15 серпня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1464/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Херсонській області), за участю третьої особи - Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - третя особа), у якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугою років;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугою років з дати звернення 01.08.2018 р.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу пенсію за вислугою років за період з 01.08.2018 р. по 15.07.2019 р.;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 08.11.2006 року по 02.07.2018 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Останню штатну посаду старшого оперуповноваженого оперативної групи державної установи "Херсонська виправна колонія (№ 61) - міжобласна спеціалізована туберкульозна лікарня" займав до липня 2018 року, з якої звільнений на підставі п.7 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію". Календарна вислуга років на день звільнення склала 12 (дванадцять) років 11 (одинадцять) місяців 28 (двадцять вісім) днів, пільгова вислуга склала 24 (двадцять чотири) роки 07 (сім) місяців 22 (двадцять два) дні, що відповідно до положень Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (далі-Закон України №2262) надає позивачу право на отримання пенсії за вислугу років на умовах п. "а" ст. 1 Закону України №2262. Однак, відповідач відмовив позивачу у призначенні йому пенсії за вислугою років з огляду на те, що у останнього на день звільнення зі служби вислуга років у календарному обчисленні складає 12 років 11 місяців 28 днів, що менше, ніж вислуга років, яка передбачена ст.12 Закону України №2262. Позивач не погоджується з такою позицією ГУ ПФУ в Херсонській області та зазначає, що право на пенсію за вислугою років не ставиться в залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги і при призначенні пенсії згідно з п. "а" ст. 1 Закону України №2262 враховується саме пільгова вислуга років. Оскільки пільгова вислуга позивача складає 24 роки 07 місяців 22 дні, останній вважає відмову ГУ ПФУ в Херсонській області у призначенні пенсії за вислугу років протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 19.07.2019 року позовна заява залишена без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. Ухвала виконана, недоліки позову усунуті.
Ухвалою від 26.07.2019р. провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 15.08.2019р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні.
Відповідачем надано до суду відзив на позову заяву, зі змісту якого слідує, що останній заперечує проти позову з огляду на наступне. Зокрема, зазначає, що відповідно до п. “а” ст. 12 Закону, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Таким чином, при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України №2262 враховується вислуга років в календарному, а не в пільговому обчисленні. Оскільки вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 12 років 11 місяців 28 днів, то права на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” позивач не має.
На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Третя особа надала до суду пояснення щодо позову, зі змісту якого слідує, що остання вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на те, що відповідно до положень Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 та Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" при призначенні пенсій згідно з пунктом “а” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” враховується саме пільгова вислуга років. При цьому положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" не встановлено виключень того, що роки вислуги в пільговому обрахуванні не можуть зараховуватись до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
У період з 10.05.2005р. по 14.09.2006р. позивач проходив військову службу, на підставі наказу МО України №418 від 17.07.2006р. ОСОБА_1 звільнений в запас.
Із 08.11.2006 року по 02.07.2018 року ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально - виконавчої служби України.
Херсонська виправна колонія (№ 61) - міжобласна спеціалізована туберкульозна лікарня - державна установа, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Діяльність виправної колонії контролюється та координується Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Наказом державної установи "Херсонська виправна колонія (61) - міжобласна спеціалізована туберкульозна лікарня" від 19.06.2018 року № 53 о/с відповідно до п. 7 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України (за власним бажанням) 02.07.2018 року старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого оперативної групи установи.
Вислуга років станом на 02 липня 2018 року складає:
- у календарному обчислені: 12 (дванадцять) років 11 (одинадцять) місяців 28 (двадцять вісім) днів;
- для виплати вихідної допомоги: 11 (одинадцять) років 07 (сім) місяців 24 (двадцять чотири) дня;
- у пільговому обчислені: 24 (двадцять чотири) роки 07 (сім) місяців 22 (двадцять два) дня.
Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на виконання рішення суду від 25.10.2018р. у справі №2140/1771/18 направлено на адресу Головного Управління ПФУ в Херсонській області пакет документів для призначення пенсії ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Головного Управління ПФУ в Херсонській області від 02.05.2019р. №6017/03-18 третій особі повернуто пакет документів для призначення пенсії ОСОБА_1 . Зі змісту вказаного листа слідує, що підставою повернення документів стало те, що на 02.07.2018р. вислуга років позивача у календарному обчисленні складє 12р. 11міс. 28 дн., що менше ніж мінімально встановлена кількість років яка необхідна для призначення пенсій за вислугу років, яка передбачена статтею 12 Закону України № 2262.
Отже, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки і більше, передбаченої п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Вказану відмову позивач вважає протиправною, оскільки відповідач має врахувати пільгову вислугу років, а не календарну.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу України” від 23.06.2005 року № 2712-IV ( надалі - Закону № 2712-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 23 Закону № 2712-IV встановлено, що пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.
Відповідно до п. “а” ст. 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року, і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Одночасно, ст. 17 Закону № 2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 17 цього Закону до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Підпунктом “в” пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 р. "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" встановлено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, передбачених пунктами 2 і 3 статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - згідно з переліками військових частин, підрозділів і установ, затверджуваними відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Центральним управлінням Служби безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони.
Судом встановлено, що вислуга років позивача на день звільнення становить: - у календарному обчисленні: 12 років 11 місяців 28 днів; - у пільговому обчисленні: 24 роки 07 місяців 22 дні.
Враховуючи викладене, період служби, зарахований позивачу на пільгових умовах відповідно до положень Порядку № 393, в розумінні частини 2 статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може бути зарахований до календарної вислуги років.
Також суд зазначає, що в цьому випадку, для призначення пенсії за вислугу років не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 р. № 393, якою позивачу для призначення пенсії за вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, оскільки, згідно з ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Приписи п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 суперечать приписам пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, застосуванню підлягає саме Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки, у відповідності до частини 3 статті 7 КАС України, він має вищу юридичну силу.
Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам, що звільнені зі служби з 01.10.2017 до 30.09.2018 при наявності 23 календарних роки та 6 місяців і більше, обчисленої на пільгових умовах. Вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних роки та 6 міс. і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №1840/3347/18 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі №295/10742/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 295/6454/17, від 27.06.2019 у справі №806/1470/16.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Приписами частини 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Отже, суд не приймає до уваги посилання третьої особи на перелік рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими були задоволені позовні вимоги інших позивачів, оскільки, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах саме Верховного Суду.
Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років".
При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. В той же час, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22.11.2018 року у справі № 161/4876/17, від 31.01.2019р. у справі № 295/15121/16-а,
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства України, тому позов є необґрунтованим.
Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про “закон”, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі “Шпачек s.r.о.” проти Чеської Республіки” (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі “Бейелер проти Італії” (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В межах спірних правовідносин відповідачем доведено правомірність прийняття рішення, яким відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки 6 місяців і більше, передбаченої п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Таким чином з огляду на викладене суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області , за участю третьої особи - Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Морська Г.М.
кат. 112010201