Іменем України
16 серпня 2019 року
Київ
справа №815/6985/15
адміністративне провадження №К/9901/11583/18, К/9901/11586/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М.,
Уханенка С.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін
касаційні скарги Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року (головуючий суддя - Бжассо Н.В. судді - Іванов Е.А., Токмілова Л.М) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року (головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді - Золотніков О.С., Скрипченко В.О.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини
про визнання нечинною та скасування постанови,-
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
11 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з прав людини, в якому просив визнати нечинною і скасувати постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження ВП №42621231 від 30.06.2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Васильєв та інші проти України" щодо нього не виконане у повному обсязі, адже згідно із виконавчим листом йому мали зробити перерахунок пенсії і сплачувати її надалі пожиттєво, оскільки пенсія є щомісячною довічною виплатою. Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини, Пенсійному Фонду України необхідно виконати рішення Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року. Посилання щодо пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 5 статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейского суду з прав людини" є необґрунтованими. На даний час, рішення Європейського Суду виконане лише в частині моральної компенсації, рішення національного суду Україною не виконується, Пенсійним фондом України рішення ігнорується.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 у повному обсязі.
Визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №42621231 від 30.06.2015 року Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Суд першої інстанції виходив з того, що справедлива сатисфакція у розмірі 34748,63 грн. (еквівалент 2000 євро) була перерахована позивачу платіжним дорученням №6030 від 24.09.2014. Згідно з інформацією, наданою Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 було здійснено перерахунок та виплату пенсії відповідно до рішення Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року по 31.10.2011 року. Суд визнав безпідставним посилання державного виконавця у постанові про закінчення виконавчого провадження ВП №42621231 від 30.06.2015 року на те, що у рішенні у справі "Великода проти України" викладена нова позиція Європейського суду щодо таких скарг, яка підлягає застосуванню як частина національного законодавства та зазначив, що державний виконавець дійшов передчасного висновку, прийнявши постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки Європейським судом у справі "Великода проти України" розглядався позов заявниці зі скаргами на те, що починаючи з 01.11.2011 року розмір її пенсії було зменшено, незважаючи на рішення суду від 19.01.2010 року (рішення Єнакіївського міського суду від 20.02.2012 року), тобто у вказаному рішенні були дослідженні інші обставини справи, ніж у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Васильєв та інші проти України" №29266/08 від 13.02.2014 року. Суд дійшов висновку, що позивачу згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 року у справі "Васильєв та інші проти України" повинна довічно сплачуватись пенсія за віком, яка встановлена та перерахована відповідно до рішення Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року апеляційні скарги Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що зміна правової позиції Європейського Суду з прав людини по аналогічних спорах не може вважатися законною підставою для закриття виконавчого провадження стосовно позивача, відносно якого Європейським Судом з прав людини також прийнято рішення, але з протилежною позицією. Суд вказав на те, що рішення у справі «Васильєв та інші» в будь-якому випадку мало бути виконане, тобто, перерахунок пенсії ОСОБА_1 мав бути здійснений на підставі рішення Європейського суду щонайменш, за період з 01.11.2011 року по 03.06.2014 рік (дати прийняття рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України»), чого, в даному випадку, зроблено не було, а відтак, закриття виконавчого провадження вчинено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України передчасно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
16 червня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (далі - скаржник-1) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, в якій третя особа просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник-1 посилається на те, що справедлива сатисфакція та пеня за несвоєчасне виконання рішення національного суду виплачені позивачу, заборгованість за виплатами по рішенню суду також відсутня. Так, позивачу здійснено перерахунок та виплату пенсії з 26.05.2009 року по 31.10.2011 року в сумі 169463,56грн. щодо подальшого виконання рішення національного суду скаржник зазначає, що у зв'язку зі змінами в законодавстві пенсія позивача від дати набрання чинності цими змінами підлягає перерахунку у відповідності до встановлених ними приписів. Вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що підставою для закриття виконавчого провадження є зміна правової позиції Європейського суду з прав людини, адже підставами для закриття виконавчого провадження є саме фактичне виконання рішення Європейського суду у повному обсязі. Також вказує на суперечність висновків суду щодо необхідності виконання рішення національного суду до 03.06.2014 року (дати прийняття рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України») статтям 1, 8, 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивачем до Суду надано заперечення на касаційну скаргу, в обґрунтування яких останній послався на безпідставність доводів касаційної скарги. Позивач зазначає, що ним була отримана сатисфакція та пеня за несвоєчасну виплату справедливої сатисфакції, проте вважає, що рішення національного суду не виконано у повному обсязі. Позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
16 червня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - скаржник-2) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, в якій відповідач просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Касаційна скарга скаржника-2 вмотивована аналогічними підставами, наведеними в обґрунтування касаційної скарги скаржника-1.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Рішенням Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року у справі №2-3135/10 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Торезі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м.Торезі про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до ст.50, ч.4 ст.54, ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м.Торезі перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності (основну та додаткову) відповідно до ст.50, ч.4 ст.54, ст.67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком, що розраховується залежно від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб з 26.05.2009 року.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 року у справі "Васильєв та інші проти України" (в тому числі розглянута заява позивача 62374/12 від 18.09.2012 року) визнано порушення пункту першого статті 6 Конвенції та статті 1 протоколу до Конвенції, статті 13 Конвенції. Зокрема, в рішенні зазначено, що держава-відповідач протягом трьох місяців має забезпечити виконання рішень національних судів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, вказаним у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат, а також додатково сплатити суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам на ці суми, ці суми повинні бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу: зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточної виплати на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
21.03.2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжовим М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №42621231 з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Васильєв та інші проти України" №29266/08 від 13.02.2014 року.
Відповідно до довідки про направлення до регіональних штабів з питань соціального забезпечення громадян України від 06.08.2014 року №488, яка видана начальником групи управління транзитного пункту зустрічі внутрішньо переміщених осіб Донецької області (м. Красноармійськ) майором служби цивільного захисту Бєлінським О.Г. , ОСОБА_1 направлено до м. Одеси.
Відповідно до довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 27.10.2014 року №5111/318 ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) до Одеської області, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, “ Сенетатя", вул. Леніна,5.
20.05.2015 року, у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) до Одеської області, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка, "Сенетатя", вул. Леніна,5, відділом примусового виконання рішень направлено до управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області вимогу державного виконавця №693/11-В, в якій зазначено: з метою недопущення порушення прав та інтересів стягувача, управлінню Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області у триденний строк з моменту отримання даної вимоги, повідомити відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, стягувача та урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про повне чи часткове виконання рішення Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року, з наданням підтверджуючих документів та зазначенням перерахунку.
17.06.2015 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області, в якій просив виконати рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 року про виконання рішення національного суду, а саме рішення Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року, яке не виконується з 01.11.2011 року.
Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області листом від 25.06.2015 року повідомило позивача, що згідно резолютивної частини рішення Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року судом зобов'язано здійснити перерахунок пенсії по інвалідності управління ПФУ в м. Торезі. Оскільки, боржником по справі є управління ПФУ в м. Торезі Донецької області, а не управління Пенсійного фонду України в м. Білгороді-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області, управління не має законних підстав для виконання рішення суду. Згідно електронної пенсійної справи, яка надійшла до управління з управління ПФУ в м.Торез Донецької області, було проведено нарахування та виплата пенсії за даним рішенням суду управлінням Пенсійного фонду України м. Торез Донецької області в сумі 6860,00 грн. по 31.10.2011 року. З 01.11.2011 року розмір пенсії обчислювався відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011. За матеріалами електронної пенсійної справи заборгованість за виплатами по рішенню суду відсутня.
30.06.2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжовим М.В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №42621231 з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Васильєв та інші проти України" №29266/08 від 13.02.2014 року.
Вказаною постановою встановлено, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням №6030 від 24.09.2014 у розмірі 34748,63 грн. (еквівалент 2000 евро) та платіжним дорученням №1460 від 24.06.2015 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 481,95 грн. Відповідно до листа Управління пенсійного фонду України в м. Білгороді-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області від 09.06.2015 року №5401/07 за матеріалами електронної пенсійної справи заборгованість за виплатами по рішенню суду відсутня. Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 № 43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі "Великода проти України", у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01.12.2008 року, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов висновку "що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав". У рішенні у справі "Великода проти України" викладена нова позиція Європейського суду щодо таких скарг, яка підлягає застосуванню як частина національного законодавства.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
А згідно зі ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Порядок виконання рішень ЄСПЛ регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі - Закон №3477-IV), Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом.
Згідно із приписами ст.6 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до положень п.9 ч.2 ст.17 Закону №606-XIV, підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини».
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно зі ст.2 Закону №3477-IV, рішення Європейського Суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції. Порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів ст.5 Закону №3477-IV, протягом 10-ти днів від дня одержання повідомлення про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад рішення стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.
Разом з тим, відповідно до ст.7 Закону №3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження. Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст.8 виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.
У відповідності до ч. 2, 3 ст. 10 Закону №3477-IV, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Статтею 11 Закону №3477-IV також визначено певні дії Державної виконавчої служби щодо вжиття додаткових заходів індивідуального характеру при виконанні рішення Європейського суду з прав людини, а саме, протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства; б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва (ч. 1).
Контроль же за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва (ч. 2).
Органом представництва, відповідальним за координацію виконання рішень ЄСПЛ, відповідно до Постанови КМУ №784 від 31.05.2006р. «Про заходи реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», визнано Міністерство юстиції України, а саме: Урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з прав людини та його Секретаріат.
Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII, в редакції, чинній на час ухвалення рішення відносно позивача національним судом): пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 63 Закону №796-XII визначала, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Законом України від 14.06.11р. №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання положень вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06.07.11р. №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23.07.11р.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.11р. норми п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.12р. №З-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення деяких статей Конституцій України, Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України було розтлумачено, що Кабінетом Міністрів України врегульовано порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року №4282-VI передбачено, що норми i положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» <…> застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 piк.
Згідно пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.12р. №5515-ІV у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» <…> застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
Як встановили суди попередніх інстанцій, в оскаржуваній постанові державним виконавцем зазначено, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням №6030 від 24.09.2014 у розмірі 34748,63 грн. (еквівалент 2000 евро) та платіжним дорученням №1460 від 24.06.2015 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 481,95 грн.
Наведені обставини спростовують висновки суду апеляційної інстанції про те, що підставою для закриття виконавчого провадження стосовно позивача слугували обставини зміни правової позиції Європейського Суду з прав людини з аналогічних спорів.
Наведення державним виконавцем в оскаржуваній постанові висновків Європейського суду з прав людини, зроблених у справі «Великода проти України», обумовлено посиланням на вказані обставини Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини у листі від 03.10.2014 №43500-0-61-14/12.0.1, посилання на який здійснив державний виконавець при винесенні спірної постанови.
Суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли висновку, що позивачу згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 року у справі "Васильєв та інші проти України" повинна довічно сплачуватись пенсія за віком, яка встановлена та перерахована відповідно до рішення Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року.
Колегія суддів вважає такі висновки необґрунтованими з огляду на наступне.
Аналіз норм діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства дає підстави дійти висновку, що оскільки 23 липня 2011 року набрала чинності постанова №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розмір додаткової пенсії особам, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, положення статей 50, 54 Закону №796-XII підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від №2857-VI від 28 грудня 2010 року та постанови №745.
Таким чином, починаючи з 23.07.11р. в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювалась виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно з судовим рішенням.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.06.15р. у справі №21-317а15, а також постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №522/5744/17. У вказаних постановах Суди, здійснивши аналіз положень Закону №796-XII, Закону України від 14 червня 2011 року №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", постанови №745, зазначили, що з 23 липня 2011 року чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-XII, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини виплати на користь позивача справедливої сатисфакції, пені за прострочення виконання судового рішення, а також здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії відповідно до рішення Торезького міського суду Донецької області від 13.07.2010 року по 31.10.2011 року, колегія суддів вважає помилковими висновки судів щодо невиконання рішення Європейського суду у справі «Васильєв та інші проти України» в частині, що стосується позивача.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в ухвалі від 03.06.2014 року про оголошення заяви ОСОБА_4 неприйнятною Європейський суд з прав людини зазначив, що <…> законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (див. рішення у справах «Аррас та інші проти Італії» (Arras and Others v. Italy), заява №17972/07, п. 42, від 14 лютого 2012 року, та «Сухобоков проти Росії» (Sukhobokov v. Russia), заява №75470/01, п. 26, від 13 квітня 2006 року). У цій справі національні суди розглянули скаргу заявниці щодо зменшення розміру її пенсії та дійшли висновку, що сума пенсійних виплат була зменшена після внесення змін до відповідних законодавчих актів. Щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавства, Суд констатує, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав <…>.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про невиконання рішення суду щодо ОСОБА_1 та, як наслідок, протиправність спірної в цій справі постанови про закінчення виконавчого провадження.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З урахуванням зазначеного, Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень Закону №3477-IV, та незастосування таких нормативно-правових актів, як Закон №796-XII, Закон України від 14.06.11р. №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 139, 341, 344, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційні скарги Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року - скасувати.
Ухвалити у справі №815/6985/15 нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання нечинною та скасування постанови- відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
С.А. Уханенко