Справа № 347/201/16
Провадження № 22-ц/4808/865/19
Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І.
Суддя-доповідач Матківський
06 серпня 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого Матківського Р.Й.
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Петріва Д.Б.
з участю: представника апелянта - ОСОБА_5.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності та честі у зв'язку з розповсюдженням недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року, ухвалене суддею Гордієм В.І.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
У лютому 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про захист гідності та честі у зв'яку з розповсюдженням недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, в якому, з урахуванням збільшених та уточнених позовних вимог, просила визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує її честь і гідність інформацію, що була поширена ОСОБА_2 13.06.2014 року на мітингу біля приміщення Косівського районного суду, зокрема, що « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною, тому що дружина понабирала купу кредитів», а також стягнути на її користь 700 000 гривень завданої моральної шкоди.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що 13.06.2014 року відповідач надавав інтерв'ю голові громадської організації «Народний контроль» ОСОБА_4 , і це відбувалось привселюдно, біля самого входу до приміщення Косівського районного суду під час мітингу, який в той день проводили жителі Косівського району, тому цю недостовірну інформацію слухало багато людей. Зазначала, що це відеоінтерв'ю надавалося ОСОБА_2 для того, щоб умисно принизити честь, гідність позивачки серед її дітей, родини, знайомих, жителів м. Косова, де вона народилася, і серед яких виросла, жителів смт. Кути та с. Старі Кути, де на даний час проживає, веде господарство та ходить до церкви.
Все, що заявляв ОСОБА_2 відносно банків, кредитів, боргів, рішень суду, примусових стягнень, виконавчих листів є брехнею та поширенням завідомо неправдивої інформації, що принизило і надалі принижує її честь і гідність і за поширення якої вимагає у суду притягнути відповідача до відповідальності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фраза відповідача « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною» - є фактичним твердженням ОСОБА_2 , яке знайшло своє підтвердження в судовому засіданні і не є твердженням, яке принижує честь чи гідність позивачки. А фраза відповідача: «Чому? Тому, що дружина понабирала купу кредитів» - є оціночним судженням відповідача, тобто висновком, до якого він дійшов, співставивши в сукупності наявність постанови про накладення арешту на нерухоме майно від 16.08.2011 року та ухвали Косівського районного суду від 24.06.2014 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене рішення, визнати недостовірною інформацію поширену ОСОБА_2 про ОСОБА_1 наступного змісту « ОСОБА_3 свою дружину зробив недієздатною. Чому? Тому, що дружина понабирала купу кредитів», стягнути на її користь 700 000 гривень завданої моральної шкоди та судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив норми процесуального права - проігнорував клопотання про допит свідка та огляд відеодоказу, розглянув справу без участі позивачки та її представника, які просили відкласти судове засідання з поважних причин.
Хибним, на думку апелянта, є висновок суду про те, що «у судовому засіданні встановлено та стверджується позивачкою у її позовній заяві, що спірну інформацію було поширено на веб-сайті організації «Народний контроль», що свідчить про те, що інформацію поширено іншою особою, позивачка ж у порушення зазначеного вище, відповідачами у справі не вказала ні автора відеорепортажу, ні власника веб-сайта. Такий висновок, як стверджує апелянт, не відповідає матеріалам справи, оскільки нею подано заяву про зміну підстав позову позовних вимог і вона не пред'являє позовні вимоги до власника веб-сайту і не вказує про поширення інформації через мережу Інтернет, що мало місце в подальшому, а позовні вимоги пред'явлено тільки до ОСОБА_2 за поширення недостовірної інформації саме на багатолюдному мітингу біля приміщення суду, а не через інтернет.
Також апелянт стверджує, що помилковим є висновок суду про те, що фраза відповідача « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною» - є фактичним твердженням, яке знайшло своє підтвердження в судовому засіданні. На думку апелянта, жодного підтвердження вказаному немає. Бути заявником у справі про визнання особи недієздатною - це не тотожно вислову «зробити недієздатною». Визнає особу недієздатною суд, на підставі заяви уповноваженої на те особи, а «зробити» людину недієздатною - це шахрайські дії. Апелянт вказує, що тяжко хворіла, у зв'язку з чим лікувалась, їй встановлено діагноз, що і стало підставою для суду про визнання недієздатною. Поширення недостовірної інформації відповідачем, що з позивачки «зроблено» недієздатну особу є приниженням її честі і гідності, адже вона дійсно була хвора. Це глумлення відповідача над позивачкою, її хворобою та станом здоров'я.
Вказує, що інформація, розповсюджена відповідачем, є недостовірною та негативною, адже ч.3 ст.277 ЦК України встановлено презумпцію недостовірності поширеної негативної інформації про фізичну особу, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. ОСОБА_2 нічого і не намагався спростовувати, а сам підтвердив, що все це було сказане ним.
Апелянт зазначає, що поширена відповідачем інформація про те, що ОСОБА_3 свою дружину зробив недієздатною» не може вважатися оціночним судженням, а є фактичним твердженням, тому відповідач мав довести, що позивачку було зроблено недієздатною, а не, що вона сама стала у результаті хвороби недієздатною.
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що своїм відеоінтерв'ю не принижував честі і гідності ОСОБА_1 , інформація є оціночним судженням, оцінкою дій, а саме використання інвалідності при зверненні до судів, та його судженням відносно недієздатності позивачки та відносно її кредитів. Вважає, що довів обставини, які повинен був довести як відповідач, надавши інтерв'ю представнику Народного контролю відносно некоректного ставлення ОСОБА_3 до нього та його матері, зловживаючи своїм становищем та депутатським мандатом.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що протягом часу розгляду справи в суді позивачка неодноразово подавала до суду заяви про уточнення позовних вимог чи їх збільшення, а саме: 1) у позовній заяві від 11.02.2016 року (а.с.1-3 т.1) позивачка просила визнати недостовірними, і такими, що не відповідають дійсності, ганьблять її честь і гідність, відомості, що були поширені ОСОБА_2 про неї у його відеоінтерв'ю під час проведення мітингу від 13.06.2014 року, а саме: « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 визнав недієздатною, тому що дружина понабирала купу кредитів» та просила стягнути з відповідача на її користь 500 000 гривень моральної шкоди;
2) у заяві про збільшення і уточнення позовних вимог від 25.11.2016 року (а.с. 121-122 т.1), ОСОБА_1 просила визнати недостовірними і такими, що не відповідають дійсності, ганьблять її честь і гідність, відомості, що були поширені ОСОБА_2 про неї 13.06.2014 року біля приміщення Косівського районного суду під час мітингу при наданні ОСОБА_2 на камеру відеоінтерв'ю ОСОБА_4 ;
3) у заяві про уточнення позовних вимог від 21.02.2018 року (а.с.139 т.2), ОСОБА_1 просила визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує честь і гідність ОСОБА_1 інформацію, що була поширена ОСОБА_2 13.06.2014 року біля приміщення Косівського районного суду, а саме: « ОСОБА_3 свою дружину (тобто ОСОБА_1 ) зробив недієздатною, а також стягнути на її користь 700 000 гривень заподіяної їй моральної шкоди;
4) згідно заяви про зміну підстав позовних вимог від 18.06.2018 року (а.с.192-195 т.2), ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням цієї заяви про зміну підстав позову. Тобто, самі позовні вимоги не змінила, однак змінила підстави позову, пославшись на недостовірність наданої ОСОБА_2 інформації, що її зробили недієздатною через її кредити, та заявила позовні вимоги тільки до ОСОБА_2 .
Таким чином, однією із основних позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та принижує її честь і гідність інформації, поширеної ОСОБА_2 13.06.2014 року біля приміщення Косівського районного суду при громаді села, а саме: « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною, тому що дружина понабирала купу кредитів» та стягнення в зв'язку із цим на користь позивачки 700 000 гривень моральної шкоди.
Згідно копії рішення Косівського районного суду від 20.12.2011 року (а.с.138 т.1) судом встановлено, що ОСОБА_3 дійсно звертався до Косівського районного суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною і його заяву судом було задоволено та визнано ОСОБА_1 недієздатною. Тобто, дане твердження ОСОБА_2 підтверджено наявним у матеріалах справи відповідним доказом.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 підтвердив факт того, що особисто бачив як ОСОБА_2 давав відеоінтерв'ю і чув як відповідач говорив, що він, ОСОБА_3 , зробив свою дружину недієздатною через отримані нею кредити.
Переглянувши долучений до матеріалів справи диск із копією відеозапису відеоінтерв'ю ОСОБА_2 від 13.06.2014 року біля приміщення Косівського районного суду (а.с.78 т.3), судом було встановлено, що в своєму відеоінтерв'ю ОСОБА_2 дослівно сказав: « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною. Чому? Тому, що дружина понабирала купу кредитів».
Проаналізувавши сказані слова відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що фраза відповідача « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною» - є фактичним твердженням ОСОБА_2 , яке знайшло своє підтвердження в судовому засіданні з вищенаведених мотивів, і не є твердженням, яке принижує честь чи гідність позивачки. А фраза відповідача: «Чому? Тому, що дружина понабирала купу кредитів» - є не що іншим, як його оціночним судженням, тобто висновком, до якого дійшов ОСОБА_2 співставивши в сукупності наявність постанови про накладення арешту на нерухоме майно від 16.08.2011 року (а.с.140 т.3) та ухвали Косівського районного суду від 24.06.2014 року (а.с.139 т.3).
Позиція суду апеляційної інстанції
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідач у суді першої інстанції, що також зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, стверджував, що не принижував вказаним відеоінтерв'ю честь та гідність позивачки, а вважав, що вказана інформація є оціночним судженням, оцінкою дій, а саме : використання інвалідності при зверненні до судів, та його судженням відносно недієздатності позивачки та відносно її кредитів.
Таким чином, факт поширення інформації, яку позивачка просить визнати недостовірною, сторонами у справі не заперечується, тому вказаний факт суд вірно вважав встановленим. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Сторони не погоджуються із оцінкою вказаної інформації - позивачка стверджує, що поширена відповідачем інформація, є недостовірною, не відповідає дійсності, принижує її честь і гідність, а відповідач вказане заперечує, вважаючи цю інформацію його оціночними судженнями.
Даючи оцінку характеру поширеної відповідачем інформації, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Згідно із частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Слід зазначити, що норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції.
Така позиція висловлена Верховним судом у постанові від 23.05.2018 у справі №486/813/16- ц.
Судом було встановлено, що в своєму відеоінтерв'ю ОСОБА_2 дослівно сказав: « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною. Чому? Тому, що дружина понабирала купу кредитів».
Суд апеляційної інстанці вважає, що аналіз сказаного відповідачем свідчить про те, що вся ця фраза є оціночними судженнями відповідача, які той зробив на підставі конкретних фактів.
Із постанови про накладення арешту на нерухоме майно від 16.08.2011 року (а.с.140 т.1), винесеної слідчим СУ УМВС України в Чернівецькій області капітаном міліції Гордаш А.С., під час розгляду матеріалів кримінальної справи №Ю-110099 відносно ОСОБА_1 , встановлено, що 20.10.2006 громадянка ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні Чернівецької філії кредитної спілки «Християнська злагода», переслідуючи корисливу мету, направлену на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, уклала кредитним договір та договір застави, в результаті чого отримала кредит на загальну суму 54 000 гривень, після чого отриманими грошима розпорядилась на власний розсуд та з моменту отримання кредиту жодних платежів на погашення кредитну не здійснювала, чим завдала кредитній спілці матеріальних збитків у великих розмірах. Вказаною постановою для забезпечення цивільного позову на ? частку будинку, що належить ОСОБА_1 накладено арешт.
Крім цього, у запереченні на позовну заяву ОСОБА_2 підтвердив, що працівники міліції Чернівецької області з постановою про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності приїхали до його господарства для накладення арешту на 1/2 частину будинку, у зв'язку із заборгованістю позивача за кредитними зобов'язаннями.
Ухвалою Косівського районного суду від 24.06.2014 року (а.с.139 т.1) в порядку забезпечення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 454 878 гривень 94 копійки накладено арешт на майно, що належить відповідачам в межах суми позову.
Згідно копії рішення Косівського районного суду від 20.12.2011 року (а.с.138 т.1) судом встановлено, що ОСОБА_3 дійсно звертався до Косівського районного суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною і його заяву судом було задоволено та визнано ОСОБА_1 недієздатною.
Із вказаних документів видно, що арешт на майно ОСОБА_1 за матерілами розгляду кримінальної справи накладено 16.08.2011 року, а позивачку визнано недієздатною за заявою ОСОБА_3 через чотири місяці - 20.12.2011 року.
Отже, суд визнав позивачку, дружину ОСОБА_3 , недієздатною за заявою ОСОБА_3 , тому вислів «« ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 , зробив недієздатною» є оціночним судженням, яке дослівно у такому вигляді, як воно було сказано, не може бути доведене.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що висловлювання відповідача: « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною. Чому? Тому, що дружина понабирала купу кредитів» є висновком, тобто оціночним судженням, до якого дійшов ОСОБА_2 , співставивши в сукупності наявність постанови про накладення арешту на нерухоме майно від 16.08.2011 року та ухвали Косівського районного суду від 24.06.2014 року (а.с.139 т.3).
Позиція суду першої інстанції про те, що частина вислову, а саме: « ОСОБА_3 свою дружину, ОСОБА_1 зробив недієздатною» є фактичним твердженням, не впливає на результат розгляду справи по суті, та не може бути підставою для скасування чи зміни рішення.
У справі «Лінгенс проти Австрії (Lingens v. Austria)» Європейський Суд з прав людини зазначив таке: «У зв'язку з цим Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (див. зазначене вище рішення у справі Хендісайда, серія А, № 24, с. 23, п. 49).
Таким чином, враховуючи положення ст. 30 Закону України «Про інформацію», практику Європейського суду з прав людини, суд апеляційної інстанції вважає, що висловлювання відповідача, які позивач просить визнати недостовірними та такими, що є наклепом, являються оціночними судженнями останнього на підставі фактичних даних, реалізацією відповідачем свободи вираження поглядів, тому ОСОБА_2 не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення таких оціночних суджень, незважаючи, що такі можуть викликати образу, обурення або неспокій ОСОБА_1 .
Апелянт в апеляційній скарзі посилається на помилковість висновку суду про те, що «у судовому засіданні встановлено та стверджується позивачкою у її позовній заяві, що спірну інформацію було поширено на веб-сайті організації «Народний контроль», що свідчить про те, що інформацію поширено іншою особою, позивачка ж у порушення зазначеного вище, відповідачами у справі не вказала ні автора відеорепортажу, ні власника веб-сайта.
Такі доводи апелянта є обґрунтованими, оскільки позивачка подала заяву про зміну підстав позову позовних вимог та заявила клопотання про залишення без розгляду позовних вимог щодо співвідповідача ОСОБА_4 (а.с. 192 т.2, а.с. 76 т.3) де відсутні вимоги до власника веб-сайту і посилання на поширення інформації через мережу Інтернет, що мало місце в подальшому, а позовні вимоги пред'явлено тільки до ОСОБА_2 у зв'язку з поширенням інформації на мітингу біля приміщення суду.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначене посилання суду першої інстанції не було підставою для відмови у задоволенні позову і такий аргумент безпосередньо не відносився до предмету спору.
Колегія суддів вважає, що на підставі ст. 223 ЦПК України, суд першої інстанції мав право проводити розгляд справи без участі позивача, оскільки її представник своєчасно повідомлена про розгляд справи, сторони давали свої пояснення по суті спору та враховуючи необхідність дотримання розумного строку розгляду. По змісту вимог скарги, апелянт не вважає що розгляд справи без участі представника є підставою для скасування рішення.
Зважаючи на те, що підстав для задоволення позовних вимог в частині спростування недостовірної інформації - немає, суд правильно вважав, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також не можуть бути задоволені.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують. Тому законних підстав для скасування правильного по суті спору рішення немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 16 серпня 2019 року.
Головуючий Р.Й. Матківський
Судді Л.В. Василишин
І.О. Максюта