ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 березня 2019 року №826/16674/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування вимоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), представник позивача - ОСОБА_2 (далі - представник позивача), до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі відповідач), про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-12278-25 від 03.07.2018 року, виставлену ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4800,76 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ДФС у м. Києві при прийнятті оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) не було враховане те, що позивач, як фізична особа-підприємець є пенсіонером та звільняється від сплати єдиного соціального внеску, у зв'язку з чим вважає дану вимогу протиправною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
13.11.2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на адміністративний позов, який прийнято судом.
21.11.2018 року представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив, яку прийнято судом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 , являється пенсіонером та 25.03.2002 року зареєстрована як фізична-особа підприємець.
В січні 2014 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 помилково було подано звіт за 2013 рік про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску з сумами нарахувань.
Згодом позивачем було виявлено помилку та 29.01.2014 року подано новий звіт з нульовими показниками.
09.07.2014 року у відділенні поштового зв'язку позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.07.2014 року №Ф-12278-25 на суму 4800,76 грн., що видана ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, з якою позивач не погодилася та 12.07.2014 року через канцелярію ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надала свої пояснення та просила скасувати вказану вимогу.
У зазначених поясненнях позивачем було вказано, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, відповідно до пенсійного посвідчення №142571 від 19.10.1994 року та у відповідності до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», як платник, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від сплати за себе єдиного внеску, а бути платником єдиного внеску може лише за умови добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, однак також згоди не надавала та відповідний договір не укладала.
Проте, в липні 2018 року ОСОБА_1 отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.07.2018 року №Ф-12278-25 на суму 4800,76 грн., що видана Головним управління ДФС у м.Києві.
19.07.2018 року позивач звернулася до Головного управління ДФС у м. Києві із заявою про корегування даних в електронній базі ДПІ та зняття нарахувань (податкового боргу, пені, штрафних санкцій) з огляду на те, що позивач є пенсіонером за віком.
Розглянувши заяву від 19.07.2018 року, Головне управління ДФС у м. Києві відмовило в її задоволенні, зазначивши, що база нарахування визначена самостійно, у зв'язку з чим заборгованість підлягає сплаті на загальних підставах.
Вважаючи оскаржувану вимогу незаконною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з позовом до суду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 №508/26953 (далі - Інструкція №449).
Відповідно до п. 2 ст. 1, п. 2 ст. 2 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом №2464 визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Так, п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу (п. 3 ч. 1 ст. 7 цього Закону).
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (ч. 8 ст. 9 зазначеного Закону).
Водночас, приписами ч. 4 ст. 4 Закону №2464 визначено, що Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
20.03.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу №805/2195/17-а за позовом фізичної особи-підприємця до Головного управління Державної фіскальної служби в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача через невідшкодування йому помилково сплаченого ЄСВ, у своєму рішенні висловив правову позицію про те, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Верховний Суд також наголосив, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов: по-перше, необхідно мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Як свідчать наявні у справі матеріали, позивач повідомила контролюючий орган про те, що вона є пенсіонером, надавши копію відповідного посвідчення, та, що вона є одночасно платником єдиного податку.
В даному випадку у суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів обставини правомірності отримання ОСОБА_3 статусу пенсіонера за віком.
Також згідно з ч. 1 - 3 ст. 10 Закону №2464, платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є особи, які досягли 16-річного віку та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 2-14 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року.
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування .
Таким чином, законодавством визначено обов'язкову умову для добровільної сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем, яка є пенсіонером та отримує пенсію - укладення такою особою договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Нормою ч. 4 ст. 10 Закону №2464 визначено, що договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання.
В ході розгляду даної справи в суді жодна із сторін не надала суду документальних доказів, що засвідчують обставину укладення позивачем договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, наведені в тексті листа про розгляд заяви позивача (від 19.07.2018 р.) №42406/О/26-15-13-03-10 від 20.08.2018 року Головного управління ДФС у м. Києва твердження про те, що сума самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , підлягає сплаті на загальних підставах та не підлягає скасуванню суд визнає документально необґрунтованими.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону №2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
При цьому, за змістом норм ч. 2 і 3 ст. 9 Закону №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Нормами ч. 1, 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем до суду не надано заяви (клопотання) та копії документів (в тому числі витяг з особової картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 за весь період формування суми недоїмки) на спростування доводів позовної заяви та відповідно документального підтвердження обставин правомірності та обґрунтованості прийнятого рішення (вимоги), а також про причини неможливості надання тих чи інших документів суд не повідомив, зокрема не надав докази укладання з позивачем договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, зважаючи на те, що позивач відповідно до наявних у справі документів підпадає під категорію осіб, які відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 звільняються від сплати єдиного внеску, та приймаючи до уваги те, що ДФС України та ГУ ДФС у м. Києві документально не підтвердили правомірність формування в особовій картці позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску в сумі 4800,76 грн., суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішень з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу,
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України), а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов викласти зміст резолютивної частини, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, місце знаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19), про скасування вимоги - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-12278-25 від 03.07.2018 року Головного управління ДФС у м. Києві.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко