Справа № 420/3270/19
16 серпня 2019 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 , в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_4 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят чотири грн. 29 коп.);
зобов'язати військову частину НОМЕР_6 зміни до наказу Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159, щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_4 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят чотири грн. 29 коп.);
зобов'язати військову частину НОМЕР_4 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят чотири грн. 29 коп.).
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.08.2018 №471 його, ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159 (військова частина НОМЕР_2 ) - виключено зі списків Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення, у тому числі, з грошового при військовій частині НОМЕР_7 , де мені нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення до дня звільнення з військової служби. Копії витягів зазначених вище наказів Міністра оборони України та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України додаються.
Під час звільнення з військової служби в наказі Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159 не було враховано те, що у відповідності до абзацу 3 п.14 ст. 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Невиплата зазначеної грошової компенсації підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_4 від 14.06.2019 №104, у зв'язку з відсутністю підстав для виплати (наказу про її виплату).
Заявою від 27.05.2019 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з питання нарахування та виплати зазначеної вище грошової компенсації за дні додаткової відпустки, які належали мені упродовж 2015-2018 років. Однак, у своїй відповіді від 10.06.2018 №154/111/2256 Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України зазначило, що позивач “не є військовослужбовцем Збройних Сил України і на нього не розповсюджується дія абзацу третього частини чотирнадцятої статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки”.
Крім того, у відповіді було зазначено, що позивач протягом 2015-2018 років “не висловлював бажання щодо надання додаткової відпустки із збереження заробітної плати строком 14 календарних днів та відповідні заяви про надання додаткової відпустки не подавали, а при звільненні з військової служби звернень щодо виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки від позивача не надходило.
Фактично вказаним листом військова частина НОМЕР_2 відмовила позивачу у задоволенні заяви від 27.05.2019, у виплаті мені грошової компенсації.
Позивач вважає бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати мені грошової компенсації протиправною
Ухвалою суду від 08.07.2019 року відкрито провадження по справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
19.07.2019 року за вх. № 26160/19 надано відзив на адміністративний позов представником ВЧ НОМЕР_2 .
В обґрунтування відзиву, відповідач зазначає щодо процесуальних строків, зокрема зазначає, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України не зловживаючи ними.
На думку відповідача, оскаржуваний позивачем наказ Командування Військово-Морських Сил Збройних сил України № 159 виданий 20.08.2018 року, а датою звернення позивача до суду є 21.08.2019 року, тобто проміжок часу становить більше 11 місяців, що є порушенням вимог ч. 5 ст. 122 КАС України, якою встановлений місячний строк для звернення до суду.
Відповідач, зазначає, що частиною другою ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, але компенсація за невикористану відпустку не відноситься до належної заробітної плати. Так, згідно із положеннями статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Таким чином, виходячи з наведеного, відповідач приходить до висновку, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток не визначені як заробітна плата ст. 94 та главою 7 КЗпП України. До того ж, на компенсацію за таку відпустку не нараховується єдиний соціальний внесок, а тому, такі компенсації не можуть відноситись до заробітної плати.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відзив, відповідь на відзив, та заперечення, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.08.2018 №471 мене, ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159 (військова частина НОМЕР_2 ) - виключено зі списків Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення, у тому числі, з грошового при військовій частині АЗ 519, де мені нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення до дня звільнення з військової служби. Копії витягів зазначених вище наказів Міністра оборони України та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України додаються.
Під час звільнення з військової служби в наказі Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159 не було враховано те, що у відповідності до абзацу 3 п.14 ст. 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Заявою від 27.05.2019 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з питання нарахування та виплати зазначеної вище грошової компенсації за дні додаткової відпустки, які належали йому упродовж 2015-2018 років.
У відповіді від 10.06.2018 №154/111/2256 Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України зазначило, що заявник “не є військовослужбовцем Збройних Сил України і на нього не розповсюджується дія абзацу третього частини чотирнадцятої статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки”.
Крім того, у відповіді зазначено, що протягом 2015-2018 років заявником “не висловлювалося бажання щодо надання додаткової відпустки із збереження заробітної плати строком 14 календарних днів та відповідні заяви про надання додаткової відпустки не подавалися, а при звільненні з військової служби звернень щодо виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки не надходило.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
У “Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією”, опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що “дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі”.
Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ).
Відповідно до ст. 6 Конвенції “Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення”.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІвійськовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»):
«Стаття 4. Види відпусток
Установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».
«Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»):
«Стаття 5. Учасники бойових дій
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
«Стаття 12. Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:
… 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»):
«Стаття 101. Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них
…8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
…14. …У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
…17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»):
«Стаття 1. Визначення основних термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
…особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Суд критично оцінює і не приймає доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
В свою чергу, слід зазначити, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, заявлені ОСОБА_1 вимоги підлягають задоволенню частково.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини законодавчо ґрунтується на нормах п. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 року, згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р., у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
З огляду на вказане суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо:
- визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_4 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн..
- зобов'язання ВЧ НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн.
Вимога про зобов'язання військової частини НОМЕР_6 зміни до наказу Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159, щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_4 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн. задоволенню не підлягає, оскільки вказаний наказ реалізований, а отже вичерпав свою дію.
Крім того, суд критично ставиться до доводів відповідачів по справі щодо застосування строку звернення до суду встановленого приписами ст. 122 КАС України, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації, закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_4 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят чотири грн. 29 коп.).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят чотири грн. 29 коп.).
Відмовити в задоволенні вимоги щодо:
зобов'язання військової частини НОМЕР_2 внести зміни до наказу Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20.08.2018 №159, щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_4 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 років, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 20 серпня 2018 року, у розмірі 36674,29 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят чотири грн. 29 коп.)
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 - місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , НОМЕР_1
Військова частини НОМЕР_2 - АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3
Військова частини НОМЕР_4 - АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5
Головуючий суддя Токмілова Л.М.
.