майнової шкоди, реалізації спеціальної конфіскації та конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру.
В судовому засіданні, прокурор яким подано клопотання, доводи клопотання підтримав, просив його задовольнити.
У судове засідання з'явився представник власника майна - адвокат ОСОБА_4 , який заперечував проти задоволення клопотання.
В своїх поясненнях представник власника майна зазначив, що баштові крани, питання про арешт яких вирішується та їх власник - ТОВ «Будтехніка Кран Бор», взагалі не мають жодного відношення до розслідуваного кримінального провадження, не є та не можуть бути речовими доказами по справі, набуті власником в порядку передбаченому законом, а все розслідування є виключно тиском на суб'єктів підприємницької діяльності. Крім того, адвокатом зазначено, що відповідно до протоколу огляду майно, питання про арешт якого вирішується, взагалі не вилучалось прокурором.
Слідчий суддя, дослідивши клопотання, матеріали, яким воно обґрунтовується, заслухавши пояснення прокурора, представника власника майна, дослідивши долучені ним документи, приходить до наступного висновку.
Так, з наданих слідчому судді матеріалів, якими обґрунтовується клопотання вбачається, що прокурорами Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 62019100000000641 від 30.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Підставою для реєстрації вказаного кримінального провадження слугувала заява Відокремленого підрозділу громадської організації «Українська Народна СамоОборона» у Львівській області.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження розслідується за фактом вчинення службовими особами ДАБІ, управління земельних ресурсів КМДА, які начебто за попередньою змовою з працівниками прокуратури, зловживаючи службовим становищем, протиправно, без наявних на те підстав, сприяють компанії Edelburg Development у одержанні документів на здійснення будівництва житлових будинків на території міста Києва без дотримання чинного законодавства, тобто за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
В рамках розслідування вказаного кримінального провадження прокурорами Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України проведено огляд ділянки місцевості, на якій здійснюється будівництво Житлового комплексу «Edeldorf», в ході якого, за твердженням прокурора, тимчасово вилучено баштові крани, питання про арешт яких вирішується.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Частина 9 ст. 236 КПК України зазначає, що другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Однак, слідчим суддею, при дослідженні протоколу огляду від 18.07.2019, складеного прокурором ОСОБА_3 , встановлено відсутність факту вилучення баштових кранів «LIBHERR» з заводськими №№ 41230373, 41229033, питання про арешт яких вирішується, чи будь-яких інших речей і документів.
Незважаючи на це, прокурором ОСОБА_3 , одразу після завершення огляду, баштові крани «LIBHERR» з заводськими №№ 41230373, 41229033 визнані речовими доказами у кримінальному провадженні. У постанові від 18.07.2019 прокурор зазначає, що баштові крани незаконно використовуються для будівництва нерухомості, та на них можуть міститися сліди скоєння злочину, які мають значення для подальшого досудового розслідування, у зв'язку із чим, на даний час виникла необхідність слідчим шляхом перевірити їх відношення до кримінального правопорушення, детального огляду, призначення експертиз та встановлення осіб які мають відомості, що можуть бути використані в якості доказів.
При цьому, слідчим суддею встановлено, що прокурором не зазначеного жодного критерію речового доказу, відповідно до ст. 98 КПК України, якому б відповідали баштові крани.
Також, прокурором не вчинено жодних дій під час проведення огляду для збереження начебто слідів злочину, які можуть міститися на крані за його твердженням. Тобто, твердження прокурора про можливу наявність слідів злочину на баштових кранах, нівелюється також позицією самої сторони обвинувачення, згідно з якою питання про заборону використання майна взагалі не підіймається. У зв'язку з чим, на думку слідчого судді, вказане твердження збоку обвинувачення є надуманим.
Водночас, у самому клопотання про арешт майна прокурор вже зазначає, що баштові крани є знаряддям вчинення злочину.
Разом з тим, у кримінальному провадженні № 62019100000000641 здійснюється розслідування службового злочину ймовірно вчиненого службовими особами, тому взагалі залишається незрозумілим, які саме сліди злочину на баштових кранах збирається зберегти прокурор.
У зв'язку з чим, на думку слідчого судді, постанова про визнання баштових кранів речовими доказами є формальною, оскільки за своїм змістом не містить даних на підтвердження того, що зазначене в ній майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України.
Крім того, з урахуванням наданих сторонами матеріалів слідчим суддею встановлено, що баштові крани, питання про арешт яких вирішується, на праві власності належать ТОВ «Будтехніка Кран Бор».
Разом з тим, згідно наданих прокурором матеріалів ні службові особи, ні працівники ТОВ «Будтехніка Кран Бор» не мають жодного статусу у кримінальному провадженні № 62019100000000641, та взагалі не мають жодного відношення до здійснюваного досудового розслідування.
Таким чином, на думку слідчого судді, прокурором порушено вимоги Кримінального процесуального кодексу України в частині звернення з клопотанням про накладення арешту, що призвело до протиправного втручання у конституційне право власника майна на мирне володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Частина 5 ст. 132 КПК України містить імперативну вказівку з приводу обов'язку сторони кримінального провадження подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно із приписами ст. 19 Конституції України, яка є нормою прямої дії - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, слід зазначити, що ст. 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, не може бути протиправно позбавлений права власності, а також, що таке право є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України. При цьому обмеження права власності повинно бути розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження.
Аналогічні гарантії права власності, передбачені статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1960, якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував порушення Конвенції, при вилученні речей та документів, які не стосуються справи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98; «East/West Alliance Limited проти України»).
Разом з тим, матеріалами клопотання не підтверджено та прокурором не доведено, що майно, питання про арешт якого вирішується, містить відомості, які можуть слугувати доказами у розслідуваному кримінальному провадженні або мають відношення до нього та необхідності у застосуванні заходу забезпечення як арешт майна.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.
Отже, відсутні будь-які відомості, які б переконливо свідчили про необхідність накладення арешту на вказане майно, прокурор не довів необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, для досягнення визначеної ним в клопотанні мети, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити.
Водночас, слідчий суддя, як суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні зобов'язаний наголосити на неприпустимості втручання держави на мирне володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Керуючись ст. ст.7, 9, 132, 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити прокурору третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 , в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно вилучене в ході проведення огляду 18 липня 2019 року в рамках кримінального провадження № 62019100000000641.
Повний текст ухвали буде виготовлений і проголошений о 17 год. 05 хв. 06 серпня 2019 року.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1