Іменем України
15 серпня 2019 року
Київ
справа №816/1537/16
адміністративне провадження №К/9901/24128/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
за участю
секретаря Кривохижої О.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/1537/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Бартош Н.С., судді: Присяжнюк О.В., Курило Л.В.),
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просив:
1.1. визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 838 від 05.08.2016 року та № 250о/с від 15.08.2016 року у частині звільнення оперуповноваженого спеціальної поліції Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого спеціальної поліції Полтавського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області;
1.3. стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15.08.2016 року по день фактичного поновлення на посаді.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області №838 від 05.08.2016 року не містить посилань на норми Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, на підставі якого позивача звільнено з роботи, а з наказом №250о/с від 15.08.2016 року він не ознайомлений взагалі.
2.1. Позивач наголошував на тому, що висновок службового розслідування не містить конкретних фактів порушень т.в.о. начальника Полтавського РВП ПВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області ОСОБА_1., вчинення дій, які спричиняють втрату речового доказу по кримінальному провадженню.
2.2. Також зазначав, що висновки службового розслідування не містять конкретних порушень вимог чинного законодавства, відомчих нормативно-правових актів, службової інструкції, які б були підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
3.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність своїх дій та рішень.
3.2. Суд першої інстанції зазначив, що обов'язок позивача як в.о. начальника Полтавського РВП ПВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області полягав у виїзді на місце події відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 Інструкції № 940, а тому допущена ним бездіяльність є порушенням вимог Дисциплінарного статуту, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області №838 від 05.08.2016 «Про неналежне виконання службових обов'язків та притягнення до дисциплінарної відповідальності» та наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області №250о/с від 15.08.2016 щодо звільнення оперуповноваженого спеціальної поліції Полтавського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області ОСОБА_1 відповідачем прийнято правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
4. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
4.1. Визнано протиправними та скасовано накази Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 838 від 05.08.2016 року та № 250о/с від 15.08.2016 року в частині звільнення оперуповноваженого спеціальної поліції Полтавського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України.
4.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого спеціальної поліції Полтавського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
4.3. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15.08.2016 року по 19.07.2017 року у розмірі 43531,59 грн. з утриманням податків й інших обов'язкових платежів.
4.4. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності виданий у результаті проведення службового розслідування з грубими порушеннями термінів встановлених для даної категорії службових розслідувань, неправильного застосування норм Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІV та положень Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про кримінальні, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, затвердженої наказом МВС від 22.10.2012 року № 940, у зв'язку з чим, наказом № 250 о/с від 15.08.2016 року позивача звільнено зі служби в Національній поліції України.
4.5. Також, апеляційний суд врахував, що в даному випадку мало місце не кримінальне правопорушення, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї чи вибухівки, а тому у позивача був відсутній обов'язок виїжджати на місце події.
4.6. Окрім зазначеного, суд апеляційної інстанції підсумував, що за фактом події 18.05.2016 року порушене кримінальне провадження за частиною другою статті 272 КК України № 12016170300000671, що свідчить про те, що всі дії по порушеному кримінальному провадженню, в тому числі й дії щодо охорони місця події, проведення оглядів, забезпечення схоронності речових доказів, повинен був проводити слідчий, у порядку, визначеному КПК України.
4.7. Апеляційний суд вважав, що позивачем, як керівником, було організовано і забезпечено оперативно-службову діяльність Полтавського РВП. Крім того, відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 отримував інформацію про необхідність визначення додаткових сил і засобів.
4.8. Крім цього, суд зазначив, що відповідачем по справі зроблений висновок про обставини, які на момент проведення службового розслідування ще не настали, а лише могли виникнути у майбутньому, оскільки відповідачем не підтверджено на момент проведення службового розслідування, що дії позивача унеможливили проведення повного та всебічного розслідування у кримінальному провадженні, а тому рішення про звільнення позивача прийнято необґрунтовано, тобто без врахування вказаних обставин. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 є надмірним і явно не співмірним описаним у висновку службового розслідування обставинам, тобто з порушенням принципу пропорційності, без дотримання необхідного балансу між встановленими обставинами службового розслідування та дисциплінарним покаранням позивача.
ІІІ. Касаційне оскарження
5. Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2019 року, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що позивач у порушення вимог підпункту 4.2.1. пункту 4.2. Інструкції № 940 не виїхав на місце події в той час, коли черговим Полтавського ВП його було повідомлено про вибух, який стався на території машинно-тракторної станції, яка належить ДП ДГ «Тахтаулове».
5.2. Також, автор касаційної скарги вказує, що законодавець наділив керівника поліції повноваженнями та виключним правом визначення виду дисциплінарного стягнення, а тому висновок апеляційного суду щодо непропорційності застосованого виду дисциплінарного стягнення до позивача з вчиненим ним проступком, накладення його без дотримання необхідного балансу між встановленими обставинами службового розслідування та дисциплінарним покаранням є невірним. Наголосив на неприпустимості втручання суду у дискреційні повноваження керівника Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
6. Позивачем подано заперечення на вказану вище касаційну скаргу, у яких він вказав про те, що наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності вважає таким, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства.
6.1. Позивач зазначив, що відповідачем не було підтверджено на момент проведення службового розслідування, що дії позивача унеможливили проведення повного та всебічного розслідування у кримінальному провадженні, а тому наказ про його звільнення було прийнято необґрунтовано.
6.2. Зауважив, що ним було організовано і забезпечено оперативно-службову діяльність Полтавського РВП. При виникненні необхідності залучення додаткових сил не виникало жодних перешкод, але позивач не отримував інформації про таку необхідність ні від чергового, ні від слідчого, які працювали у складі слідчо-оперативної групи. При цьому, слідчий самостійно приймає рішення під час здійснення своєї діяльності, особисто несе відповідальність про можливі наслідки своїх процесуальних дій. Слідчим під час проведення огляду місця події особисто було прийнято рішення про залишення речових доказів на території тракторної бригади під розписку охоронцю ДП ДГ «Тахтаулове».
6.3. Вважає, що спірна подія не була, в розумінні підпункту 4.2.1. пункту 4.2. Інструкції №940, такою, на місце якої він мав обов'язково виїхати, оскільки йому було повідомлено про вибух, а не кримінальне правопорушення, вчинене з застосуванням вогнепальної зброї чи вибухівки. Подробиці цієї події були уточнені та з'ясовано, що мало місце порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (зварювальні роботи у неробочий час). Цей вибух знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням правил безпеки, а не наслідком застосування чи використання вогнепальної зброї чи вибухівки.
6.4. На думку позивача, відповідачем не прийнято до уваги, що в даному випадку у нього були відсутні підстави для виїзду на місце події. Пізніше зазначена інформація була підтверджена.
6.5. Також позивач зазначив, що звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. На час застосування до нього спірного дисциплінарного стягнення він не мав не знятих стягнень, тому відповідачем застосований вид стягнення необґрунтовано.
7. Позивач у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, оскільки, на його думку, відповідач неправильно трактує норми Дисциплінарного статуту та положення Інструкції, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін.
8. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
9. З 1994 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 року - прийнятий на службу до Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
10. Керівництвом Головного управління Національної поліції в Полтавській області на оперативній нараді заслухано стан розслідування кримінального провадження № 12016170300000671, досудове розслідування у якому проводиться слідчим підрозділом Полтавського РВП ПВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області, за результатами якої вказано на непрофесійні дії працівників поліції, що призвело до втрати речового доказу, у зв'язку з чим 15.06.2016 року наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 408 призначено службове розслідування.
11. За результатами службового розслідування складений висновок щодо дій працівників Полтавського РВП ПВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 28.07.2016 року, затверджений т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області 01.08.2016 року.
12. На підставі результатів проведеного службового розслідування, наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 05.08.2016 року № 838 за порушення службової дисципліни, а саме: недотримання вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 р. № 3460-ІV, Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про кримінальні, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.10.2012 р. № 940, що виявилось у не виїзді на місце події та не організації його охорони з метою збереження речових доказів як т.в.о. начальника Полтавського районного відділення поліції Полтавського ВП, оперуповноваженого спеціальної поліції Полтавського ВП підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в Національній поліції України.
13. Наказом начальника ГУНП в Полтавській області від 15.08.2016 р. № 250 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого спеціальної поліції Полтавського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби з 15.08.2016 року.
14. Не погодившись із наказами Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 838 від 05.08.2016 р. та № 250о/с від 15.08.2016 р. в частині звільнення оперуповноваженого спеціальної поліції Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
16.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
17. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
18. Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
19. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
20. Відповідно до вимог статті 1 цього Закону Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
20.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський зобов'язаний професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
20.2. Відповідно до статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
20.3. Пунктом 4 частини першої статті 23 Закону встановлено, що поліція вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.
21. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
21.1. Оскільки Дисциплінарний статут Національної поліції України станом на час розгляду справи не прийнятий в установленому законом порядку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут ОВС).
22. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006 №3460-ІV (далі - Дисциплінарний статут) визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
22.1. Згідно статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
22.2. Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
22.3. Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту ОВС на осіб рядового і начальницького складу ОВС за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
22.4. Статтею 14 Дисциплінарного статуту, визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ, зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.
23. Відповідно до підпунктів 4.2.1., 4.2.2. пункту 4.2 Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, яка затверджена наказом МВС України № 940 від 22.10.2012 р. (далі - Інструкція № 940), з метою організації належного реагування на кримінальні правопорушення та інші події, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, забезпечення взаємодії з іншими правоохоронними органами та органами виконавчої влади, своєчасного інформування на місця подій обов'язково виїжджають: начальники ГУМВС, УМВС, міськрайлінорганів, керівники органів досудових розслідувань або особи, які виконують їх обов'язки, - при отриманні повідомлень про вбивства, розбої, кримінальні правопорушення, учинені із застосуванням вогнепальної зброї чи вибухівки, кримінальні правопорушення та інші події, що можуть викликати суспільний резонанс; відповідальні по ГУМВС, УМВС, міськрайлінорганах - при отриманні повідомлень про тяжкі, особливо тяжкі злочини, кримінальні правопорушення та інші події, що можуть викликати суспільний резонанс.
24. Відповідно до п. 4.6 зазначеної Інструкції у разі неможливості негайного реагування силами добових нарядів на отримані повідомлення про кримінальні правопорушення та інші події начальник міськрайліноргану або особа, яка виконує його обов'язки (відповідальний по ОВС), визначає додаткові сили і засоби, що необхідно задіяти для реагування на ці повідомлення, та дає доручення черговому щодо їх направлення на місця подій.
VI. Позиція Верховного Суду
25. Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з наступного.
26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із проходженням позивачем служби в поліції, яка відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, та, у розумінні пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, належить до публічної служби.
27. При цьому, судами було встановлено, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчиненням ним дисциплінарного проступку.
28. Аналіз положень Дисциплінарного статуту дозволяє дійти висновку про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені. Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, визначення якої наведене у статті 1 Дисциплінарного статуту.
29. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з органів внутрішніх справ за висновками проведеного службового розслідування слугував факт невиїзду позивача на місце події та не організації його охорони з метою збереження речових доказів.
30. Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції встановив відсутність у позивача обов'язків щодо виїзду на місце події, а також щодо організації його охорони.
31. Верховний Суд погоджується з такими висновками з огляду на таке.
32. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що до чергової частини надійшло повідомлення про вибух на тракторній бригаді. Вказане повідомлення дослівно зафіксоване в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події за номером 3245 як «в селі Жуки на тракторній бригаді стався вибух».
33. На місце події черговим відправлена слідчо-оперативна група та здійснено заходи щодо уточнення обставин події.
34. Прибувши на місце події, слідчий одразу повідомив чергового, що стався вибух діжки з легкозаймистою речовиною, подію, яка сталася на території тракторної бригади в с. Тахтаулове, буде кваліфіковано за фактом порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, тобто за ознаками ст. 272 КК України.
35. Оскільки в даному випадку мало місце не кримінальне правопорушення, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї чи вибухівки, тому Верховний Суд вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що в даному випадку у позивача був відсутній обов'язок виїжджати на місце події.
36. Крім цього, встановлено, що на місце події виїхав відповідальний від керівництва вказаного вище районного відділення поліції Драний О.М. , як того вимагають положення пункту 4.2.2. Інструкції № 940.
37. В подальшому з'ясувалось, що 18 травня 2019 року вказана подія зареєстрована як кримінальне правопорушення за частиною другою статті 272 КК України, яке, відповідно до положень статті 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів.
38. Таким чином, вимога Інструкції щодо направлення відповідального при отриманні повідомлення про тяжкі злочини виконана.
39. Щодо висновків службового розслідування про не вчинення позивачем дій по організації охорони місця події Верховний Суд враховує, що, згідно з пунктом 4.6 Інструкції № 940, у разі неможливості негайного реагування силами добових нарядів на отримані повідомлення про кримінальні правопорушення та інші події, начальник міськрайліноргану або особа, яка виконує його обов'язки (відповідальний по ОВС), визначає додаткові сили і засоби, що необхідно задіяти для реагування на ці повідомлення, та дає доручення черговому щодо їх направлення на місця подій.
40. Судами під час розгляду даної справи не було встановлено обставин, які б унеможливлювали негайне реагування силами добових нарядів на отримані повідомлення (згідно затвердженого графіку чергувань працювали основна і додаткова слідчо-оперативні групи), доказів зворотнього відповідачем суду не надано.
41. При цьому, було встановлено, що позивачем, як керівником, було організовано і забезпечено оперативно-службову діяльність Полтавського РВП, визначено необхідність приїзду додаткової групи, яка вранці прибула на місце події.
42. Вирішуючи дану справу суди встановили, що слідчо-оперативна група, яка прибула на місце події відразу після повідомлення, не провела вилучення ємкості, що вибухнула, натомість, відібрала розписку про охорону території у охоронця тракторної бригади та залишила місце події.
43. Відповідно до пунктів 13.3, 13.7 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 700 від 14 серпня 2012 року, та яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, працівники міліції, які першими прибувають на місце події, зокрема, негайно забезпечують охорону місця події. Слідчий, зокрема, керує діями членів СОГ та персонально відповідає за якість проведення місця події.
44. Вказаним нормативно-правовим актом визначено роль кожного співробітника органів внутрішніх справ під час досудового розслідування кримінальних правопорушень та встановлено особливості організації їх взаємодії. При цьому, Інструкція чи будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає обов'язку начальника РВП чи особи, яка тимчасово виконує його обов'язки, забезпечити охорону місця події іншим способом, ніж своєчасне направлення слідчо-оперативної групи на місце події та, у разі надходження повідомлення про неможливість негайного реагування силами добових нарядів, визначити додаткові сили і засоби.
45. Водночас, Інструкцією регламентовано персональну відповідальність слідчого за якість проведення огляду місця події.
46. Оскільки було встановлено, що на місце події своєчасно прибула слідчо-перативна група, на зміну якій ранком наступного дня прибула інша така група, то Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не було допущено порушення в частині організації місця події.
47. Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, Верховний Суд констатує відсутність в діях позивача порушень ст. 7 Дисциплінарного статуту та п. 4 Інструкції № 940 та, відповідно, протиправність спірних наказів про звільнення позивача та наявність підстав для його поновлення з відшкодуванням на його користь середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 43531,59 грн.
48. Крім того, Верховний Суд зазначає, що спірні накази та висновок службового розслідування містять посилання на загальні положення статей та пунктів, за їх змістом відсутня деталізація вчинених позивачем порушень.
49. Також, Верховний Суд враховує положення пункту 4.4. Інструкції № 940, за яким, вбачаючи в діях позивача порушення за фактом невиїзду на місце скоєння кримінального правопорушення, відповідач повинен був призначити службове розслідування, яке мало бути проведене у триденний строк.
50. Втім, зазначаючи про допущення позивачем такого проступку, службове розслідування призначено 15 червня 2016 року, висновок за його результатами складено 28 липня 2019 року.
51. Вказане свідчить про те, що даний висновок службового розслідування не є належним та допустимим доказом в справі в розумінні положень статей 73, 74 КАС України, а тому прийняті на підставі цього висновку накази не можуть визнаватись правомірними.
52. Отже, висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
53. Доводи відповідача, що викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, а зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
54. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
55. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
VII. Судові витрати
56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
О. В. Калашнікова