1/421
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 серпня 2019 року № 640/12663/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 ,
до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації
про зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач 1), адреса: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 (надалі - позивач 2), адреса: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 (надалі - позивач 3), адреса: АДРЕСА_1 до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - відповідач), адреса: 04070, місто Київ, Костянтинівська, будинок 9/6, адреса для листування: 04070, місто Київ, Контрактова площа, будинок 2, у якій просить суд:
- зобов'язати відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації зареєструвати за місцем постійного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2
В обґрунтування позовних вимог позивачі послались на те, що 24.28 та 29 травня 2019 року вони звернулись до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації з заявами про реєстрацію місця проживання, в яких просили зареєструвати їх за адресою місця проживання: АДРЕСА_2 .
11 серпня 2012 року між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено одговір купівлі - продажу садового будинку АДРЕСА_3 , відповідно до умов якого ОСОБА_5 придбав земельну ділянку площею 0,0645 га, на які розташований будинок.
Згідно технічного паспорту на садовий будинок інвентарний №89251 за адресою: АДРЕСА_3 має загальну площу 36,00 кв.м та житлову 14,4 кв.м, складається з одного поверху та має всі зручності для проживання, підключений до електропостачання, водовідведення та каналізації.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 є власником цього будинку.
Як вказують позивачі, відмовляючи у реєстрації місця проживання, відповідач послався на те, що ними не подано необхідних документів або інформації, а саме заборона на реєстрацію в садових будинках.
За доводами позивачів таке рішення є протиправним, оскільки вказаний вище будинок має присвоєну поштову адресу, знаходиться в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, є об'єктом нерухомого майна, призначений та придатний для постійного проживання у ньому та є постійним місцем проживання позивачів.
Крім того, позивачі вважають, що незважаючи на те, що вказаний будинок є садовим, тобто, придатним проживання в ньому лише в літній (сезонний) період, не позбавляє такий об'єкт майна ознак, притаманних житлу, що підтверджує, за доводами позивачів, їх право бути зареєстрованими в ньому.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що 24 травня 2019 року, 28 травня 2019 року та 29 травня 2019 року до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування особи Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли заяви позивачі про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . До заяв додано копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1938451 від 03 квітня 2013 року на садовий будинок АДРЕСА_3 в садовому товаристві «Будшляхмашовець» та копії договору купівлі-продажу №765 від 11 серпня 2012 року.
Оскільки садовий будинок не вважається житлом в розумінні норм чинного законодавства України, правові підстави для реєстрації місця проживання в цьому будинку на час подачі позивачами заяв та додатків до них були відсутні.
Враховуючи викладені вище обставини, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІVпередбачено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подання заяви представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).
Також, у статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV зазначено, що реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
Відповідно до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Статтею 379 Цивільного кодексу України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Частиною 2 статті 4 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Згідно статті 6 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Відповідно до пункту 3.41 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» садовий будинок - будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків.
Наведене дозволяє суду дійти висновку, що садовий будинок не є жилим приміщенням, призначеним для постійного користування, у зв'язку з чим, доводи позивачів про право на реєстрацію місця проживання в садовому будинку, спростовуються вищевикладеним.
Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24 травня 2019 року, 28 травня 2019 року та 29 травня 2019 року позивачі звернулись до відповідача з заявою про реєстрацію місця проживання, в якій просили зареєструвати їх місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , арк. 49-50,51-52,53-54).
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, копії договору купівлі - продажу від 11 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власником у тому числі садового будинку, загальною площею 36 кв.м, житловою площею - 14,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (Т.1, арк. 39-41,42,38).
Відповідач, відмовляючи позивачам у реєстрації їх місця проживання, посилався на те, що садовий будинок не є житловим приміщенням, що придатне для постійного проживання (Т.1, арк. 50, 52, 54).
При цьому, статтею 8-1 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що Громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування
Механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки визначено Порядком переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 321 (надалі - Порядок №321).
Пунктом 3 Порядку №321 визначено, що для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі - власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, - сільському голові (далі - уповноважений орган) заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку; письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий; звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам за формою згідно з додатком 2.
Технічний огляд дачного чи садового будинку проводиться без застосування обладнання для визначення характеристик конструкцій та виконання вишукувальних робіт на підставі укладеного договору суб'єктом господарювання, у якого працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 554 “Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури” (Офіційний вісник України, 2011 р., № 41, ст. 1668).
За приписами пункту 5 Порядку №321 рішення про переведення є підставою для внесення відповідних змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 1 у липні 2016 року звертався до КБУ «Контактний центр міста Києва» щодо переведення садового будинку у житловий будинок та листом від 19 липня 2016 року Управління капітального будівництва, архітектури та землекористування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації останньому було роз'яснено, що районним в місті Києві державним адміністраціям станом на момент надання відповіді не надано повноважень щодо переведення дачних і садових будинків у жилі будинки та запроновано звернутись з відповідною заявою до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Т.1, арк. 56).
Крім того, з відповіді Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 лютого 2019 року №055-1521 вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Департаменту 04 лютого 2019 року та його повідомлено про оприлюднення проекту Київської міської ради «Про затвердження Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки», а також зазначено, що зазначений проект рішення буде розглянуто згідно з Регламентом Київської міської ради (Т.1, арк. 62-63).
Таким чином, станом на день розгляду даної адміністративної справи, рішення про переведення вказаного вище садового будинку у жилий будинок або про відмову у переведенні ОСОБА_1 , як власник садового будинку, не отримував.
Статтею 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІVвстановлено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Відповідно до пункту 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Таким чином, орган реєстрації відмовляє в реєстрації місця проживання, якщо, зокрема особа не подала необхідних документів або інформації.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про правомірність рішення відповідача,
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі та, відповідно, про відсутність підстав для встановлення судового контролю виконання рішення суду, оскільки позивачами рішення про переведення садового будинку у жилий до заяви надано не було.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а також враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова