16 серпня 2019 р. № 400/849/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020
про:визнання неправомірним та скасування рішення від 16.11.2018 № 83/3, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (надалі - відповідач, УПФУ), в якому просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва в Миколаївській області № 83/3 від 16.11.2018 року про відмову у призначенні пенсії за віком достроково, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу в повному обсязі періоди роботи у ФОП ОСОБА_2 з 01.09.2001 по 31.01.2003 рік та ТОВ «Хедеф-Інтернешнл» з 27.11.2007 по 30.12.2010 року;
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про призначення пенсії за віком достроково. на підставі п.4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив військову службу і приймав участь у бойових діях в період з 30.09.1982 року по 11.11.1984 року, тому набув право на призначення дострокової пенсії як учасник бойових дій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідач надав відзив на позов, проти позову заперечував, вказав що згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу страховий стаж позивача становить 23 роки 07 місяців 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». А отже при винесенні рішення від 16.11.2018 року № 83/3 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач діяв в межах повноважень на підстав та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Ухвалою від 12.08.2019 здійснено процесуальне правонаступництво, замінено відповідача -Центральне об'єднане управління ПФУ м. Миколаєва Миколаївської області на правонаступника - Головне управління ПФУ в Миколаївській області.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України. У період з 12.11.1981 року по 15.11.1983 року проходив строкову військову службу, що підтверджується копією довідки Центрального районного військового комісаріату.
14 серпня 2018 року позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області із заявою та доданими документами про призначення йому пенсії за віком згідно п. 4 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням від 16.11.2018 року № 83/3 орган Пенсійного фонду відмовив позивачу в призначенні дострокової пенсії в зв'язку з відсутністю підстав для призначення йому пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в зв'язку з недостатністю страхового стажу необхідного для призначення пенсії.
Позивач не погодився з рішення відповідача, вважає його незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасування, а тому звернувся до суду в зв'язку з порушенням його прав.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходив з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
У розумінні приписів статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Підприємство страхувальник, а позивач застрахована особа.
Приписами частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, трудовий стаж стає страховим виключно за умови сплати страхових внесків.
У даному випадку обов'язок їх утримання і сплати покладався на Підприємство, що встановлено приписами частини 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058, право на призначення дострокової пенсії мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Таким чином, умовами пенсійного забезпечення за вказаною законодавчою нормою є: досягнення пенсійного віку - 55 років; наявність страхового стажу - 25 років; наявність статусу військовослужбовця, який брав участь в бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення; або статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; або статусу особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту».
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності останньої або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, який затвердив постановою від 12 серпня 1993 року № 637 Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зважаючи на викладене, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.
Згідно п. 18 вказаного Порядку за відсутності документів, про наявний стаж роботи і неможливістю одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, які зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань неменше двох свідків, які знають заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Згідно трудової книжки позивача, копія якої міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 працював в періоди з 27.11.2007 року по 30.12.2010 року на посаді начальника автомобільного парку у ТОВ «Хедеф-Інтернешнл», що підтверджується відповідними записами в ній.
Відповідач не беручи до страхового стажу період роботи у ТОВ «Хедеф-Інтернешнл», зазначає, що у пенсійного фонду відсутні дані про сплату внесків і страховий стаж з індивідуальних відомостей про застраховану особу.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Внаслідок невиконання ТОВ «Хедеф-Інтернешнл», обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за спірний період на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного суду від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже суд вважає, що даний стаж роботи має бути зарахований позивачу до загального страхового стажу.
Щодо вимог позивача про зарахування до загального стажу періоду роботи з 01.09.2001 рок по 31.01.2003 рік у ФОП ОСОБА_2 , суд зазначає таке.
За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56 - 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Статтею 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до трудового стажу зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховувалась також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, що діяла до 01.01.2004), право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно-корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, в тому числі: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, визначальною умовою виникнення права на призначення трудової пенсії до 01.01.2004 року, так і після, є сплата підприємством, організацією, де працювала особа страхових внесків до Пенсійного фонду.
Натомість довідками, долученими відповідачем до матеріалів справи підтверджується відсутність нарахованих та сплачених до Пенсійного фонду страхових внесків у спірний період роботи позивача. Отже, вимоги позивача про зарахування періоду роботи з 01.09.2001 рок по 31.01.2003 рік, до загального стажу у ФОП ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в України ґрунтується на принципах, згідно з яким ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачене законодавством. Одночасно ця норма встановлює, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти в межах повноважень і способом, передбачений законодавством України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.
Виходячи з вищевикладеного адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 768,40 грн., відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає 384,20 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва в Миколаївській області № 83/3 від 16.11.2018 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу в повному обсязі періоди роботи у ТОВ «Хедеф-Інтернешнл» з 27.11.2007 по 30.12.2010 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про призначення пенсії за віком достроково. на підставі п.4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
5. В задоволенні позовної вимоги про зобов'язання зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу в повному обсязі періоди роботи у ФОП ОСОБА_2 з 01.09.2001 року по 31.01.2003 рік -відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Мельник