ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 лютого 2019 року №826/12176/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київської міської ради (місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1 , (далі - позивач), до Київської міської ради (далі - відповідач), у якому позивач просила суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення №921/3928 V сесії VIII скликання від 20 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні клопотання позивача у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, що до відведення земельної ділянки у власність позивача по АДРЕСА_2 - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Закону та порушує права позивача;
- зобов'язати відповідача розглянути на пленарному засіданні сесії, подане 17 березня 2014 року клопотання позивача К-22474 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею - 0,10 Га по АДРЕСА_2 безоплатно із земель комунальної власності для житлового садибного будівництва - в строк, порядок та у спосіб передбачений ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України рішення.
Ухвалою суду від 29 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/12176/18 та призначено справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем внаслідок прийняття рішення №921/3928 від 20 грудня 2017 року позбавлено його гарантованого права на отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача просив відмовити в його задоволенні, виходячи з необґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідач діяв при прийнятті оскаржуваного рішення у порядку та у спосіб, визначені законодавством України. Також одночасно з відзивом представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду у задоволенні якого суд відмовляє з огляду на те, що відповідачем не надано докази своєчасного надсилання позивачу оскаржуваного рішення та не спростовано доводи позивача про отримання інформації про прийняте рішення 05.03.2018 р. разом із листом від 19.02.2018 р. вих. № 057027-Ф-1960-800.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
17 березня 2014 року позивач звернувся до Київської міської ради із клопотанням № 22474 про надання відповідно до статей 118 та 121 Земельного кодексу України дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_2.
В додаток до вказаного клопотання позивачем надано: копію паспорту; копію РНОКПП; копію довідки про перебування на квартирному обліку (як мати одиначка); Копію довідки про склад сім'ї; графічні матеріали.
05 березня 2018 року позивач отримав рішення №921/3928 V сесії VIII скликання від 20 грудня 2017 року та дізнався про результати розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_2 .
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рішення Київської міської ради №21/3928 від 20 грудня 2017 року, остання керуючись пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 9 Земельного кодексу України, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", відмовила гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га яка розташована по АДРЕСА_2 ., оскільки зазначена в матеріалах, доданих до клопотання земельна ділянка розташована на території зі складним рельєфом, на якій розміщені зелені насадження, що слугують для укріплення схилу.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до міністрів Автономної Республіки Крим, Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини 7 наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га по АДРЕСА_2 , оскільки зазначена в матеріалах, доданих до клопотання земельна ділянка розташована на території зі складним рельєфом, на якій розміщені зелені насадження, що слугують для укріплення схилу.
Однак суд погоджується з доводами позивача про те, що чинним законодавством України не заборонено будівництво житлових будинків в зсувонебезпечній зоні. Крім того, згідно з Витягом "щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов та обмежень містобудівної діяльності, містобудівних умов та обмежень щодо певної території, а також наявних вимог та обмежень щодо використання земельних ділянок і розташованих на них об'єктів нерухомості в т. ч. Викопіювання із містобудівної документації" який виданий Департаментом містобудування та архітектур визначено, що обрана позивачем земельна ділянка по АДРЕСА_2 віднесена до житлової та садибної території та на ній допускається будівництво житлових будинків, господарських будівель та інших громадських закладів.
Вимогами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.
В силу частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У справі, що розглядалась, відповідач не навів конкретних підтверджених передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданим ним клопотанням та доданими до нього графічними матеріалами, а також додатково поданими документами.
Посилання відповідача на те, що земельна ділянка знаходиться на території зі складним рельєфом, що унеможливлює надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою даної земельної ділянки є невмотивованим, необґрунтованим і жодним чином не підтверджується.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га яка розташована по АДРЕСА_2 .
У будь-якому разі, рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» N 30985/96).
Ураховуючи, що відповідачем при розгляді питання про надання дозволу не наведено передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданим клопотанням та доданими до нього графічними матеріалами, відсутні підстави вважати, що відповідач належно розглянув клопотання позивача від 17 березня 2014 року та наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення №921/3928 від 20 грудня 2017 року.
При цьому, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована по АДРЕСА_2 із прийняттям вмотивованого та обґрунтованого рішення відповідно до закону.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов викласти зміст резолютивної частини, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладених на нього обов'язків доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 02.08.2018 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 711,85 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 711,85 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради №921/3928 V сесії VIII скликання від 20 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, що до відведення земельної ділянки у власність позивача по АДРЕСА_2.
3. Зобов'язати Київську міську раду розглянути на пленарному засіданні сесії, подане 17 березня 2014 року клопотання ОСОБА_1 -22474 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею - 0,10 Га по АДРЕСА_2 безоплатно із земель комунальної власності для житлового садибного будівництва - в строк, порядок та у спосіб передбачений ст. 118 Земельного кодексу України.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 711,85 грн. (сімсот одинадцять гривень вісімдесят п'ять копійок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко