Справа № 345/65/19
Провадження № 22-ц/4808/901/19
Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.
Суддя-доповідач Матківський
08 серпня 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого Матківського Р.Й.
суддів Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Бойчука Л.М.
з участю представника позивача - ОСОБА_1 , представника апелянта - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, з апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2019 року, ухвалене суддею Мигович О.М.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У січні 2019 року позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики та після уточнення і збільшення позовних вимог просив стягнути суму заборгованості в розмірі 647 785 гривень.
Позивач заявлені вимоги обґрунтував тим, що 04 березня 2008 року з відповідачем було укладено договір позики, згідно якого позичив відповідачу ОСОБА_4 5 000 доларів США під 28% річних до 04 березня 2009 року. Пізніше, 01 листопада 2008 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 ще 4 000 доларів США під 28% річних, про що було зазначено у письмовій розписці. Загальна сума заборгованості згідно розписки складає 9 000 доларів США.
08 вересня 2009 року ОСОБА_4 здійснив розрахунок по нарахованих 28% за перший рік користування коштами, а саме з 04 березня 2008 року до 01 березня 2009 року.
З 01 березня 2009 року сторони домовились про зменшення відсоткової ставки з 28% річних до 18 % річних. На 11 травня 2010 року було здійснено розрахунок по відсотках за користування коштами за другий рік, а саме з 01 березня 2009 року до 01 березня 2010 року.
На 28 січня 2019 року, період, за який відповідач не повертав кошти позивачу, тривав з 01 березня 2010 року до 28 січня 2019 року, а розмір заборгованості складається із 9000 доларів США основної заборгованості та 14 175 доларів США нарахованих відсотків. Загальний розмір заборгованості становить 23 175 доларів США, що еквівалентно 647 785 гривень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2019 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 647 785 гривень боргу та понесені судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не пропущено встановлений законом загальний трирічний строк звернення до суду з даним позовом, про застосування якого просив представник відповідача, як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог. Відповідач свої боргові зобов'язання згідно договору позики (розписки) не виконав, суму боргу по даний час не повернув. Зазначена обставина нічим не спростована та даний факт не заперечувався і представником відповідача в судовому засіданні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У червні 2019 року відповідач ОСОБА_4 на дане рішення подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та у задоволенні позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з'ясуванням обставин справи.
Зазначає, що позовна заява подана в останні дні строку позовної давності. Вимоги є необґрунтованими, оскільки 9000 доларів США як основна сума боргу, яка надавалась у позику згідно поданої позовної заяви, становить 249120 гривень, а не 276882 гривень, як заявлено позивачем, що еквівалентно 10000 доларів США. Заява про збільшення позовних вимог могла бути заявлена позивачем окремим позовом протягом 3 років після закінчення останнього дня строку, до якого відповідач зобов'язувався повернути кошти, тобто з 01 січня 2016 року до 01 січня 2019 року, оскільки є окремою матеріально-правовою вимогою. Однак, така заява подана суду після спливу строків позовної давності.
Відповідно до умов боргової розписки сторони домовились про автоматичну пролонгацію даної розписки тільки на наступний рік, а не на весь період заборгованості. Таким чином, оскільки боргова розписка автоматично пролонговувалась тільки до 04 березня 2010 року, 05 березня 2010 року у позивача виникло право на пред'явлення вимоги до відповідача про виконання зобов'язання, що підтверджує пропуск строку позовної давності за всіма заявленими позовними вимогами.
Суд безпідставно не взяв до уваги його заяву про застосування строків позовної давності, оскільки вимога про стягнення коштів, як і відсотків річних, заявлена позивачем вже після спливу строку позовної давності. А вимога позивача про стягнення річних відсотків до задоволення не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що 04 березня 2008 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено письмовий договір позики, згідно якого ОСОБА_3 позичив відповідачу ОСОБА_4 5 000 доларів США під 28% річних до 04 березня 2009 року. У разі не заперечення обох сторін розписка автоматично пролонгується на наступний рік. Пізніше, 01 листопада 2008 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 ще 4 000 доларів США під 28% річних, про що було зазначено в розписці.
Загальна сума заборгованості згідно розписки складає 9 000 доларів США позики та 6480 доларів США - нарахованих відсотків за 2012-2015 роки. Вказані суми позичальник ОСОБА_4 зобов'язувався повернути до 01 січня 2016 року (а.с. 56).
Позиція суду апеляційної інстанції
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, представника позивача, який вимоги скарги заперечив, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року). Саме такі висновки містяться у постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Згідно розписки відповідач погашав заборгованість за відсотками з 04 березня 2008 року до 01 березня 2009 року, з 01 березня 2009 року сторони домовились про зменшення відсоткової ставки з 28% до 18% річних та 11 травня 2010 року здійснено розрахунок по відсотках за користування коштами з 01 березня 2009 року до 01 березня 2010 року.
Згідно розписки ОСОБА_4 зобов'язувався погасити заборгованість по отриманій сумі позики 9000 доларів США та відсотків за користування позиковими коштами за 2012 - 2015 роки в сумі 6480 доларів США до 01 січня 2016 року.
Колегія суддів вважає, що у зв'язку з тим, що позичальник згідно розписки зобов'язався повернути заборгованість 01 січня 2016 року та позикодавець цього не заперечив, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припинилося після спливу визначеного договором строку позики, тобто строку кредитування.
Сторонами не було досягнуто іншої домовленості про виплату процентів, як тієї, що проценти мають сплачуватись лише у межах строку повернення кредиту, тобто до 01 січня 2016 року.
У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Отже, розрахунок процентів за користування позикою після закінчення його дії є необґрунтованим, а суд першої інстанції стягнув вказану суму внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Оскільки суму боргу 9000 доларів США та відсотки за договором позики за 2012-2015 роки, які підлягають поверненню позивачу, відповідач власноручно зазначив у розписці, та враховуючи, що нарахування відсотків здійснювалось за період з березня поточного року по березень наступного року, період нарахування відсотків, які підлягають поверненню відповідачу, до закінчення договору становить 9 місяців від дати розписки - 01 квітня 2015 року. Сума відсотків з 02 квітня 2015 року по 01 січня 2016 року (закінчення строку кредитування за договором) становить 1215 доларів США (18% х 9/ 12х 9000).
Отже, загальна сума заборгованості за договором позики становить 16 695 доларів США, що на час звернення позивача із заявою про збільшення позовних вимог еквівалентно 463 954, 05 гривень заборгованості за договором позики, а не 647 785 гривень як помилково визначив суд першої інстанції.
Щодо доводів апелянта про застосування строку позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
Особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах позовної давності (стаття 256 ЦК України).
Відповідач просив застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення заборгованості.
Загальні позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Початковим моментом періоду прострочення виконання заборгованості по договору позики є 02 січня 2016 року, а із позовом представник ОСОБА_3 звернувся 28 грудня 2018 року (дата на штемпелі поштового конверта) -тобто в межах встановленого строку позовної давності.
Доводи апелянта щодо пропуску строку позовної давності в частині збільшення позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки згідно вимог п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, чого позивач дотримався.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначив початковий момент перебігу позовної давності.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, що відповідно до умов боргової розписки сторони домовились про автоматичну пролонгацію даної розписки тільки на наступний рік, а не на весь період заборгованості. Боргова розписка автоматично пролонговувалась тільки до 04 березня 2010 року, 05 березня 2010 року, тому у позивача виникло право на пред'явлення вимоги до відповідача про виконання зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язками відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У письмовому договорі між сторонами зазначено, що у разі не заперечення обох сторін, дана розписка пролонгується автоматично на наступний рік. Згідно тексту розписки відповідач ОСОБА_4 власноручно нараховував розмір відсотків від суми основного зобов'язання, тобто 9000 доларів США з врахуванням визначених 18% річних. Відповідач у розписці також зазначив і суму зобов'язання на 01 квітня 2015 року на умовах, які були досягнуті між сторонами раніше, аж до 01 січня 2016 року. Тобто ОСОБА_4 щороку підтверджував розмір заборгованості з урахуванням визначених відсотків, особисто вносив ці дані у письмову розписку та визначив кінцевий строк виконання зобов'язання для повернення всієї суми, тобто визнавав щорічну пролонгацію договору, як і було обумовлено сторонами письмової розписки.
Зазначених обставин нарахування зобов'язання щорічно аж до 01 січня 2016 року не заперечив у засіданні апеляційного суду і представник апелянта.
Тому колегія суддів вважає, доводи апелянта про визначення пролонгації договору тільки до 04 березня 2010 року є помилковими.
Разом з тим, суд першої інстанції не дотримався вимог законодавства та задовольнив позовні вимоги позивача щодо нарахування відсотків за межами договору позики встановленого сторонами, тобто погодженого строку кредитування, що є порушенням норм матеріального права та з цих підстав рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за договором позики необхідно змінити.
Згідно ч.ч. 1, 10 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи, що апеляційним судом змінено рішення суду першої інстанції та стягнуто з ОСОБА_4 463 954, 05 гривень заборгованості на користь ОСОБА_3 , за розгляд справи судом першої інстанції з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 4639, 50 гривень судового збору (1 % ціни позову при зверненні до суду).
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково (на 28,4 %), з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 2737 гривень судового збору.
Провівши взаємозалік, остаточно з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1902, 50 гривень судового збору.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2019 року в частині визначення розміру заборгованості за договором позики та судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер, НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , 05 гривень заборгованості за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1902, 50 гривень судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови виготовлено 16 серпня 2019 року.
Головуючий: Р.Й. Матківський
Судді: Л.В. Василишин
І.О. Максюта