08 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/3570/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. - головуючий, Банасько О.О., Васьковський О.В.
за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті",
представник - адвокат Шубак О.І. (ордер серії ЛВ №172304 від 07.08.2019),
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",
представник - адвокат Герасименко М.В. (довіреність №3 від 03.01.2019),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський жиркомбінат"
розглянув касаційну скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 02.04.2019
у складі колегії суддів: Власов Ю.Л. (головуючий), Зубець Л.П., Буравльов С.І.
у справі №910/3570/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"
до Публічне акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
про зобов'язання вчинити дії
1. 10.05.2019 поштовим відправленням, направленим на адресу Північного апеляційного господарського суду, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою від 10.05.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі №910/3570/18 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/3570/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Банасько О.О., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2019.
3. Ухвалою від 25.06.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №910/3570/18 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019, призначив розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на 08 серпня 2019 року о 10:30.
4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Короткий зміст позовних вимог
5. До Господарського суду міста Києва звернулось ТОВ "Лайк-Сіті" з позовом до ПАТ КБ "Приватбанк" про зобов'язання надати належним чином завірені копії кредитних договорів №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014, укладених між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Оптімус Ойл", та інші документи, які засвідчують обов'язок боржника щодо повернення кредиту та документи, якими забезпечувались вказані договори.
5.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Лайк-Сіті", як поручитель за договором поруки №4О14312И/П від 31.10.2016, виконало кредитні зобов'язання за боржника за кредитними договорами №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014 в сумі 186 338 620, 78 грн. та 2 284 704, 73 грн. відповідно, а відповідач в порушення умов зазначеного договору поруки не виконує взяті на себе зобов'язання в частині передачі позивачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, та документів, якими забезпечувались вказані договори.
Короткий зміст рішення першої інстанції
6. Рішенням від 05.09.2018 Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив.
6.1. Місцевим судом встановлено, що 31.10.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір поруки №4О14312И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Оптімус Ойл" своїх зобов'язань за: кредитними договорами №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до вказаних кредитних договорів.
6.2. Місцевий суд також встановив, що договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами.
6.3. Суд першої інстанції, з посиланням на частини 1, 2 статті 554, 556, 599 ЦК України, зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що станом на 31.10.2016 заборгованість ТОВ "Оптімус Ойл" перед банком за кредитними договорами №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014 становила 188 623 325, 51 грн., а тому місцевий суд дійшов висновку, що посилання позивача на сплату ним вказаної суми на виконання зобов'язання за Договором поруки та погашення заборгованості за боржника є необґрунтованим.
6.4. Місцевий суд, з посиланням на статті 15, 16 ЦК України, статтю 20 ГК України, дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення або невизнання його прав відповідачем, у зв'язку з чим судове рішення в разі задоволення позову не буде направлено на поновлення порушених прав суб'єкта звернення до суду, тобто на виконання визначених статтею 2 ГПК України завдання та мети господарського судочинства, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
7. Постановою від 02.04.2019 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТОВ "Лайк-Сіті" задовольнив частково, рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 скасував частково, прийняв нове рішення, яким зобов'язав ПАТ КБ "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570) передати ТОВ "Лайк-Сіті" (код ЄДРПОУ 39645757) належним чином завірені копії кредитних договорів №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 у справі №910/3570/18 залишив без змін, стягнув з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Лайк-Сіті" судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 800 грн.
7.1. Суд апеляційної інстанції, перевіривши встановлені місцевим судом обставини справи та надані сторонами докази, витребувавши додаткові докази про розмір заборгованості за кредитом у відповідача станом на 01.11.2016, встановив, що на виконання договору поруки №4О14312И/П від 31.10.2016 позивач платіжними дорученнями №51 та №52 від 01.11.2016 сплатив відповідачу заборгованість на суму 186 338 620, 78 грн. за кредитним договором від 19.09.2014 та на суму 2 284 704, 73 грн. (том 1, а.с. 11-12)
Апеляційним судом встановлено з поданих відповідачем на вимогу апеляційного суду розрахунків боргу, що станом на 01.11.2016 за ТОВ "Оптімус Ойл" рахувалася заборгованість зі сплати кредиту за кредитним договором №4О14312И від 19.09.2014 на суму 184 068 443, 32 грн., яка погашена поручителем 01.11.2016, а за кредитним договором №4О14313И від 22.09.2014 на суму 2 256 870 грн., яка також погашена поручителем 01.11.2016.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що заборгованість ТОВ "Оптімус Ойл" станом на 01.11.2016 за кредитними договорами №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014 була погашена в обсязі прийнятих на себе зобов'язань поручителя повністю, а тому, відповідно до пункту 10 договору поруки та частини 1 статті 556 ЦК України, до позивача перейшли права відповідача у зобов'язанні з повернення кредитних коштів за зазначеними кредитними договорами на суму 186 338 620, 78 грн. і відповідач зобов'язаний передати позивачу належним чином завірені копії кредитних договорів №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014.
7.2. Апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що станом на 31.10.2016 заборгованість ТОВ "Оптімус Ойл" перед відповідачем за кредитними договорами погашена в повному обсязі. Водночас, апеляційний суд зазначив, що позивач неодноразово звертався до місцевого суду з клопотаннями про витребування таких доказів (розрахунку заборгованості за даними кредитними договорами та копій кредитних договорів, якими відповідач обґрунтовував нарахування позивачу пені та коштів за обслуговування кредиту), і дане клопотання було місцевим судом задоволено (протокол судового засідання від 25.04.2018, том 1, а.с. 84). Однак відповідач даного розрахунку суду не подав, тому апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд не вжив належних заходів до витребування у відповідача доказів, подання яких визнав обґрунтованим, та необґрунтовано відмовив у позові у зв'язку з недоведеністю обставин, які мали підтверджуватися витребуваними доказами та які позивач не міг самостійно подати.
7.3. Апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду про те, що позивачем не доведено порушення або не визнання його прав відповідачем, у зв'язку з чим судове рішення в разі задоволення позову не буде направлено на поновлення порушених прав суб'єкта звернення до суду та, з врахуванням пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, зазначив, що задоволення позову про зобов'язання відповідача передати належним чином посвідчені копії зазначених кредитних договорів поновить порушені права позивача на отримання цих документів, оскільки саме таке зобов'язання приймав на себе відповідач за договором поруки 31.10.2016 (пункт 10, том 1, а.с. 10).
Доводи скаржника (відповідач у справі)
8. Скаржник, з посиланням на статті 509, 512, 553-559, 599 ЦК України, доводив, що положення пункту 10 Договору поруки пов'язує виникнення обов'язку кредитора передати поручителю належним чином посвідчені копії документів саме з випадком виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором, а не з частковим виконанням такого обов'язку. Однак, з наявних в матеріалах справи довідок (розрахунку кредитної заборгованості) банку про стан позичкової заборгованості боржника за кредитними договорами зобов'язання боржника були виконані позивачем лише частково.
8.1. Скаржник, з посиланням на статті 74, 76-77, 79 ГПК України, зазначив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту виникнення у відповідача обов'язку, визначеного пунктом 10 Договору поруки, оскільки наявні в матеріалах справи докази не містять інформації про повне виконання поручителем обов'язку боржника у зобов'язанні.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
9. Господарський кодекс України
Частина 2 статті 20 - кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Частина 1 статті 193 - суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
10. Цивільний кодекс України
Частина 1 статті 16 - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 2 статті 16 - способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Частина 1 статті 512 - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Частина 3 статті 512 - кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 514 - до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 статті 553 - за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частина 1 статті 554 - у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Частина 2 статті 554 - поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частина 3 статті 554 - особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
11. Господарський процесуальний кодекс України
Частини 1-2 статті 4 - право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частина 2 статті 5 - у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Стаття 7 - правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Частина 3 статті 13 - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 статті 73 - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 2 статті 74 - у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Частина 4 статті 74 - суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Частина 1 статті 76 - належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частина 1 статті 77 - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частина 1 статті 79 - достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частина 2 статті 79 - питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частина 1 статті 86 - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 3 статті 86 - суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частина 4 статті 165 - якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Частина 1 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частина 1 статті 237 - при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Частина 2 статті 237 - при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
12. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами положень статей 512, 514, 553, 554, 556 ЦК України, частини 1 статті 77, частини 1 статті 86, частини 5 статті 236 ГПК України.
А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права
13. Згідно зі статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, однією з яких є укладення договору.
За змістом частин 1, 2 статті 553 ЦК України вбачається, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.10.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір поруки №4О14312И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Оптімус Ойл" своїх зобов'язань за кредитними договорами №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до вказаних кредитних договорів. Водночас, відповідно до пункту 10 Договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
14. Обґрунтовуючи звернення до суду з позовом у цій справі з посиланням на статті 554, 556 ЦК України, позивач зазначав, що ним, як поручителем, виконано зобов'язання ТОВ "Оптімус Ойл" (боржника) за кредитним договором в обсязі наданої ним поруки (з повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним). Проте відповідачем в порушення положень, встановлених пунктами 8, 10 Договору поруки, не передано позивачу належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором та засобів забезпечення цих обов'язків. Заперечуючи щодо передачі копій кредитних договорів, відповідач наполягав, що існує залишок боргу по обслуговуванню кредитних договорів та сплаті пені, зазначаючи про те, що на його думку, ця заборгованість також охоплюється договором поруки.
15. Відповідно до положень статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом частин 1, 2 статті 556 ЦК України вбачається, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
Правовий аналіз норм частин 1, 2 статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
16. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції на підставі наданих відповідачем розрахунків заборгованості за зазначеними кредитними договорами, станом на 01.11.2016 за ТОВ "Оптімус Ойл" існувала заборгованість зі сплати кредиту за кредитним договором №4О14312И від 19.09.2014 на суму 184 068 443, 32 грн., а за кредитним договором №4О14313И від 22.09.2014 на суму 2 256 870 грн.
Разом з тим, позивач стверджував, що останнім сплачено ПАТ КБ "Приватбанк" згідно з договором поруки №4О14312И/П від 31.10.2016 заборгованість, що виникла за зазначеними кредитними договорами на загальну суму 188 623 325, 51 грн. і на підтвердження зазначеного надано суду платіжні доручення №51 від 01.11.2016 та №52 від 01.11.2016 (том 1, а. с. 11-12), а в подальшому звернувся з вимогою до відповідача передати ТОВ "Лайк-Сіті" оригінали кредитних договорів та інші документи, які засвідчують обов'язок боржника щодо повернення кредиту, та документи, якими забезпечувались зазначені кредитні договори.
17. Факт сплати позивачем зазначеної суми заборгованості за кредитними договорами відповідачем не заперечувався, а також підтверджений представником АТ КБ "Приватбанк" у судовому засіданні під час розгляду касаційної скарги та зазначено, що з наявної заборгованості за кредитними договорами позивачем не сплачено лише пеню та суму винагороди за обслуговування кредитів.
18. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо неповного виконання умов договору поруки позивачем з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 договору поруки №4О14312И/П від 31.10.2016, предметом договору є надання поруки за кредитними договорами щодо повернення кредиту та оплати відсотків за користування кредитом відповідно до умов кредитних договорів.
З матеріалів справи вбачається, що місцевий суд у задоволенні клопотання позивача про витребування належним чином завірених копій кредитних договорів відмовив. Водночас, сам відповідач також в добровільному порядку оригіналів та належним чином завірених копій таких договорів не надав, що унеможливило дослідження цих доказів на предмет виникнення зобов'язань за кредитними договорами щодо сплати пені та обслуговування кредитів.
Відповідно до статей 74, 76-77 ГПК України, на кожну зі сторін покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилаються. Касаційний суд зазначає, що відповідачем не доведено, а судами не встановлено за наслідком дослідження доказів про те, що існували інші зобов'язання за кредитними договорами, які охоплювалися порукою згідно з пунктом 1 Договору поруки від 31.10.2016 та не були виконані основним боржником чи його фінансовим поручителем.
19. Аналіз змісту пункту 1 договору поруки №4О14312И/П від 31.10.2016 свідчить про те, що за відсутності оригіналів кредитних договорів або його копій, а також відповідно до правил, встановлених статтею 213 ЦК України, однозначно визначити умови погашення заборгованості за кредитними договорами №4О14312И від 19.09.2014 та №4О14313И від 22.09.2014 не вбачається можливим. Також, неможливо перевірити доводи відповідача про наявність залишку кредитної заборгованості з пені та за обслуговування кредиту, наявність яких зазначає відповідач у поданих ним розрахунках боргу.
З огляду на таке, колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю застосування статей 74, 76-79, 86 ГПК України апеляційним судом щодо висновків апеляційного суду про недоведення відповідачем за сукупністю поданих доказів існування інших зобов'язань в одержувача кредиту, окрім тих, які були погашені поручителем 01.11.2016 за договором поруки та необхідність виконання відповідачем вимог пункту 10 договору поруки щодо передачі поручителю належним чином засвідчених копій кредитних договорів №4О1431 від 19.09.2014 та №4О1431И від 22.09.2014.
20. Частиною 1 статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах 3-4 статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
Одним з принципів тлумачення правочинів є Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem) - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Судами встановлено, що сторонами визначено предметом цього договору: "надання поруки ПОРУЧИТЕЛЕМ перед КРЕДИТОРОМ….за виконання своїх зобов'язань за кредитним договором від 19.09.2014 року №…, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору".
Отже, апеляційним судом, із застосуванням даного принципу тлумачення умов договору було покладено ризик настання негативних наслідків на сторону договору, яка передбачила та погодилася на таку умову договору, що не конкретизувала включення до предмета поруки інших зобов'язань, які можуть виникати за наслідком укладення кредитного договору (щодо сплати неустойки, коштів за обслуговування кредиту та іншого), але при цьому конкретизувала зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за нього.
З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного суду не вбачає порушення принципів тлумачення умов договору відповідно до статті 213 ЦК України апеляційним судом при наданні оцінки доказам у даній справі.
А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
21. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 8-8.1. описової частини постанови, Суд вважає необґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 13-20 мотивувальної частини даної постанови.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
22. З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача та залишення без змін постанови апеляційного суду.
В. Судові витрати
23. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі №910/3570/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді О.О. Банасько
О.В. Васьковський