Іменем України
15 серпня 2019 року
Київ
справа №816/1001/15-а
адміністративне провадження №К/9901/9409/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року (суддя Довгопол М.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року (колегія у складі суддів: Старосуд М.І., Лях О.П., Яковенка М.М.) у справі № 816/1001/15-а за позовом Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» (надалі позивач, Підприємство) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість.
В обґрунтування позовних вимог Підприємство посилається на те, що мало достатні підстави для включення суми ПДВ в розмірі 297 989 грн, сплаченої згідно податкового повідомлення-рішення від 2013 року, до податкового кредиту за жовтень 2013 року, незважаючи на те, що зобов'язання не були відображені у податковій декларації за вересень 2013 року. Позивач підкреслює, що факт отримання послуг від нерезидента, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача та використання у оподатковуваних операціях, відповідачем не заперечується.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне рішення податкового органу ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України та прийнято з урахуванням усіх обставин, які мали значення для його прийняття..
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 27 листопада 2014 року податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість, а саме: операцій з нерезидентами, відображених в уточнюючому розрахунку від 5 грудня 2013 року № 9078411919 за жовтень 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 27 листопада 2014 року № 1410/28-10-41-30/20041662.
Висновками акта встановлено порушення пункту 198.2 статті 198, пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду по операціях з нерезидентами, відображених в уточнюючому розрахунку від 5 грудня 2013 року № 9078411919 за жовтень 2013 року.
На підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0001284103 від 17 грудня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 446 983 грн 50 коп., з них за основним платежем - 297 989 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 148 994 грн 50 коп.
Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 24 лютого 2015 року № 3753/6/99-99-01-04-25 податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 17 грудня 2014 року № 0001284103 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно акта перевірки від 27 листопада 2014 року № 1410/28-10-41-30/20041662 підставою для висновку податкового органу про заниження Підприємством суми податку на додану вартість на 297 989 грн. стало збільшення позивачем податкового кредиту за жовтень 2013 року на суму 297 989 грн. за відсутності декларування податкових зобов'язань по операції з постачання послуг нерезидентом на вказану суму у вересні 2013 року, що суперечить вимогам пункту 198.2. статті 198, пункту 201.12. статті 201 Податкового кодексу України.
Перевіркою встановлено та не поставлено під сумнів доводами касаційної скарги, що 1 лютого 2011 року між Підприємством (Замовник) та компанією JP Kenny Exploration and Production LTD Великобританія (Виконавець), укладено договір про надання персоналу, за умовами якого Виконавець надає, а Замовник приймає послугу з надання персоналу по обслуговуванню та контролю виробничих процесів та фінансово-господарської діяльності Замовника.
В ході виконання договору сторонами складено акт прийому-передачі виконаних робіт від 30 листопада 2011 року щодо надання послуг на загальну суму 213 163 дол. США, оплату здійснено платіжним дорученням № 8 від 2 лютого 2012 року.
Підприємством виписано податкову накладну від 30 листопада 2011 року № 129 на загальну суму 255 795 грн 60 коп., в тому числі ПДВ 42 632 грн 60 коп.
У період з 9 липня 2013 року по 19 серпня 2013 року ДПІ у м. Полтаві проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за результатами якої складено акт від 27 серпня 2013 року № 757/16-01-22-01-09/20041662 .
В ході зазначеної перевірки встановлено, зокрема, що згідно акта виконаних робіт від 30 листопада 2011 року по договору про надання персоналу від 1 лютого 2011 року вартість постачання послуг нерезидентом складала 213 163 долара США, офіційний курс долара США на дату здійснення операцій з придбання послуг від нерезидента становив 7,9897 грн, тому вартість послуг, яка підлягає включенню до бази оподаткування ПДВ складає 1 703 108 грн. Натомість Підприємством вартість отриманих від нерезидента послуг фактично не перераховано у гривні по курсу НБУ, у зв'язку з чим виписано податкову накладну від 30 листопада 2011 року № 129 на загальну суму 255 795 грн 60 коп., в тому числі ПДВ - 42 632 грн 60 коп. Таким чином, Підприємством за листопад 2011 року порушено вимоги пункту 187.8. статті 187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження обсягу постачання на суму 1 489 945 грн, у зв'язку з чим занижено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 297 989 грн.
За результатами перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0000802301 від 12 вересня 2013 року, яким збільшено Підприємству суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 505 435 грн, з них за основним платежем - 404 348 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 101 087 грн.
Відповідно до розрахунку до податкового повідомлення-рішення № 0000802301 від 12 вересня 2013 року сума донарахованого податку на додану вартість 404 348 грн складалася із суми ПДВ 106 359 грн за вересень 2010 року та суми ПДВ 297 989 грн - за листопад 2011 року.
Підприємством оскаржено податкове повідомлення-рішення № 0000802301 від 12 вересня 2013 року в адміністративному порядку.
Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 25 січня 2014 року № 16/99-99-16-01-15 скаргу задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві № 0000802301 від 12 вересня 2013 року в частині визначення 106 359 грн ПДВ і 26 589,75 грн штрафних санкцій в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, залишено без змін.
Згідно із платіжними дорученнями від 16 вересня 2013 року № 6825, № 6845 Підприємство сплатило до Державного бюджету грошові зобов'язання по акту перевірки від 27 серпня 2013 року № 757/16-01-22-01-09/20041662 за основним платежем - 297 989 грн, за штрафними санкціями - 74 497,25 грн.
Підприємством виписано податкову накладну від 16 вересня 2013 року № 129 щодо послуг з надання персоналу на загальну суму 1 787 934 грн, з них ПДВ - 297 989 грн.
5 грудня 2013 року підприємством подано до ДПІ у м. Полтаві уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок, за жовтень 2013 року, яким уточнено суму податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2013 року в сторону збільшення на 297 989 грн, та відповідно зменшено суму податку, що підлягає нарахуванню за підсумками звітного періоду і сплачується до державного бюджету, на 297 989 грн.
Податкову накладну від 16 вересня 2013 року № 129 на загальну суму 1 787 934 грн, з них ПДВ - 297 989 грн, позивачем включено до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2013 року.
На думку позивача, він мав всі підстави для включення податкових зобов'язань з ПДВ, сплачених на підставі податкового повідомлення-рішення, до податкового кредиту, навіть якщо такі зобов'язання не біло відображено у податковій декларації за вересень 2013 року.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою, чинної на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф, або ж відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку і сплатити суму недоплати та штраф.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано доводами касаційної скарги, позивач не самостійно виявив зазначені вище помилки у раніше поданій ним податковій декларації. Крім того, позивач не включив податкові зобов'язання за податковою накладною від 16 вересня 2013 року № 129 на суму ПДВ - 297 989 грн до податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року.
Приписами пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин) передбачено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Згідно підпункту 201.12. статті 201 Податкового кодексу України для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.
Пунктом 208.3. статті 208 Податкового кодексу України визначено, що якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов'язань декларації за відповідний звітний період.
Отже, отримувач послуг від нерезидентів, який є платником ПДВ, має право скласти податкову накладну, яка є підставою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту лише у тому випадку, коли податкові зобов'язання за нею включені до податкової декларації попереднього періоду.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що збільшивши податковий кредит за жовтень 2013 року на суму ПДВ 297 989 грн. шляхом подання уточнюючого розрахунку від 5 грудня 2013 року, позивач не включив податкові зобов'язання за податковою накладною від 16 вересня 2013 року до податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року, чим порушив вимоги пункту 198.2. статті 198, пункту 201.12. статті 201 Податкового кодексу України.
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що визначена законодавцем умова про необхідність включення податкового зобов'язання з ПДВ до податкової декларації за попередній період, що надає право платнику податків на формування податкового кредиту у наступному періоді, носила імперативний характер, податковим законодавством не встановлені винятки із вказаного правила, а тому висновок податкового органу про завищення позивачем суми податкового кредиту та відповідно заниження податкового зобов'язання з ПДВ на 297 989 грн. є законним та обґрунтованим.
Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що сплата податкового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення № 0000802301 від 12 вересня 2013 року не може бути прирівняна до виконання встановленої Податковим кодексом України вимоги про включення податкового зобов'язання до податкової декларації попереднього періоду.
В силу вимог пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Згідно із пунктом 56.9. статті 56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що ДФС України продовжено строк розгляду скарги позивача до 26 лютого 2015 року, рішення про результати розгляду скарги прийнято та надіслано поштою позивачу 24 лютого 2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення та копія конверту, в якому направлено рішення.
За таких обставин, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що скаргу позивача розглянуто у встановлені Податковим кодексом України строки, тому відсутні підстави вважати скаргу задоволеною на користь позивача.
Доводи касаційної скарги Підприємства зводяться виключно до повторення доводів позову та апеляційної скарги, яким надано оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» залишити без задоволення.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року у справі № 816/1001/15-а залишити в силі.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва ,
С.С. Пасічник
Судді Верховного Суду