ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 41/57510.12.09
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Світ розваг»
До відповідача-1
До відповідача-2 1) Міністерства фінансів України
2 ) Державного казначейства України
Третя особана стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Верховна Рада України
Простягнення 34065946,06 грн.
Суддя Ковтун С.А.
Представники учасників процесу:
Від позивача Вахрушева Н.М. (за дов.)
Галанський Д.П. (за дов.)
Від відповідача-1 Бондар О.М. (за дов.)
Від відповідача-2 не з'явились
Від третьої особи Лаптієв А.М. (за дов.)
Нетребенко В.В. (за дов.)
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Світ розваг»до Міністерства фінансів України (відповідача-1) та Державного казначейства України (відповідача-2) про стягнення 34065946,06 грн.
Ухвалою суду від 31.08.2009 р. (суддя Спичак О.М.) було порушено провадження у справі № 41/575.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій державних органів, які полягають у прийнятті Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», скасовано ліцензію позивача з організації діяльності з проведення азартних ігор, у зв'язку з чим позивачу заподіяно збитки у розмірі 34065946,06 грн.. Вказані збитки, на думку позивача, підлягають відшкодуванню Державою Україна в особі Міністерства фінансів України та Державного казначейства України, які є її фінансовими органами. Позивач вважає, що завдані йому збитки складаються з витрат на придбання ліцензії, спеціального грального обладнання, програмного забезпечення, реєстраторів розрахункових операцій, ремонт орендованих приміщень, рекламу.
Нормативно позивач посилається на ст. 22, 1166, 1170, 1173 Цивільного кодексу України та вважає, що до даного спору може бути застосовано аналогію права та аналогію закону.
Під час розгляду справи до участі у справі було залучено як третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Верховну Раду України.
Верховна Рада України звернулась з заявою про відвід судді Спичака О.М.
Ухвалою Голови Господарського суду міста Києва від 04.11.2009 р. заяву Верховної Ради України про відвід судді Спичака О. М. залишено без задоволення, а справу передано для подальшого розгляду судді Ковтуну С.А.
Міністерство фінансів України у наданому суду відзиві позовні вимоги відхилило повністю, зазначивши, що законодавством не передбачено порядок відшкодування шкоди завданої внаслідок прийняття Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».
Державне казначейство України також заперечило проти задоволення позову, вказавши, що між завданою шкодою та діями Верховної Ради України немає причинно-наслідкового зв'язку, факт вчинення органом державної влади протиправного діяння не встановлений.
Верховна Рада України звернулась з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати як протиправну ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2009 р. у справі № 41/575, якою відмовлено у прийнятті апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ГПК України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Згідно з ч. 4 цієї ж статті підлягають оскарженню ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду.
Ухвала про відмову у прийнятті апеляційної скарги не входить до наведеного вище переліку, встановленого нормою закону, та оскарженню не підлягає.
Таким чином, судом відмовлено скаржнику у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу суду від 15.10.2009 р..
Розгляд справи призначено нам 10.12.2009 р..
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»передбачено, що організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуску та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор підлягає ліцензуванню. Відповідно ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
26.04.2006 р. Міністерством фінансів України була видана ліцензія (серія АВ № 082927) товариству з обмеженою відповідальністю «Світ Розваг»на здійснення наступного виду господарської діяльності: організація діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах), строком на п'ять років, а саме з 26.04.2006р. по 25.04.2011 р..
16.05.2006 р. позивач сплатив 971570,00 грн. на користь державного бюджету через Державне казначейство платежу за ліцензію на здійснення діяльності по організації та проведенню азартних ігор на 2006-2011 роки.
Доказами, наданими в матеріали справи, підтверджується, що позивачем здійснювалась діяльність з організації та проведення азартних ігор, для чого ним були орендовані та відремонтовані приміщення, придбане спеціальне ігрове обладнання, програмне забезпечення, реєстратори розрахункових операцій та понесені інші витрати.
25.06.2009 р. набрав чинність закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні», відповідно до ст. 2 якого в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх, в силу п. 2 ст. 4 прикінцеві положення, з дня набрання чинності цим Законом ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання ним чинності, скасовуються.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Правове регулювання відшкодування шкоди здійснюється нормами глави 82 Цивільного кодексу України.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання не договірної шкоди передбачено ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв'язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік»та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік»(справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином законодавством передбачено право на відшкодування шкоди завданої внаслідок незаконних дій державних органів.
За умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.
Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Верховна Рада України, реалізуючи повноваження по здійсненню законодавчої влади, розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України, тобто реалізує законодавчі повноваження, а також здійснює установчі та контрольні повноваження, передбачені Конституцією України.
Відповідно до п. 3 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься прийняття законів.
Приймаючи Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні»Верховна Рада України діяла в межах своїх повноважень та виконувала функції, покладені на неї Конституцією України.
За таких обставин, скасування ліцензії позивача мало місце внаслідок реалізацією Верховною Радою України конституційних повноважень щодо прийняття законодавчих актів.
Відповідність Конституції України законів Верховної Ради України віднесено до повноважень Конституційного Суду України (Закону України «Про Конституційний Суд України»). Рішення Конституційного Суду України про невідповідність Конституції України Закону України «Про заборону ігорного бізнесу в Україні»чи його окремих положень -відсутнє.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що мало місце неправомірне зі сторони Держави Україна скасування ліцензії позивача.
В силу статті 1175 Цивільного кодексу України відшкодовується шкода, завдана юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні»є чинним і його неконституційність у визначеному законодавством порядку не встановлена.
Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються Законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Статтею 26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»затверджені бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2009 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами та централізовані заходи і програми в розрізі адміністративно-територіальних одиниць згідно з додатками № 3, № 4 та № 5 до цього Закону. Згідно з додатком № 3 до Закону «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2009 рік»Міністерству фінансів України встановлені видатки за відповідними кодами бюджетної класифікації, у тому числі за внутрішнім державним боргом (код 0171).
У п. 16 ст. 2 Бюджетного кодексу України визначено поняття державного боргу, яким є загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
Таким чином, Міністерство фінансів України може бути головним розпорядником бюджетних коштів на погашення зобов'язань з внутрішнього державного боргу лише за умови, що такі видатки прямо передбачені у відповідному Законі.
Оскільки Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні»не передбачає обов'язку держави щодо повернення суб'єктам господарювання сум коштів, що були раніше сплачені за відповідні ліцензії, суд вважає, що відповідач не може бути визнаним розпорядником бюджетних коштів для повернення вказаних коштів.
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи принцип правомірності дій суб'єкта владних повноважень, передбачений ст.19 Конституції України, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень повинні вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази мають бути належними та допустимими. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини.
Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
Оскільки позивачем не доведено неправомірність дій державних органів щодо скасування ліцензії позивача та законодавством не встановлено обов'язку Держави України щодо повернення суб'єктам господарювання коштів, що були раніше сплачені за відповідні ліцензії, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя С.А. Ковтун
Рішення підписано 29.01.2010 р.