ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
15 серпня 2019 року № 826/16386/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружному адміністративному суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ПФУ), у якому просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві щомісячно з 01.01.2016 здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі - 61 процент відповідних сум грошового забезпечення;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати в установлений судом термін, з моменту набранням рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправність бездіяльності відповідача щодо непроведення перерахунку пенсійних виплат.
Ухвалою від 17.10.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва позовну заяву залишено без руху.
Позивач зазначені в ухвалі недоліки усунув у строк встановлений судом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання; витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ГУ ПФУ вчинив всі залежні від нього дії для забезпечення виплати перерахованих пенсій. Проте, відповідач наголошує, що інформації про непридатність позивача до служби в поліції у свідоцтві про хворобу, наданому військово-лікарською комісією від 15.09.2016 № 293, не вбачається.
Позивач у відповіді на відзив заперечує проти позиції відповідача, вважає її необґрунтованою і такою що суперечить законодавству України, оскільки, згідно із судовою практикою, останній набув право на розрахунок пенсії за вислугу років у розмірі 61% з 01.01.2016.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив службу в Оболонському ВДСО УДСО при ГУ МВС в м. Києві до 29.09.2015.
З матеріалів справи слідує, що згідно свідоцтва про хворобу № 293 від 15.09.2015, виданого військо-лікарською комісією ГУ УМВС України в м. Києві (форма свідоцтва затверджена Наказом МВС України № 85 від 06.02.2001) позивач непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час
Згідно витягу з Наказу від 29.09.2015 № 409о/с позивача звільнено з органів МВС у запас, за ст. 63 п. "б" (через хворобу) з 29.09.2015; вислуга станом на 29.09.2015 складає: 22 роки 05 місяців 05 днів.
З 30.09.2015 ОСОБА_1 відповідачем призначено, відповідно до ст. 12, 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсію за вислугу років в розмірі 56% грошового забезпечення.
21.08.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії з 01.01.2016 з врахуванням "додаткових 5 % до пенсії пенсіонерам по хворобі", відповідно до норм Закону України від 02.07.2015 № 580 "Про Національну поліцію".
Листом від 04.10.2018 № 88349/03 відповідач повідомив позивача про відсутність відстав для перерахунку його пенсії обчисленої в розмірі 61% відповідних сум грошового забезпечення, оскільки інформації про непридатність позивача до служби в поліції у свідоцтві про хворобу, наданому військово-лікарською комісією від 15.09.2016 № 293, не вбачається.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовцям регулюються правовими нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про Національну поліцію" у редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної, зокрема, у його рішеннях від 6 липня 1999 року № 8 рп-99 у справі щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8рп/2005 у справі № 1-21/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання суддів, працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
02.07.2015 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII, який згідно п.1 його розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування. Закон України "Про Національну поліцію" був опублікований 06.08.2015 року в газеті "Голос України" (№141-142), тому датою набрання ним чинності та одночасно датою втрати чинності Законом України "Про міліцію" є 07.11.2015.
Згідно пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Відповідно до статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
Як свідчить аналіз норм чинного законодавства, право на призначення пенсії у розмірі 55 % відповідних сум грошового забезпечення має особа, яка звільнена за станом здоров'я відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".
Відмовляючи у перерахунку пенсії, відповідач зазначив, що інформації про непридатність позивача до служби в поліції у свідоцтві про хворобу, наданому військово-лікарською комісією від 15.09.2016 № 293, не вбачається.
Проте, суд не погоджується з вказаною позицією пенсійного органу з огляду на таке.
Після набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" підзаконних нормативно-правових актів, які б регулювали порядок проходження служби в Національній поліції України, порядок проведення лікарської та військово-лікарської експертиз, повноваження відповідних комісій, вимоги до прийнятих ними документів, прийнято не було.
Між тим, до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", діяв Закон України "Про міліцію", яким були врегульовані правовідносини щодо пенсійного забезпечення працівників міліції, які за своїм змістом є аналогічними тим, що викладені в Законі України "Про Національну поліцію".
Окрім цього, питання звільнення зі служби в органах внутрішніх справ були врегульовані також Положенням про діяльність військово-лікарської комісії в системі МВС України (далі - Положення № 85) та Порядком проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України (далі - Порядок № 85), затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2001 № 85.
Підпунктом 1.63.5. пункту 1.63. Порядку № 85 встановлено, що за результатами медичного огляду ВЛК виносять постанови щодо осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, зокрема, з формулюванням: "Не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час".
Відповідно до підпункту 1.117. 1 пункту 1.117 Порядку № 85 свідоцтво про хворобу у мирний час складається на осіб рядового й начальницького складу, визнаних не придатними до військової служби зі зняттям з військового обліку, не придатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, обмежено придатними до військової служби, на курсантів та слухачів навчальних закладів МВС, визнаних не придатними до подальшого навчання за станом здоров'я.
Таким чином, на думку суду, юридично визначальним у даних правовідносинах є також факт захворювання, яке спричинило подальшу непридатність позивача до проходження служби, що було установлено у прямо передбачений спосіб, відповідно до діючого підзаконного нормативного акту - Порядку № 85, та зафіксовано у відповідному документі - свідоцтві про хворобу № 47/у від 14.04.2014, хоча формулювання "непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час" і містить розбіжність із формулюванням, викладеним у п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" - "непридатність до служби в поліції". Однак, наявність такої розбіжності жодним чином не спростовує самого факту непридатності позивача до подальшої служби через хворобу.
Дана правова позиція викладена в постановах Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі № 344/14916/17 та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 № 209/2498/17.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням вимог зазначеної норми, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу з урахуванням 5 %, внаслідок отриманого захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Водночас, в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача щомісячно з 01.01.2016 здійснювати нарахування та виплату пенсії в розмірі 61% відповідних сум грошового забезпечення, судом враховано таке.
Як вже зазначалося, позивач із заявою про перерахунок пенсії звернувся до відповідача 21.08.2018, а тому слід зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням 5%, внаслідок отриманого захворювання, пов'язаного з проходженням в органах внутрішніх справ саме з цієї дати 21.08.2018.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконання рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду, судом зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Однак, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили звіт про його виконання, оскільки відсутня загроза для невиконання відповідачем рішення у даній справі.
Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Судом зауважує, що обґрунтування викладені відповідачем у відзиві не спростовують доводи позивача та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності зменшення відсотку загального грошового забезпечення позивача, яке встановлено при призначенні пенсії, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 704, 80 грн. (квитанція від 08.10.2018 № 0.0.1152508854.1), стягненню на користь позивача підлягають судові витрати у сумі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72 - 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням 5 %, внаслідок отриманого захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ неправомірними.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (ідентифікаційний код - 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) щомісячно з 21.08.2018 здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі - 61 процент відповідних сум грошового забезпечення.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код - 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко