16 серпня 2019 року
м.Харків
Справа № 629/4302/18
Провадження № 22-ц/818/2781/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Овсяннікової А.І.
суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.
учасники справи:
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 березня 2019 року у складі судді Ткаченко О.А. по справі № 629/4302/18 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У серпні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначає, що 15 вересня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 31 травня 2018 року має заборгованість у розмірі 13600,57 грн., яка складається з 973,98 грн. - заборгованість за кредитом, 8498,08 грн. - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом, 3004,67 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 623,84 грн.- штраф (процентна складова).
Просить стягнути заборгованість за кредитним договором №б/н від 15 вересня 2011 року у сумі 13600,57 грн. та судові витрати.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник проти позову заперечували, оскільки відповідач отримував у відділенні банку лише пенсійну картку, а не кредитну.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 березня 2019 року у задоволенні позову АТ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів укладення з відповідачем договору кредиту №б/н від 15 вересня 2011 року на умовах кредитка «Універсальна» та надання йому грошових коштів за цим договором, а тому підстав для стягнення коштів не вбачається.
В апеляційній скарзі АТ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Відповідач, підписуючи анкету-заяву від 15 вересня 2011року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування
Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 pоку.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення та рішення суду без змін.
15 вересня 2011 року він звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк», але для оформлення саме пенсійної картки, яка потрібна була для нарахування та отримання пенсійних виплат по втраті годувальника у зв'язку з продовженням навчання в учбовому закладі після досягнення 18- річного віку.
При заповненні відповідної анкети- заяви він наміру на отримання кредиту - не мав і не висловлював.
Нарахування виплат відбувалося протягом 2011 та 2012 роках, поки він не покинув навчання. З часу отримання останньої виплати він взагалі не користувався послугами ПАТ КБ «ПриватБанк».
Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, дослідив матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Як зазначає позивач 15 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ОСОБА_1 умови договору належним чином не виконував у зв'язку з чим станом на 31 травня 2018 року відповідачу нараховано заборгованість у розмірі 13600,57 грн., яка складається з 973,98 грн. - заборгованість за кредитом, 8498,08 грн. - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом, 3004,67 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 623,84 грн.- штраф (процентна складова).
До суду апеляційної інстанції представником Банку надано уточнений розрахунок заборгованості, виконаний в межах строку дії договору.
Обґрунтовуючи уточнений розмір заборгованості за кредитом Банк зазначає, що строк дії картки спливає 30 вересня 2015 року. Розмір заборгованості становить: за тілом кредиту - 3782,49 грн.; заборгованість за процентами - 2102 грн. 33 коп., пеня, враховуючи сплату в рахунок погашення заборгованості 11 жовтня 2015 року 315 грн. 33 коп. -1404 грн. 67 коп.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З позовної заяви вбачається, що розмір кредиту, наданого відповідачеві, становить 1000 грн., за тілом кредиту Банк просить стягнути 973 грн. 98 коп. Між тим, в уточненому пояненні, наданому до суду апеляційної інстанції АТ КБ «ПриватБанк» зазначає щодо наявності заборгованості за тілом кредиту вже у сумі 3782,49 грн. Однак, доказів щодо збільшення кредитного ліміту відповідачу не надано, а отже вважати, що заборгованість за тілом кредиту становить 3782,49 грн. не має підстав.
Враховуючи, що Банком не доведено розмір основної заборгованості, вважати, що розрахунок Банку щодо заборгованості пені та штрафних санкцій за кредитом відповідає вимогам закону не можна.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням 3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що відповідач своїм підписом погодився, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" складає кредитний договір між ним та Банком.
Між тим, заява, підписана відповідачем 15 вересня 2011 року не є беззаперечним доказом отримання кредиту, оскільки свідчить про звернення до Банку з метою отримання Банківських послуг взагалі, а не кредитного договору.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 зазначає, що він оформлював саме пенсійну картку - для отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника, яку отримував ці кошти лише протягом 2011-2012 років.
З анкети заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що ОСОБА_1 дійсно зазначав, що бажає оформити на своє ім'я пенсійну картку; інші пункти, а саме що стосуються отримання кредитних ним взагалі не заповнено. Також, не заповнено розділ «Додаткова інформація», яка обов'язкова д заповнення для отримання кредиту/кредитної картки.
Графа- бажаний розмір кредиту - не заповнено.
Згідно довідки Лозівського ОУПФУ дійсно пенсія відповідачу нараховувалась з вересня 2011 року по серпень 2012 року. ОСОБА_1 категорично заперечує подальше використання карки після отримання останнього нарахування від пенсійного фонду.
З наданих розрахунків вбачається, що останній платіж здійснено 31 серпня 2012 року; наступне списання коштів, як зазначено- автоматичне - 11 жовтня 2015 року. При цьому строк дії карти - до 30 вересня 2015 року(а.с. 110-115).
Банком зазначено, що ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н та видано одну кредитну картку- 5457 НОМЕР_1 , другий номер по розрахунку зазначено 999222222135788184(а.с. 110); автоматичне списання простроченої заборгованості 11 жовтня 2015 року зазначено з картки НОМЕР_2 .
Отже, вважати що ОСОБА_1 звертався до Банку саме для отримання кредитних коштів- не можна.
За таких обставин підстав для стягнення заборгованості за кредитом не вбачається.
Рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не бвачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 березня 2019 року - залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 серпня 2019 року.
Головуючий - А.І. Овсяннікова
Судді: І.П. Коваленко
І.С. Сащенко