06 серпня 2019 року м. Чернівці
Справа № 725/3379/14-ц
Провадження № 22-ц/822/567/19
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.
суддів: Кулянди М.І., Лисака І.Н.
секретар - Герман Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, головуючий у І-й інстанції - Галичанський О.І.,
У червні 2014 року ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 22 жовтня 2008 року ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №24.075-038/07-СК. Відповідно до вказаного кредитного договору банком було видано кредит в сумі 100 000 доларів США, строком користування по 20 жовтня 2017 року з цільовим призначенням кредиту на особисті потреби. Отримання коштів ОСОБА_2 підтверджується заявою на видачу готівки з підписом про отримання.
У зв'язку з проведенням реструктуризації на умовах акційної програми 20 серпня 2009 року договором про внесення змін № 24.075-038/09-СК/ДУ01 до кредитного договору від 22 жовтня 2007 року № 24.075-038/07-СК в кредитний договір були внесені зміни та доповнення, якими були змінені умови повернення кредитних коштів. Даними змінами зменшено відсоткову ставку по кредиту до рівня 10% та відтерміновано погашення залишку суми кредитом строком на один рік.
Вказувало на те, що 27 вересня 2010 року договором про внесення змін № 2 до кредитного договору від 22 жовтня 2007 року № 24.075-038/07-СК були внесені зміни до кредитного договору, якими відтерміновано сплату залишку кредиту строком на один рік.
Відповідно до п. 1.2 Договору про внесення змін № 2, якими викладені п. 8.11 та 8.12 розділу «Права Кредитора» Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливої неустойки, комісійної винагороди у випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України, а також якщо у період з 27 вересня 2010 року по 26 вересня 2011 року заборгованість по сплаті нарахованих процентів перевищує 15 календарних днів.
02 грудня 2010 року укладено договір про внесення змін № 3 до кредитного договору від 22 жовтня 2007 року № 24.075-038/07-СК, яким доповнено кредитний договір деякими пунктами.
У зв'язку з проведенням реструктуризації заборгованості 29 листопада 2011 року укладено договір про внесення змін № 4 до кредитного договору від 22 жовтня 2007 року № 24.075-038/07-СК.
Однак відповідач, отримавши суму кредиту, передбачені умовами Кредитного договору зобов'язання не виконує, а саме не погашає чергові частини кредиту та не сплачує проценти за користування кредитом. Банк повідомляв позичальника про порушення ним договірних зобов'язань, зокрема, надсилав лист-вимогу про необхідність погашення боргу.
В порушення своїх зобов'язань за кредитним договором Відповідач не повертає кредитні кошти, в зв'язку з чим станом на 31 березня 2014 року утворилася заборгованість:
- поточна заборгованість по кредиту - 79 571 доларів США 25 центів, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 871 671, 22 грн;
- прострочена заборгованість по кредиту - 4 308 доларів США 20 центів, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 47 194, 61 грн;
- прострочена заборгованість по сплаті процентів - 11 288 доларів США 26 центів, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 123 658,37 грн;
- пеня за несвоєчасну сплату процентів - 546 доларів США 16 центів, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 5 982, 96 грн.;
- пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 186 доларів США 58 центів, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 2 043,91 грн;
- 3% проценти річних за прострочення сплати процентів - 241 доларів США 83 центи, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 2 649,15 грн;
- 3% (три) проценти річних за прострочення сплати кредиту - 42 долари США 29 центів, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 463, 27 грн.
Загальна заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ "ВТБ БАНК" за кредитним договором №24.075-038/07-СК від 22 жовтня 2007 року, укладеним між ПАТ "ВТБ БАНК" та ОСОБА_2 на 31 березня 2014 року становить 1 053 663, 49 грн, в тому числі: 95 167 доларів США 71 центи, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 1 042 524, 20 грн та штрафні санкції на суму 11 139, 29 грн.
Зазначало, що 22 жовтня 2007 року ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 уклали Договір поруки №24.075-038/07-ДП01, відповідно до якого поручитель поручився перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється Кредитним договором № 24.075-038/07-СК від 22 жовтня 2007 року, та будь-якими додатковими угодами до нього.
Просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість в сумі 1 053 663, 49 грн, в тому числі: 95 167 доларів США 71 центи, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 1 042 524, 20 грн та штрафні санкції на суму 11 139, 29 грн на рахунок № НОМЕР_1 , МФО 321767, код 14359319, та стягнути понесені судові витрати.
Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 серпня 2014 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість в сумі 1 053 663, 49 грн, в тому числі: 95 167 доларів США 71 цент, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 1 042 524, 20 грн. та штрафні санкції на суму 11 139, 29 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та в задоволенні позову відмовити.
Апелянт вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, невірно застосовано норми матеріального права.
Вказує на те, що в матеріалах справи відсутні допустимі докази виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором, оскільки заява про видачу готівки є абсолютно нечитабельною. Не зрозуміло, які суми вносилися позичальником і чи відбулися порушення строків платежів з боку ОСОБА_1 за кредитним договором.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості є довідкою, яка лише констатує наявність боргу.
Реальна відсоткова ставка відрізняється від тієї, що передбачена умовами кредитного договору.
Просить застосувати строк позовної давності, оскільки участі у розгляді справи у суді першої інстанції не приймав, а тому був позбавлений можливості подати таку заяву.
Позивачем безпідставно покладено на відповідачів декілька видів відповідальності, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.
На апеляційну скаргу від учасників справи відзив не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, а відповідач ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов'язання згідно з договором поруки, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Однак з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись колегія суддів апеляційного суду не може.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 22 жовтня між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №24.075-038/07-СК, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,5 % річних строком до 21 жовтня 2014 року.
В подальшому до зазначеного договору вносилися зміни відповідно до договорів про внесення змін №24.075-038/09-СК/ДУ01 від 20 серпня 2009 року, № 2 від 27 вересня 2010 року, № 3 від 02 грудня 2010 року, № 4 від 29 листопада 2011 року, № 5 від 18 березня 2013 року.
З метою забезпечення виконання кредитного договору від 22 жовтня 2007 року №24.075-038/07-СК між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 22 жовтня 2007 року №24.075-038/07-ДП01.
Відповідно до умов цього договору поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором та будь-якими додатковими угодами до нього.
В подальшому до зазначеного договору поруки були внесені зміни відповідно до договорів про внесення змін №24.075-038/07-ДП01/ДУ01 від 20 серпня 2009 року та про внесення змін № 2 від 18 березня 2013 року.
Встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 100 000 доларів США. Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи копією заяви на видачу готівки (т.1 а.с. 31), додатком № 1 до кредитного договору (т.1 а.с. 10) та розрахунком заборгованості (т.1 а.с. 44-46).
З укладеного між банком та ОСОБА_2 кредитного договору видно, що кредитор і позичальник визначили як строк дії договору в цілому - до 20 жовтня 2017 року, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів відповідно до графіка повернення кредиту та розрахунку вартості сукупних послуг, проценти сплачуються регулярними щомісячними платежами за фактичну кількість днів користування кредитом (п.3.4 договору про внесення змін № 4 до кредитного договору). Щомісячні платежі здійснюються до 18 числа кожного місяця.
Відповідно до наданих ПАТ «ВТБ Банк» розрахунків станом на 31 березня 2014 року розмір заборгованості боржника становив 1 053 663, 49 грн, в тому числі: 95 167,71 доларів США, що станом на 31 березня 2014 року за курсом НБУ становить 1 042 524, 20 грн. та штрафні санкції на суму 11 139, 29 грн, яка складається: поточна заборгованість по кредиту становить 79 571, 25 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту становить 4 308, 20 доларів США, прострочена заборгованість по сплаті процентів становить 11 288, 26 доларів США, пеня за несвоєчасну сплату процентів становить 546, 16 доларів США, пеня за несвоєчасну сплату кредиту становить 186, 58 доларів США, 3% проценти річних за прострочення сплати процентів становить 241,83 доларів США, 3% проценти річних за прострочення сплати кредиту становить 42,29 долари США.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять його умови. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як зазначено у статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
З матеріалів справи видно, що на адресу позичальника направлялися листи - вимоги про погашення простроченої заборгованості по кредитному договору від 26 травня 2011 року, від 14 листопада 2013 року, від 24 грудня 2013 року, однак після направлення цих вимог сторонами вносилися зміни до кредитного договору, а також позичальник частково погашав кредитну заборгованість, що підтверджується копією квитанції від 13 січня 2014 року (т.1 а.с.240), яка була долучена до апеляційної скарги апелянтом.
Листом-вимогою від 27 січня 2014 року, яка направлена на адресу поручителя ОСОБА_1 , останнього повідомлялося про наявність простроченої заборгованості, яка також не впливала на зміну строку виконання кредитного договору у повному обсязі, а лише вимагала погашення простроченої заборгованості, оскільки відповідно до укладеного договору поруки поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник. Крім того, зазначена вимога не могла вплинути на зміну строку виконання кредитного договору, оскільки кредитний договір укладено між кредитодавцем і позичальником, а не поручителем.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що кредитний договір припинив свою дію з поданням позову про стягнення заборгованості, тобто 04 квітня 2014 року.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначав, що грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США позичальник не отримував та такі докази відсутні.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються таким засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про неотримання ОСОБА_2 кредитних коштів. Як вбачається з розрахунку заборгованості, доданої банком до позовної заяви, ОСОБА_2 протягом тривалого часу виконувала умови кредитного договору, сплачуючи заборгованість у розмірі, визначеному вказаним договором з розрахунку отриманої відповідачем суми коштів у розмірі 100 000 доларів США, додатком №1 до кредитного договору, який підписаний ОСОБА_2 , тобто позичальник вчиняв дії, що підтверджують визнання ним вказаного боргу або іншого обов'язку за кредитним договором.
Також ОСОБА_1 не заявляв про порушення своїх прав банком, доки банк не звернувся до суду про стягнення з боржника та поручителя кредитної заборгованості, тобто фактично протягом шести років з часу укладення кредитного договору, що свідчить про згоду позичальника та поручителя з усіма його умовами на час укладення.
Безпідставними колегія суддів вважає і аргументи відповідача про те, що банк не надав жодних первинних документів, які б слугували доказом отримання коштів за договором.
Враховуючи те, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідачі на момент укладення кредитного договору про надання кредиту не заявляли додаткових вимог або зауважень щодо умов договору та в подальшому позичальник виконував його умови, сторонами було погоджено його істотні умови, зокрема, щодо форми договору, суми та валюти кредиту, який був наданий, та платежів по його поверненню і сплаті відсотків за користування кредитом, строку, на який укладається кредитний договір, річної відсоткової ставки за користування коштами, колегія суддів приходить висновку, що відсутні підстави для відмови в задоволенні позову.
Щодо правильності нарахування та стягнення заборгованості з позичальника та поручителя, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне.
Встановлено, що заборгованість за кредитом становить 83 879,45 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості, обґрунтованість якого апелянтом не спростовано (т.1, а.с.44).
Також відсутні належні докази, які б спростували правильність нарахування розміру процентів, які підлягають стягненню з позичальника.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, колегія суддів вважає, що слід застосувати заявлений апелянтом строк позовної давності.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить в ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Зазначений правовий висновок викладено у постановою ВП ВС від 17 квітня 2018 року у справа №200/11343/14-ц (провадження №14-59 цс 18).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, пеня підлягає стягненню в межах річного строку до моменту звернення до суду позовом, а саме з 05 квітня 2013 року по 04 квітня 2014 року, що становить 183,05 долара США. Пеня по відсоткам підлягає стягненню у розмірі 503,49 долара США.
Всього розмір пені, що підлягає стягненню на користь банку, становить 686, 54 доларів США.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 3% процентів річних за прострочення сплати процентів у розмірі 241, 83 долара США та 3% за прострочення сплати кредиту у розмірі 42, 29 долара США, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Отже, у статті 625 ЦК України визначені правові наслідки порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулюють, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у цивільній справі № 369/8141/15-ц (провадження № 61-7113зпв18).
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги в частині неправомірного нарахування трьох процентів річних від простроченої суми та доводи щодо подвійної відповідальності.
З урахуванням наведеного, розмір заборгованості, що підлягає стягненню на користь банку, становить: за кредитом - 83 879, 45 доларів США, за процентами - 11 288,29 доларів США, з пені - 686,54 доларів США, 3% процентів річних за прострочення сплати кредиту та процентів у розмірі 284, 32 долара США.
Указаний розмір у повному обсязі підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 , як з боржника - позичальника.
Щодо вимог банку до співвідповідача ОСОБА_1 , як до солідарного боржника - поручителя, то вони підлягають частковому задоволенню.
Як встановлено у справі, строк повернення кредиту у повному обсязі настав 04 квітня 2014 року.
З розрахунку заборгованості видно, що позичальник належним чином не виконував зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого, починаючи з 17 серпня 2012 року, мала місце прострочена заборгованість за процентами, а з 19 вересня 2012 року - прострочена заборгованість за кредитом.
Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку - припиняє суб'єктивне право кредитора.
Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.
Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц (провадження № 14-145цс18).
За умовами кредитного договору, боржник ОСОБА_2 , а відтак і поручитель ОСОБА_1 , узяли на себе зобов'язання повертати суму кредиту в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (щомісячними платежами).
Тобто, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на підставі договору.
Згідно з додатком № 3 до кредитного договору від 22 жовтня 2007 року позичальник зобов'язується повертати кредит шляхом щомісячної сплати платежів в терміни, встановлені графіком погашення кредиту(Т.1 а.с.108). Інших графіків погашення кредиту сторонами не надано, а тому суд виходить з вищенаведеного графіку погашення кредиту.
Оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною 4 статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.
Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.
Строк повернення заборгованості у повному обсязі у спірному випадку настав 04 квітня 2014 року, у зв'язку з паданням позовом ПАТ «УкрСиббанк.
Водночас, вимоги банку про стягнення з поручителя ОСОБА_2 до 04 жовтня 2013 року чергових щомісячних платежів є такими, що пред'явлені до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання.
Тому в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припинилася в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Зокрема, виходячи зі змісту графіку погашення кредиту, розрахунку заборгованості порука припинилася щодо несплачених до 04 жовтня 2013 року таких платежів, пред'явлених банком до стягнення.
Так, з 83 879, 45 доларів США заборгованості за кредитом порука припинилася щодо платежів на суму 59 842,93 доларів США - заборгованості за кредитом (83 879, 45-24 036,52). Відповідно, не припинилася порука за цим видом заборгованості щодо 24 036, 52 доларів США.
Порука за нарахованими процентами припинилася щодо платежів, строк сплати яких минув до 04 жовтня 2013 року. З огляду на встановлений кредитним договором строк сплати процентів до 18 числа місяця, порука не припинилася щодо платежів на 2 274,93 долара США, виходячи з графіку погашення (т.1 а.с.108).
Щодо поруки, то вона припинилася на суми нарахованої пені за період до 04 жовтня 2013 року та підлягає стягненню у розмірі 201,30 долар США, з яких пеня за прострочення сплати відсотків - 145,01 доларів США та пеня за прострочення сплати тіла кредиту - 56,29 доларів США.
Щодо поруки на нараховані суми 3% процентів річних за прострочення сплати процентів та 3% за прострочення сплати кредиту, то вона припинилася на суми 3 % за період до 04 жовтня 2013 року та підлягає стягненню у розмірі 79,92 доларів США, з яких 3% процентів річних за прострочення сплати процентів - 66,92 доларів США та 3% за прострочення сплати кредиту - 13 доларів США.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині суми заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителя на користь ПАТ «ВТБ Банк», необхідно змінити та стягнути солідарно: 24 036, 52 доларів США заборгованості за кредитом, 2 274,93 долара США заборгованості за процентами, 201, 30 доларів США - заборгованість з пені, 79,92 доларів США - відшкодування 3% річних за прострочення сплати кредиту та процентів.
Решта суми боргу, нарахованого станом на закінчення строку дії договору, а саме заборгованість за кредитом - 59 842, 93 долара США (83 879, 45-24 036,52), за процентами - 9 013,33 доларів США (11 288,26-2 274.93), пеня - 485, 24 доларів США (686,54-201,30), 3 % річних за прострочення сплати кредиту та процентів - 204,83 доларів США (284,75-79,92), підлягають стягненню з ОСОБА_2 .
Безпідставними є аргументи апеляційної скарги про те, що реальна відсоткова ставка є більшою від указаної в кредитному договорі, оскільки, як видно з детального розпису сукупної вартості кредиту, з якою була ознайомлена та яку підписала позичальник ОСОБА_2 , реальна процентна ставка складає 16,16 % (т.1 а.с.16 на звороті).
Стосовно доводів щодо нарахування пені в іноземній валюті, то колегія суддів вважає за необхідно зазначити наступне.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.
Вказаний висновок викладений у постанові ВСУ № 6-211цс17 від 15 травня 2017 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе стягнути пеню в іноземній валюті та вважає, що це не буде виходом за межі позовних вимог, оскільки розрахунок пені відбувався фактично в іноземній валюті.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 376 ЦПК України однією з підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи положення зазначеної норми процесуального закону, норми матеріального права, фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру стягнення заборгованості - зміні.
Відповідно до частин 1, 10, 13 статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути витрати зі сплати судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відсоток задоволення позовних вимог банку складає 99,95 %, з яких 27,64 % - задоволення вимог до обох відповідачів та 72 % до відповідача ОСОБА_2 .
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3 654 грн.
Відповідачем за подачу апеляційної скарги сплачено 5 481 грн.
Тому в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути 177 грн 22 коп., а з ОСОБА_2 - 3 474 грн 95 коп.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 серпня 2014 року змінити.
Позов Публічного акціонерного товариства «ВТБ банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» 24 036 доларів США 52 цента - заборгованість за кредитом, 9 013 доларів США 33 цента - заборгованість за процентами, 485 доларів США 24 цента - пеня, 204 долара США 83 цента - 3% процентів річних за прострочення сплати кредиту та процентів, а всього 33 739 долара США 92 цента.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» сума 59 842 долара США 93 цента - заборгованість за кредитом, 2 274 долара США 93 цента - заборгованість за процентами, 201 долар США 30 центів - пеня, 79 доларів США 92 цента - 3% процентів річних за прострочення сплати кредиту та процентів, а всього 62 399 доларів США 08 центів.
Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору: з ОСОБА_2 - 3 474 гривні 95 копійок, з ОСОБА_1 - 177 гривень 22 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 серпня 2019 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: М.І. Кулянда
І.Н. Лисак