16 серпня 2019 року м. Рівне №460/1624/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, у якій просить суд визнати протиправною відмову відповідача у поновленні виплати пенсії починаючи з 01 вересня 2017 року та зобов'язати відповідача поновити виплату призначеної пенсії з 01 вересня 2017 року, з урахуванням встановлених в подальшому чинним законодавством перерахунків пенсії та індексації пенсійної виплати.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 05.08.2010 їй призначено пенсію за віком, виплата якої в період до 30.06.2014 здійснювалась Управлінням Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька, територія якого на даний час є непідконтрольною Україні, з 01.07.2014 позивач перебувала на обліку та отримувала пенсію в Управлінні Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області, як внутрішньо переміщена особа, а з 01.01.2016 перебуває на обліку в Рівненському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області без встановлення такого статусу. При цьому позивач зазначила, що відмовилась від статусу внутрішньо переміщеної особи. В той же час відповідачем було припинено виплату пенсії з 01.09.2017, позаяк позивач не подала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. З огляду на відсутність передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстав для припинення виплати пенсії позивач звернулась до суду, оскільки вважає, що має право на пенсію на загальних підставах безвідносно до статусу внутрішньо переміщеної особи.
Ухвалою суду від 11.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позову не визнав, подав відзив на позовну заяву (а.с.31-31) зазначаючи, що, перш за все, позивачем пропущено строк звернення до суду за відсутністю поважних причин, тому, на думку відповідача, позов не підлягає до розгляду. По суті позовних вимог зазначив, що з 01.01.2016 позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 № 365. Покликаючись до статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та положень Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений Постановою № 365, стверджує, що документом, який підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка є підставою для виплати внутрішньо переміщеній особі пенсії. Відтак зазначив, що за наявності у позивача письмової відмови у взятті на облік в порядку, встановленому постановою № 509, та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідних органів з місця реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування на території, яка контролюється українською владою, відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи призначає пенсії, переводить пенсійні виплати чи поновлює їх виплату з часу припинення за даними електронних пенсійних справ до періоду, коли буде можливо запросити пенсійні справи. На підставі викладеного просив суд врахувати, що для забезпечення виплати пенсії позивачу з 01.09.2017 слід звернутися до управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. З таких підстав просив суд: 1) залишити позов без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду; 2) в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
26.07.2019 представник Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області подав через канцелярію суду клопотання про заміну Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7, ЄДРПОУ 21084076, р/р НОМЕР_1 , МФО 333368, філії АТ Державний ощадний банк) (а.с.27).
Вказане клопотання мотивоване тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» проведено реорганізацію Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке є правонаступником всіх прав та обов'язків реорганізованого органу державної влади. 23.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №16081120005012416 щодо припинення державної реєстрації Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області та правонаступництва Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Відповідно до статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
За таких обставин, суд допустив процесуальне правонаступництво та замінив відповідача Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
31.07.2019 відповідач подав через канцелярію суду клопотання (а.с.30), у якому просив суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача управління соціального захисту населення Рівненської райдержадміністрації. Подане клопотання мотивував тим, що відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений Постановою № 365, документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі, яка є підставою для виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, а контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, відтак виникає необхідність надання пояснень управлінням соціального захисту населення Рівненської райдержадміністрації щодо видачі відповідної довідки позивачу.
Вирішуючи заявлене клопотання суд звертає увагу, що частиною другою статті 49 КАС України передбачено можливість вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача або відповідача у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.
Суд враховує, що предметом розгляду у даній справі є дії відповідача щодо припинення з 01.09.2017 виплати пенсії позивача. При цьому питання щодо видачі/невидачі позивачу довідки на підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи не входить в предмет доказування у справі, позаяк позивач зазначає про добровільну відмову від статусу внутрішньо переміщеної особи, який засвідчує означена довідка.
Крім того, відповідач не навів, а суд не встановив яким чином рішення у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки управління соціального захисту населення Рівненської райдержадміністрації, відтак клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні у судовому процесі, встановивши фактичні обставини справи, що мають юридичне значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та з 05.08.2010 отримує пенсію за віком, виплата якої в період до 30.06.2014 здійснювалась Управлінням Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецьк, а з 01.07.2014 позивач перебувала на обліку та отримувала пенсію в Управлінні Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області як внутрішньо переміщена особа на підставі довідки про взяття на облік особи переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 17.11.2014 № 6337174040 (а.с.34, 36-37).
27.10.2015 позивач звернулася до відповідача із заявою про запрос її пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Харківської області, у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання в село Обарів (а.с.39)
З 01.01.2016 позивач перебуває на обліку у Рівненському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.38).
30.08.2017 відповідач листом за № 3196/04 повідомив, що для забезпечення виплати пенсії з 01.09.2017 позивачу слід звернутися до управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації для отримання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи або письмової відмови у взятті на облік в порядку, встановленому постановою № 509 (а.с.15).
01.10.2018 позивач подала на ім'я начальника управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації заяву про відмову від взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи у зв'язку з регулярним перебуванням за кордоном (а.с.16).
Листом від 10.10.2018 за № 3926/07 відповідач повідомив, що для забезпечення виплати пенсії з 01.09.2017 позивачу слід звернутися до управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації для отримання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи або письмової відмови у взятті на облік в порядку, встановленому постановою № 509 (а.с.18).
Окрім того, 10.10.2018 представник позивача звернувся до відповідача із заявою щодо виплати пенсії позивача на загальних підставах без статусу внутрішньо переміщеної особи (а.с.17), у відповідь на яку листом від 16.11.2018 № 4385/04 відповідач повідомив, що з метою прийняття правильного рішення з означеного питання, ним надіслано запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (а.с.19).
Листом від 05.12.2018 № 4590/04 відповідач повідомив, що для продовження виплати пенсії позивачу необхідно звернутись до управління соціального захисту населення Рівненської райдержадміністрації щодо видачі довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. А у випадку письмової відмови у взятті на облік, в порядку, встановленому постановою КМУ № 509, із зазначенням причини відмови, позивачу можливо поновити виплату пенсії з 01.09.2017 (а.с.20).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд зазначає таке.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України частиною першою статті 46 Конституції України.
Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з наявними у матеріалах справи копіями листів Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 30.08.2017 № 3196/04 (а.с.15), від 10.10.2018 № 3926/07 (а.с.18) та від 05.12.2018 № 4590/04 (а.с.20), для поновлення виплати пенсії з 01.09.2017 відповідач зазначає про необхідність звернення позивача до управління соціального захисту населення Рівненської райдержадміністрації за отриманням довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи або письмової відмови у взяття на облік у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 509.
Таким чином, відповідач фактично зводить механізм виплати пенсії до поєднання права на пенсію з реєстрацією пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи.
Суд критично оцінює вказану позицію відповідача з огляду на таке.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року (далі - Закон № 1706-VII).
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Частинами першою та другою статті 4 Закону № 1706-УІІ визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Нормами статті 5 Закону № 1706-УІІ передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).
Зазначеній нормі Закону № 1706-УІІ кореспондуються положення пункту 2 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок №365).
Отже, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджує факт внутрішнього переміщення особи та засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи, її видача передбачена Законом № 1706-VII, який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Водночас суд відзначає, що Закон № 1706-VII не встановлює підстав для призначення і виплати пенсій у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Суд зазначає, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, згідно з якою виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
З огляду на це покликання відповідача в обгрунтування підставності припинення виплати позивачу з 01.09.2017 призначеної пенсії за віком до приписів Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, є безпідставними.
У частині першій статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, відповідно до якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зазначає, що даний перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Водночас, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як не отримання особою статусу внутрішньо переміщеної особи або відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка, по суті, як зазначалось судом, засвідчує факт внутрішньо переміщення особи, тобто місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини.
Як вже йшлося, відповідно до положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону, однак, в матеріалах справи таке відсутнє, а з поданого відповідачем відзиву на позов суд з'ясував, що підставою для припинення виплати позивачу з 01.09.2017 пенсії слугувала відсутність довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання особи, оскільки довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи засвідчує саме місце проживання внутрішньо переміщеної особи, не є передбаченою Законом № 1058-IV підставою для припинення виплати пенсії.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.09.2017 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а відтак право позивача на отримання пенсії порушено відповідачем, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною відмови відповідача у поновленні позивачу виплати пенсії починаючи з 01 вересня 2017 року та зобов'язання відповідача поновити виплату призначеної пенсії з 01 вересня 2017 року.
Вирішуючи спір в частині зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивача з урахуванням встановлених в подальшому чинним законодавством перерахунків пенсії та індексації пенсійної виплати суд враховує, що обов'язок суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є наслідком встановлення судом протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З огляду на те, що відповідачем не вчинено дій щодо поновлення з 01.09.2017 виплати пенсії позивача, вимога зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивача з урахуванням встановлених в подальшому чинним законодавством перерахунків пенсії та індексації пенсійної виплати є передчасною.
Разом з тим слід зазначити, що у порядку адміністративного судочинства підлягає захисту лише дійсне порушене право, відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовної вимоги на майбутнє з огляду на те, що на час розгляду справи судом права позивача в цій частині не порушені.
Щодо дотримання строків звернення до суду у даній справі суд зазначає таке.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
За обставинами справи, призначена позивачу пенсія виплачувались позивачу щомісяця до серпня 2017 року включно, після чого її виплата була припинена.
У листах-відповідях відповідача в матеріалах справи (а.с.15, 18, 20) відповідач зазначає про можливість поновлення виплати пенсії з 01.09.2017 у разі звернення позивача до управління соціального захисту населення Рівненської райдержадміністрації та відмови у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Це свідчить про те, що нарахування пенсії позивачу не припинялося, а було припинено лише її виплату. Отже, припинення виплати пенсії позивача не супроводжувалося припиненням її нарахування.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-329а13).
У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату через те, що позивач не надала довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщена особа; не зверталась до управління соціального захисту населення Рівненської райдержадміністрації та не отримувала відмову у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення, а тому клопотання відповідача щодо залишити позову без розгляду за пропуском строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Суд присуджує на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.4) відповідно до статті 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01 вересня 2017 року.
В позові в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити ОСОБА_1 виплату призначеної пенсії з 01 вересня 2017 року з урахуванням встановлених в подальшому чинним законодавством перерахунків пенсії та індексації пенсійної виплати - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 512,27 грн. (п'ятсот дванадцять гривень 27 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16 серпня 2019 року.
Суддя Нор У.М.