ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
15 серпня 2019 року № 826/15892/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна»
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0013751404 від 21.03.2018,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0013751404 від 21.03.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не взято до уваги наступні обставини: реальність (фактичне виконання) господарських операцій ТОВ «Меганом Україна» з ТОВ «Файзер Компані» та ТОВ «Ліліон Вест» підтверджені усіма необхідними первинними документами; юридичні особи ТОВ «Файзер Компані» та ТОВ «Ліліон Вест» на момент виникнення та існування відносин з позивачем були зареєстровані належним чином та не припинені; кримінальне провадження відносно ТОВ «Ліліон Вест» не завершене та по ньому не прийнято остаточного рішення.
Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що за спірними операціями між позивачем - ТОВ «Меганом Україна» та ТОВ «Файзер Компані», а також ТОВ «Ліліон Вест» лише оформлювалися окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірність формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого було отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.
ГУ ДФС у м. Києві також посилається на вирок Подільського районного суду м. Києва від 09.08.2017 по справі № 758/9102/17, яким ОСОБА_1 (який значиться засновником та директором ТОВ «Файзер Компані») визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), що свідчить про ту обставину, що позивач не був розумним та обачливим при виборі контрагента.
Також, відповідач зазначив, що директором ТОВ «Ліліон Вест», головним бухгалтером та засновником підприємства надано пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства.
Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами ч. 2 ст. 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 7 ч. 6 ст. 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, щодо стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження.
Відповідно до ч. 2. ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 ст. 12 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Частинами 5, 6 ст. 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Дослідивши клопотання відповідача, матеріали справи, предмет та підстави позову, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку про відмову у задоволенні зазначеного клопотання, заявленого представником відповідача.
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про виклик в якості свідка ОСОБА_2 , однак судом не було задоволено вказане клопотання, з огляду на те, що матеріали даної справи містять письмові докази з приводу обставин, які слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. При цьому, пояснення ОСОБА_2 не можуть бути розцінені як повідомлення обставин, які мають значення для справи. З урахуванням викладеного суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про виклик свідків.
Оцінивши подані сторонами документи і матеріали, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві згідно з наказом від 09.02.2018 № 2183 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Меганом Україна» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Файзер Компані» за грудень 2016 року та з ТОВ «Ліліон Вест» за лютий 2017 року.
За результатом перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Файзер Компані» за грудень 2016 року та з ТОВ «Ліліон Вест» за лютий 2017 року від 02.03.2018 № 190/26-15-14-04-05/36856796 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 199 460 грн., в тому числі за грудень 2016 року на суму 138 960 грн., та лютий 2017 року на суму 60 500 грн.
На підставі Акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0013751404 від 21.03.2018.
Позивач користуючись своїм правом оскаржив акт перевірки в адміністративному порядку. Однак, за результатом розгляду його скарги рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 29.05.2018 № 18506/61-99-99-11-91-01-15 залишено без змін висновок, викладений в акті перевірки від 02.03.2018 № 190/26-15-14-04-05/36856796.
Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеними за її результатом податковим повідомленням-рішенням № 0013751404 від 21.03.2018, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ «Файзер Компані» ґрунтувалися на: Договорі про надання послуг від 01.12.2016 № 1201/16-1, Договорі про надання рекламних послуг від 01.12.2016 № 1201/26-2, Додатку від 01.12.2016 № 1201/16-2, Додатку від 01.12.2016 № 2 «Протокол погодження договірної ціни» до договору про надання рекламних послуг від 01.12.2016 № 1201/16-2, Договорі про надання рекламних послуг від 01.12.2016 № 1201/16-2, Додатку від 01.12.2016 № 3 «Узгодження зразка рекламної листівки».
Виконані договірні обов'язки підтверджуються первинними документами: Договором, накладними, податковими накладними, актами надання послуг, платіжними дорученнями. Документація з боку контрагента - ТОВ «Файзер Компані» підписана ОСОБА_3 , який значився як засновник та директор товариства.
У той же час, вироком Подільського районного суду м. Києва від 09.08.2017 у справі № 758/9102/17 встановлено, що ОСОБА_1 домовився з невстановленою слідством особою на ім'я ОСОБА_4 про придбання (перереєстрацію) юридичної особи ТОВ «Файзер Компані» за грошову винагороду, без наміру здійснювати законну господарську діяльність та з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб.
При цьому, ОСОБА_1 , домовився з невстановленою слідством особою на ім'я ОСОБА_4 про підписання документів по перереєстрації ТОВ «Файзер Компані» та надання цих документів державному реєстратору для державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також про те, що до діяльності ТОВ «Файзер Компані» ОСОБА_1 не буде мати ніякого відношення, а лише буде рахуватися службовою особою товариства (директором), фінансово-господарською діяльністю з використанням товариства будуть займатися інші особи.
Усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, запропонованих йому ОСОБА_5 , як майбутнього директора ТОВ «Файзер Компані», не маючи мети здійснювати фінансово-господарську діяльність ТОВ «Файзер Компані», пов'язану з наданням різноманітних послуг та торгівлею товарами фізичним та юридичним особам, визначену в Статуті підприємства та мети досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку від такої діяльності, усвідомлюючи, що здійснює дії спрямовані на перереєстрацію товариства та його придбання невстановленими особами з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, з корисливих мотивів, надав невстановленій слідством особі на ім'я ОСОБА_4 , з метою підготування документів по перереєстрації ТОВ «Файзер Компані», копії сторінок власного паспорту громадянина України та копію картки платника податків про присвоєння ідентифікаційного номеру, які в подальшому невстановленими слідством особами були використані для внесення змін в статутні та реєстраційні документи ТОВ «Файзер Компані» в тому числі: Довіреності від 20.12.2016 виданої ОСОБА_1 на підставі статуту ТОВ «Файзер Компані», якою уповноважив ОСОБА_6 бути представником ТОВ «Файзер Компані» у відділах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державних адміністрацій всіх рівнів, в інших державних та недержавних установах і організаціях міста Києва та Київської області з питань здійснення будь яких реєстраційних дій відносно ТОВ «Файзер Компані»; реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 20.12.2016; Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Файзер Компані» від 19.12.2016; Протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Файзер Компані» (нова редакція) затверджений протоколом Загальних Зборів Учасників ТОВ «Файзер Компані» протокол № 2 від 19.12.2016.
Крім того, вказаним вироком ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
Викладене вище свідчить, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Меганом Україна» та контрагентом є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «Файзер Компані» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.
Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За звичаями ділового обороту при здійсненні вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та її комерційна привабливість, а й ділова репутація, платоспроможність контрагентів та ризики невиконання зобов'язань й надання гарантій їх виконання, наявність у контрагентів необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу та відповідного досвіду).
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених законодавством.
Також, суд звертає увагу на необхідність враховувати, що платник податків при виборі контрагентів та укладенні з ними договорів має керуватися і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, відшкодування сплаченого ПДВ у складі ціни придбаного товару. При цьому обізнаність платника податків щодо протиправної діяльності контрагента чи про неналежну обачність з боку платника податків при виборі контрагента може свідчити, зокрема, і тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку, господарські зв'язки платника податків переважно із контрагентами, які ухиляються від виконання податкового обов'язку, інформація про відсутність таких контрагентів за місцезнаходженням, яка є загальнодоступною інформацією (вказану позицію підтримує Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/4908/12).
Також, перевіркою було встановлено, що ТОВ «Меганом Україна» мало взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «Ліліон Вест», які ґрунтувалися на: Договорі про надання послуг від 01.02.2017 № ЛВ-01/02/17, Додатку до договору від 01.02.2017 № 1 до договору послуг від 01.02.2017 № ЛВ-01/02/17, Додатку до договору від 01.02.2017 № 2 до Договору № ЛВ-01/02/17.
Виконані договірні обов'язки підтверджуються первинними документами: Договором, податковими накладними, актами надання послуг, рахунком на оплату. Документація з боку контрагента - ТОВ «Ліліон Вест» підписані ОСОБА_1 , який значився як засновник та директор товариства.
З відзиву, поданого відповідачем, вбачається, що директором ТОВ «Ліліон Вест», головним бухгалтером та засновником підприємства надано пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, у зв'язку з чим суд вважає за доцільне зазначити наступне.
У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі за позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01. 2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Оскільки наявні в матеріалах справи документи щодо здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Ліліон Вест» підписані ОСОБА_1 , який заперечує свою участь у створенні та діяльності вказаного підприємства - контрагента позивача, суд вважає, що вказані документи не є належним чином оформленими та не містять ознак первинних документів у розумінні положень Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що видаткові накладні та акт наданих послуг позивачу ТОВ «Ліліон Вест» не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.
Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом (постанова Верховного Суду України від 27 березня 2012 року №21-737во10).
За таких обставин, відповідачем надано суду належні та допустимі докази, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; докази того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від № 0013751404 від 21.03.2018 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач правомірність своїх дій та прийнятих рішень довів, натомість доводи позивача не знайшли свого підтвердження та обґрунтування.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна» (04112, м. Київ, вул. Т. Шамрила, 9, кв. 73, код ЄДРПОУ 36856796).
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур