Рівненський апеляційний суд
______________________________________________копія:________
Іменем України
08 серпня 2019 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) із державною установою «Луцький слідчий ізолятор» кримінальне провадження №12017030010000403, за внесеними відомостями до ЄРДР від 28 січня 2017 року за обвинуваченням:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає у АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився та проживає у АДРЕСА_1 ;
обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.1 ст.263 та ч.1 ст.345 КК України,-
За участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинувачених: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
захисників обвинувачених-адвокатів: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції - ОСОБА_10 (далі - прокурор), на вирок колегії суддів Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року;
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок колегії суддів Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року скасувати та ухвалити новий, яким вірно кваліфікувати його дії, призначивши покарання в межах 3 (трьох) років зі встановленням іспитового строку 3 (три) роки.
Обвинувачений ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким правильно кваліфікувати його дії, зарахувавши у строк покарання строк перебування його під вартою з 28 січня 2017 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 містять прохання про скасування вироку в частині визнання його підзахисного ОСОБА_4 винним за ч.3 ст.187, ч.1 ст.345 КК України, також у частині вирішення долі речових доказів, а саме - особистого одягу ОСОБА_4 і в частині стягнення судових витрат та ухвалення нового вироку, яким просить кваліфікувати дії ОСОБА_4 за ч.2 ст.185 КК України з призначенням покарання із застосуванням ст.75 КК України.
Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати у частині призначеного обвинуваченим покарання та ухвалити новий вирок, яким:
- ОСОБА_4 і ОСОБА_5 визнати винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.345 та ч.3 ст.187 КК України, та призначити кожному покарання: за ч.1 ст.263 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки; за ч.1 ст.345 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки; за ч.3 ст.187 КК України - у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років із конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно просить призначити кожному покарання - у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років із конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна
В порядку ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, просить застосувати спеціальну конфіскацію предметів злочину - речовини жовтого кольору тротил, що є вибуховою речовиною, та пістолета марки «EKOL» чорного кольору, модель «Botan», заводський номер № НОМЕР_1 калібр 9 мм., який є вогнепальною зброєю.
У решті вирок просить залишити без змін.
Іншими учасниками судового провадження вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржений не був.
Згідно оскаржуваного вироку:
- ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.187, ч.1 ст.263, ч.1 ст.345 КК України, та призначено кожному покарання: за ч.3 ст.187 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років із конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна; за ч.1 ст.263 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки; за ч.1 ст.345 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупностю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно кожному призначено покарання - у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 6 (шість) місяців із конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна.
Запобіжний захід ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено попередній - тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.
Строк відбуття покарання обвинуваченим встановлено рахувати з моменту фактичного їх затримання, тобто з 05-ї год. 30 хв. 28 січня 2017 року.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, зараховано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у строк відбуття покарання термін перебування їх під вартою з 28 січня 2017 року до 20 червня 2017 року включно, з розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Судом першої інстанції було також вирішено питання щодо процесуальних витрат по кримінальному провадженню, заявленого цивільного позову, накладеного арешту на майно, а також речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2018 року апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_5 відхилено, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року в даному кримінальному провадженні залишено без змін.
Постановою Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 квітня 2019 року за наслідками розгляду касаційних скарг прокурора та захисника ОСОБА_8 касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 задоволено частково, і ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2018 року щодо ОСОБА_4 та, в порядку ст.433 КПК України щодо ОСОБА_5 , скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Крім того, обрано обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 09 червня 2019 року включно.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 23 травня 2019 року було задоволено подання Волинського апеляційного суду і кримінальне провадження передано на розгляд до Рівненського апеляційного суду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_4 зазначає, що не згідний з вироком суду, оскільки вважає, що розбійного нападу, тим більше, поєднаного із проникненням до приміщення він не вчиняв, вхідні двері відділення банку з терміналом були відчинені, а суд його двічі безпідставно засудив за одне і те саме діяння, неправильно кваліфікувавши його дії. Також додає, що під час проведення судового розгляду, суд безпідставно відмовив йому в задоволенні його клопотання щодо повторного дослідження відеозапису, так як під час його першого перегляду пояснення прокурора не відповідали обставинам, які у ньому були зафіксовані, у зв'язку із чим вважає, що судом був порушений принцип рівності сторін кримінального провадження
Обвинувачений ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі вважає, що кваліфікація його дій судом першої інстанції за ч.3 ст.187 КК України не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки доступ до об'єкта посягання був вільним, застосування зброї було пов'язане із намаганням залишити місце події та дати відповідь на проведені постріли в їх сторону невідомими особами, які, як пізніше стало відомо, були працівниками державної служби охорони. Також зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно двічі кваліфіковано одне діяння за ч.3 ст.187 КК України та за ч.1 ст.345 КК України, що, на його думку, не відповідає Закону України про кримінальну відповідальність.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_8 в апеляційній скарзі вважає, що судом було невірно застосовано закон України про кримінальну відповідальність у ході визнання ОСОБА_4 винним у скоєнні розбійного нападу в той час, коли умисел був направлений на таємне викрадення чужого майна, а погрози про застосування насильства з боку обвинуваченого були спрямовані на уникнення затримання. Додає, що судом було двічі засуджено обвинуваченого за одне й теж діяння, так як погроза застосування насильства до працівників поліції визнано як кваліфікуючу ознаку діяння, передбачененого ч.1 ст.345 КК України, і це ж саме діяння визнано - як кваліфікуюча ознака розбійного нападу, при кваліфікації дій обвинуваченого за ч.3 ст.187 КК України. Також додає, що суд першої інстанції, визнаючи обвинувачених винними у вчиненні розбійного нападу, поєднаного з проникненням у приміщення, не обґрунтував свої висновки в частині того, що проникнення не було, а майно, яке намагались викрасти обвинувачені, знаходилось у вільному доступі.
В апеляційній скарзі прокурор, зокрема стверджує, що судом першої інстанції не в повній мірі було враховано те, що ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 , не сприяли розслідуванню кримінального провадження, не розкаялись у вчинених кримінальних правопорушеннях, жодних моральних та матеріальних збитків потерпілим не відшкодували, в ході проведення досудового розслідування відмовились від дачі показань, а обвинувачений ОСОБА_5 також раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, відбував реальну міру покарання. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно при вирішенні долі речових доказів вказав у вироку про необхідність знищення, зокрема речовини жовтого кольору тротил, що є вибуховою речовиною, та пістолета марки «EKOL» чорного кольору, модель «Botan», заводський номер № НОМЕР_1 калібр 9 мм., який є вогнепальною зброєю, не врахувавши при цьому, що дані об'єкти є предметом вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та, у зв'язку із цим вважає, що судом неправильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не конфісковані вказані предмети у власність держави в порядку ст.ст. 96-1, 96-2 КК України.
За вироком суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, повторно, за попередньою змовою між собою, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, місця та часу, придбали без передбаченого Законом дозволу вибухову речовину тротил загальною масою 38,86 г., який обвинувачений ОСОБА_4 зберігав у рюкзаку марки «Futuristic YOUTH FY» та 28 січня 2017 року переносив із місця свого проживання, що у с.Рованці, Луцького р-ну, в напрямку бульвару Дружби Народів, 4-а у м.Луцьку, та в подальшому передав рюкзак із вказаною вибуховою речовиною обвинуваченому ОСОБА_5 .. Після цього обвинувачений ОСОБА_5 переніс рюкзак із наявною у ньому вибуховою речовиною до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», що по бульварі Дружби Народів, 4-а в м.Луцьку. В подальшому обвинувачений ОСОБА_4 закріпив полімерну ємкість з тротилом на корпус терміналу самообслуговування та після невдалої спроби обвинуваченого ОСОБА_5 привести у дію вибухову речовину, останній викинув її на територію, поблизу місця вчинення кримінального правопорушення, в ході якого, її було виявлено та вилучено працівниками поліції.
Крім того, 28 січня 2017 року о 04 год. 38 хв. групі швидкого реагування у складі ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від диспетчера Управління поліції охорони у Волинській області надійшло повідомлення про спрацювання сигналізації в відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», що розміщене за адресою: м.Луцьк, бульвар Дружби Народів, 4-а, Волинської обл.. При виїзді працівників поліції взводу реагування УПО у Волинській області за вищевказаною адресою, встановлено, що в приміщення відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» за вищевказаною адресою знаходилися обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які за допомогою металевих фомок, пошкодивши термінал самообслуговування, що розміщений в ньому, намагалися таємно викрасти грошові кошти. В подальшому, 28 січня 2017 року, близько 04-ї год. 50 хв., усвідомлюючи факт викриття їх працівниками поліції під час вчинення злочину, обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, за попередньою змовою між собою, з метою перешкодити службовим особам виконати свої службові обов'язки, висловивши погрозу вбивством працівникам поліції ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які є працівниками правоохоронного органу, а саме, обвинувачений ОСОБА_4 , тримаючи в руці предмет, схожий на гранату Ф-1, погрожував застосувати її до працівників поліції. В цей час обвинувачений ОСОБА_5 , з погрозою застосування до працівників поліції насильства, кинув у їхню сторону металеву фомку, що останні сприйняли як реальну загрозу для їхнього життя та здоров'я. В подальшому, обвинувачений ОСОБА_4 , використовуючи пістолет марки «EKOL», погрожуючи вбивством, здійснив три постріли у сторону працівника поліції ОСОБА_12 .. Після чого працівники поліції ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , застосувавши табельну вогнепальну зброю, а саме, пістолет марки «Макарова», затримали обвинувачених на місці вчинення злочину.
Також обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , 28 січня 2017 року, близько 04 год. 40 хв., діючи умисно, за попередньою змовою між собою, заздалегідь підготувавшись до вчинення злочину, взявши із собою пістолет, корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, керуючись метою таємного викрадення чужого майна, шляхом відкриття дверей проникли у відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», що по бульварі Дружби Народів, 4-а в м.Луцьку, Волинської обл. та, за допомогою металевих фомок, пошкодивши термінал самообслуговування, намагалися викрасти грошові кошти в сумі 154834 (сто п'ятдесят чотири тисячі вісімсот тридцять чотири) грн., що в ньому знаходилися, однак, під час вчинення вказаних протиправних дій, останні були викриті поліцейським взводу реагування Управління поліції охорони Волинської області №64, а саме сержантом поліції ОСОБА_12 та поліцейським-водієм ОСОБА_13 .. В подальшому, обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що їх дії стали очевидними для працівників поліції, обвинувачений ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з обвинуваченим ОСОБА_5 , передав останньому металеву фомку, за допомогою якої останній продовжував вчиняти злочинні дії, а саме, зламувати корпус терміналу самообслуговування, з метою заволодіння грошовими коштами, які знаходились у ньому, а обвинувачений ОСОБА_4 в цей час дістав з кишень спортивного светру корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 та вищевказаний пістолет марки «EKOL», після чого вчинили напад на працівників поліції ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я вищевказаних осіб та з погрозою застосування такого насильства, а саме обвинувачений ОСОБА_4 , тримаючи в руці корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, погрожував застосувати її до працівників поліції. В цей час обвинувачений ОСОБА_5 , з погрозою застосування насильства до працівників поліції, небезпечного для життя та здоров'я, кинув у їхню сторону металеву фомку, що останні сприйняли як реальну загрозу для їхнього життя та здоров'я. В подальшому обвинувачений ОСОБА_4 , використовуючи вказаний пістолет марки «EKOL», застосував насильство, небезпечне для життя та здоров'я працівників поліції, яке виразилось у здійснення ним трьох пострілів у сторону працівника поліції ОСОБА_12 та трьох пострілів в сторону працівника поліції ОСОБА_13 , після чого працівники поліції ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , застосувавши табельну вогнепальну зброю, а саме, пістолети «Макарова», затримали обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на місці вчинення злочину.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також просив задовольнити апеляційні скарги свого захисника - адвоката ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_5 та відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу, а також апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , висловивши прохання про відмову у задоволенні апеляційної скарги прокурора, пояснення адвоката ОСОБА_8 , який просив задовольнити, подану ним апеляційну скаргу та апеляційні скарги обвинувачених, пояснення прокурора ОСОБА_7 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу прокурора та відмовити у задоволенні апеляційних скарг обвинувачених та захисника - адвоката ОСОБА_8 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши, наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів прийшла до висновку скасувати оскаржуваний вирок суду першої інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вищезазначених вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Проте, як убачається із оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції були неповністю дотримані вимоги кримінального процесуального закону в частині, що стосується змісту вироку та формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Як слідує із обвинувального акта, за встановлених фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , передбачених ч.3 ст.187, ч.1 ст.263 та ч.1 ст.345 КК України, а також формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд встановив, що обвинувачені вчинили злочини за попередньою змовою групою осіб, попередньо домовившись між собою.
У відповідності до вимог ч.2 ст.28 КК України, злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.
Відповідно до ст.26 КК України співучастю у злочину є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.
Зі встановленого формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не можна зрозуміти, у чому саме полягала попередня домовленість ОСОБА_4 та ОСОБА_5 при вчиненні ним трьох епізодів злочинної діяльності.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Частина третя ст.187 КК України передбачає відповідальність за вчинення нападу, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (р озбій), поєднаного із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
По епізоду вчинення обвинуваченими розбійного нападу, суд визнав доведеним, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , пошкодивши термінал самообслуговування, намагалися викрасти грошові кошти в сумі 154 834 (сто п'ятдесят чотири тисячі вісімсот тридцять чотири) грн., що в ньому знаходилися, однак, під час вчинення вказаних протиправних дій, останні були викриті поліцейським взводу реагування Управління поліції охорони Волинської області після чого вчинили напад на останніх, поєднаний із насильством, небезпечним для їх життя та здоров'я, а також з погрозою застосування такого насильства, що виразилось у тому, що обвинувачений ОСОБА_4 , тримаючи в руці корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, погрожував застосувати її до працівників поліції, а у цей час, обвинувачений ОСОБА_5 , з погрозою застосування насильства до працівників поліції, небезпечного для життя та здоров'я, кинув у їхню сторону металеву фомку, що останні сприйняли як реальну загрозу для їхнього життя та здоров'я, а в подальшому - обвинувачений ОСОБА_4 , використовуючи пістолет марки «EKOL», застосував насильство, небезпечне для життя та здоров'я працівників поліції, яке виразилось у здійснення ним трьох пострілів у сторону працівника поліції ОСОБА_12 та трьох пострілів в сторону працівника поліції ОСОБА_13 ..
Визнаючи формулювання обвинувачення за вказаною нормою закону доведеним, суд першої інстанції не конкретизував у чому полягав, а також на досягнення якої мети, був спрямований умисел обвинувачених та у здійсненні яких, спільних, вчинених за попередньою домовленістю дій, виразився напад ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , спрямований на відкрите викрадення чужого майна, оскільки одночасно зазначив у вироку, що обвинувачені по даному епізоду їх злочинної діяльності керувались метою таємного викрадення чужого майна.
За таких, встановлених судом апеляційної інстанції обставин, доводи обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , наведені ними в апеляційних скаргах щодо необхідності правильної кваліфікації їх дій, є слушними.
За вимогами кримінально-процесуального законодавства, зокрема п.2 ч.3 ст.374 КПК України, що встановлює вимоги до змісту обвинувального вироку, у такому вироку повинні бути зазначені докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також неврахування окремих доказів.
Як зазначено в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» (з наступними змінами), судам слід мати на увазі, що мотивувальна частина обвинувального вироку має містити, насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. В цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обгрунтування своїх висновків.
Кожне обґрунтоване обвинувачення повинно підтверджуватись конкретними докази як по кожному обвинуваченому, так й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Відповідно до вироку, суд першої інстанції визнав обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 винними у вчиненні трьох злочинів, а саме: за ч.3 ст.187, ч.1 ст.263, ч.1 ст.345 КК України. Разом з тим, в основу доведеності їх вини у вчиненні всіх трьох злочинів, суд поклав в основу вироку показання самих обвинувачених, представника потерпілого - ПАТ КБ «ПриватБанк» та потерпілих - працівників ДСО, а також як на підтвердження їх вини, зробив посилання на ряд процесуальних документів, а саме протоколи та висновки експертиз, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження.
Однак, в порушення вищезазначених норм кримінально-процесуального законодавства та роз'ясень, що містяться в постанові ВС У, суд першої інстанції не розкрив зміст зазначених письмових доказів, не зазначив, який доказ і який склад злочину він підтверджує, тощо.
До того ж, обґрунтовуючи вину обвинувачених, суд першої інстанції поклав в основу вироку і висновок експертизи №48 від 08.02.2017 р. (т.2. а.с.109-113), згідно якого ні револьвер «Crosman», ні патрони, ні гільзи, ні кулі до боєприпасів не відносяться.
Також вивченням матеріалів кримінального провадження не встановлено, яка ж сума грошей знаходилась в терміналі самообслуговування. Не змогла дати відповідь на запитання, якими доказами підтверджується наявність відповідної суми грошей в терміналі в суді апеляційної інстанції і прокурор. Згідно формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, зазначено, що з терміналу самообслуговування обвинувачені намагались викрасти 154 834 грн.
Відтак, вказані порушення кримінально-процесуального законодавства колегія суддів вважає істотними та такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до вимог ч.1 ст.412 КПК України є підставою для скасування вироку з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Щодо доводів захисника ОСОБА_8 , що дії обвинувачених, які були направлені на таємне заволодіння чужим майном, були завершені з причин, що не залежали від їх волі, а погрози застосування насильства до потерпілих стосувались мети втечі від переслідування, оскільки після їх викриття працівниками поліції намагались перешкодити останнім виконати свої службові обов'язки з приводу їх затримання, тому в їх діях відсутній склад злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, то вони підлягають перевірці при новому судовому розгляді.
Відповідно до ч.2 ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
З урахуванням зазначеної вимоги кримінального процесуального закону, доводи апеляційної скарги прокурора з приводу м'якості призначеного покарання обвинуваченим, які прокурор покладає в основу часткового скасування вироку, не можуть бути предметом апеляційного розгляду, оскільки суд апеляційної інстанції, у даному кримінальному провадженні, позбавлений вирішувати питання про ухвалення нового обвинувального вироку, з цих підстав.
При новому судовому розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити докази у кримінальному провадженні, правильно кваліфікувати дії обвинувачених з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, з метою ухвалення відповідно до норм КПК України законного, вмотивованого та обґрунтованого рішення.
Абзацом другим п.3 ч.1 ст.419 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції в резолютивній частині ухвали зобов'язаний зазначити рішення щодо запобіжного заходу.
Оскільки, згідно ухвал Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 03 жовтня 2019 року, а підстав для його зміни чи скасування обвинуваченим, колегія суддів не вбачає, то за таких обставин, у зв'язку зі скасуванням вироку суду, апеляційний суд вважає залишити строк його дії без змін, тобто до 03 жовтня 2019 року.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора - задовольнити частково.
Вирок колегії суддів Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року у кримінальному провадженні №12017030010000403 відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч.3 ст.187, ч.1 ст.263 та ч.1 ст.345 КК України - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити попередній - у вигляді тримання під вартою, який згідно ухвал Рівненського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року було продовжено до 03 жовтня 2019 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення цим судом, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач - підпис ОСОБА_1
Судді: підписи ОСОБА_2
ОСОБА_3
Згідно з оригіналом: суддя-доповідач: ОСОБА_1