Іменем України
16 серпня 2019 року
Київ
справа №127/3495/17
адміністративне провадження №К/9901/32232/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., судді Шарапи В.М., розглянувши у попереднього судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Сичука М.М. від 20 березня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Залімського І.Г., Сушка О.О., Смілянця Е.С. від 03 липня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (далі також - УПФУ в м. Вінниці), у якому просив:
- визнати неправомірним рішення комісії Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці від 11 січня 2017 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно з статтею 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також - Закон № 796-XII);
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 12 жовтня 2016 року пенсію згідно з статтею 55 Закону № 796-XII.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі також - Чорнобильська АЕС, ЧАЕС) 2 категорії та згідно з статтею 55 Закону № 796-XII має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку, у призначенні якої йому протиправно відмовлено відповідачем.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження в період з 16 травня 1986 року по 20 травня 1986 року, що дає йому право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку на десять років.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2017 року та ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Касаційна скарга подана до суду 18 вересня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/3495/17.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І.В., суддів: Чиркіна С.М., Шарапу В.М.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році та постраждалою особою, віднесеною до 2 категорії.
З 16 травня 1986 року по 20 травня 1986 року позивач був відряджений для виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою, виданою ПАТ «Автобусний парк» від 24 грудня 2015 року № 222 про відрядження на ліквідацію аварії на ЧАЕС згідно з наказом № 71 від 16 травня 1986 року, довідкою від 17 листопада 1992 року № 2/2160 про роботу ОСОБА_1 30 годин в м. Прип'ять та 50 годин в м. Чорнобиль, довідкою про заробітну плату за період роботи в ПАТ «Автобусний парк». На ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС позивач направлявся з місця роботи в Вінницькому автотранспортному підприємстві 38121.
12 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням комісії Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці від 11 січня 2017 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки ним не надано документів на підтвердження участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Не погоджуючись з рішенням УПФУ в м. Вінниці, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що основним документом, що визначає час виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безпосередньо в зоні відчуження є довідка форми № 122, яка видається на підставі первинних документів лише підприємствами, установами, організаціями, в складі яких працівник безпосередньо виконував роботи по ліквідації наслідків аварії. Але з наданих позивачем документів неможливо визначити, чи має він право на призначення вказаного виду пенсії і з якого віку виникне це право у нього.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення, зокрема, чоловіками 60 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
За правилами абзацу другого пункту 1 частини першої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 01 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 01 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, на 10 років.
Згідно з абзацом сьомим підпункту «ґ» пункту 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Отже, законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми № 122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.
Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Такі документи, як довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, відповідно до статті 15 «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є лише підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 592/7282/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 755/935/17.
Суди виходили з того, що позивачем надано як до Управління Пенсійного фонду України в м.Винниці, так і до суду копію посвідчення ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, довідку, видану ПАТ «Автобусний парк» від 24 грудня 2015 року № 222 про відрядження на ліквідацію аварії на ЧАЕС згідно з наказом № 71 від 16 травня 1986 року, довідку від 17 листопада 1992 року № 2/2160 про роботу ОСОБА_1 30 годин в м. Прип'ять та 50 годин в м. Чорнобиль, довідку про заробітну плату за період роботи в ПАТ «Автобусний парк».
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а надані ним довідки є належним доказом на підтвердження передбачених законом відомостей. Поданими ним документами підтверджено період роботи та населені пункти, де позивачем проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а тому відмова відповідача у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є безпідставною.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці залишити без задоволення.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: С.М. Чиркін
В.М. Шарапа