Іменем України
15 серпня 2019 року
Київ
справа №826/24911/15
адміністративне провадження №К/9901/17090/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сорочко Є.О., Межевича М.В., Земляної Г.В. від 17 травня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», відповідач 1), Фонду гарантування фізичних осіб (далі - ФГВФО - відповідач 2), в якому просила:
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за таким договором банківського вкладу від 17 лютого 2015 року № 010-29518-170215;
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників, які має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно, в порушення норм чинного законодавства не включено позивача до переліку і в подальшому - до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Уповноважена особа вчиняла відповідні дії, на виконання своїх повноважень, зазначені дії відповідають вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», здійснювалися з метою перевірки правочинів, укладених банком, формування переліку вкладників, яким кошти підлягають відшкодуванню, та повідомлення правоохоронних органів за фактом виявлення можливих протиправних дій відносно банку, тобто в ході розгляду даної справи судом не було встановлено протиправної бездіяльності відповідача відносно позивача при складанні переліку вкладників.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, а саме: зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника на підставі договору банківського вкладу від 17 лютого 2015 року № 010-29518-170215, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними доказами наявності обґрунтованих підстав для визнання нікчемним банківського договору за пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу подано 01 червня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/24911/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року в адміністративній справі справу № 826/24911/15 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ПАТ «Дельта Банк» (банк), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (вкладник), з іншої сторони, 17 лютого 2015 року було укладено договір № 010-29518-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США на суму 7100,00 доларів США за ставкою 5,5% річних зі строком дії по 16 серпня 2015 року
Додатковою угодою № 1 до договору № 010-29518-170215 від 17 лютого 2015 року викладено пункт договору 1.8 в наступній редакції: зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору.
З платіжного доручення від 17 лютого 2015 року № 46004342 встановлено, що фізичною особою резидентом ОСОБА_2 внесено на (депозитний) рахунок позивача № НОМЕР_1 (за договором від 17 лютого 2015 року № 010-29518-170215) суму коштів у розмірі 7100,00 дол. США.
В подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» від 02 березня 2015 року № 150, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» № 51, згідно з яким з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» від 08 квітня 2015 року № 71 в ПАТ «Дельта Банк» тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно, а рішенням від 03 серпня 2015 р. № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.
Згідно витягу з Протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» від 15 вересня 2015 року, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду № 408 від 29 травня 2015 року, Комісія дійшла до висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Листом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 вересня 2015 року № 8821/1424 позивача повідомлено про визнання договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року № 010-29518-170215 нікчемним з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В подальшому на підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» від 02 жовтня 2015 року № 664, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 жовтня 2015 року прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» № 181, згідно з яким з 05 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк»; уповноваженою особою Фонду на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно призначено Кадирова В.В. та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк».
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що у силу статті 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України (далі - НБУ) видає обов'язкові для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб акти, відтак, постанова Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою, зокрема, встановлено заборону банку щодо проведення будь-яких операцій, результатом яких може стати збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами, також є обов'язковою до виконання всіма суб'єктами.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_1 , відкритому відповідно до укладеного договорів банківського вкладу № 010-29518-170215 від 17 лютого 2015 року, знаходилась сума 7100 доларів США.
Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку іншої фізичної особи у ПАТ «Дельта Банк», що підтверджено випискою з рахунку.
Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у повідомленні про нікчемність від 23 вересня 2015 року № 8821/1424 Уповноважена особа Фонду, як на підставу нікчемності договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року № 010-29518-170215, посилається на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № 010-29518-170215 від 17 лютого 2015 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.
Стосовно доводів скаржника, що спірних договір укладено та кошти надійшли з рахунку іншої у період дії постанови НБУ ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, договір банківського рахунку № 010-29518-170215 укладено 17 лютого 2015 року, у цей же день здійснена транзакція щодо зарахування коштів на відкритий відповідно до цього договору рахунок позивача. Постанова Правління Національного банку України № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» прийнято 02 березня 2015 року.
Відтак, на дату укладення договору банківського вкладу, позивач не могла знати про те, що у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено обмеження щодо окремих операцій, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних прийнято не було.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 823 від 26 травня 2016 року внесено зміни до Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14. Пункт 5 розділу ІІ вказаного Положення викладено у новій редакції, зокрема, останнім абзацом визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.
На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що резолютивну частину рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, слід змінити, виклавши у редакції цієї постанови.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 818/1747/17.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у такій редакції:
Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича включити дані про ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по договору банківського рахунку «Найкращий від Миколая» у доларах США від 17 лютого 2015 року № 010-29518-170215 на суму 7100 доларів США, та надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко