79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" серпня 2019 р. Справа № 926/34/19
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Матущак О.І.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача (скаржника) - не з'явився
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, №14/4-672 від 17 травня 2019 року
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 24 квітня 2019 року (підписане 25.04.2019 року), суддя Бутирський А.А.
у справі №926/34/19
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго”, м. Чернівці
про стягнення 4 374 291,36 грн.
28 грудня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго” про стягнення 4 374 291,36 грн., з яких: 3 379 585,39 грн. - пеня, 729 607,93 грн. - інфляційні втрати та 265 098,04 грн. - 3% річних.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 24 квітня 2019 року у справі №926/34/19 (з урахуванням ухвали Господарського суду Чернівецької області від 26 квітня 2019 року про виправлення описки) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 185 627,46 грн. - інфляційних втрат та 31 866,81 грн. - 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач частково погасив заборгованість перед позивачем за природний газ до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», відтак, дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат лише на заборгованість, яка була погашена після набрання чинності вказаним законом.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 24 квітня 2019 року у справі №926/34/19 в частині відмови у задоволенні позову (щодо стягнення 4 158 389,84 грн.) та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. Зокрема, зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме: Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Так, скаржник вказує, що виходячи з аналізу положень ст.1-3 вказаного вище Закону, учасниками процедури врегулювання заборгованості (що включає у себе у тому числі і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру, при цьому, звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази включення відповідача до реєстру, а відтак, застосування ч.3 ст.7 зазначеного вище Закону є неправомірним. Одночасно, апелянт посилається на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г. у справі №908/3211/16 у подібних правовідносинах щодо застосування судом норми права - ч.3 ст.7 ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Разом з тим, скаржник також наголошує, що заборгованість за поставлений природний газ погашена відповідачем лише 31 травня 2017 року, а у відповідності з вказаним вище законом для застосування останнього необхідною умовою є погашення заборгованості до 30 листопада 2016 року, відтак, вважає, що суд дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позову, а позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 24.06.2019 року) відповідач просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що до 30 листопада 2016 року (дата набрання чинності Законом) відповідачем погашено основний борг на суму 65 754 593,09 грн., відтак, нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеня на вказаний борг підлягають списанню, поряд з тим, відповідач визнав, що станом на 30 листопада 2016 року у останнього залишався непогашеним основний борг в розмірі 2 717 582,83 грн., який був погашений 31 травня 2017 року, відтак, вважає правильним рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позову. Відповідач наголошує, що норми ст.ст.2, 5 ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» стосуються підприємств, які мають основну заборгованість перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а положення ч.3 ст.7 вказаного Закону передбачає списання пені, втрат від інфляції та 3% річних з дня набрання чинності Законом, незалежно від того включене підприємство до реєстру чи ні.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 24 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (в тексті договору - продавець) та Міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» (в тексті договору - покупець) укладено договір №3273/15-БО-38 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.
Згідно з п.1.2 Договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 13428,417 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.
Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 Договору).
У відповідності до розділу 11 Договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
До договору вносились зміни, які викладені у додаткових угодах до договору, що підписані його сторонами.
На виконання умов договору №3273/15-БО-38 купівлі-продажу природного газу від 24 грудня 2014 року позивач передав у власність відповідача протягом січня-грудня 2015 року природний газ на загальну суму 68 472 175,92 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31 січня 2015 року на суму 12 880 956,04 грн., від 28 лютого 2015 року на суму 10 898 972,21 грн., від 31 березня 2015 року на суму 12 284 770,41 грн., від 30 квітня 2015 року на суму 3 475 757,29 грн., від 31 травня 2015 року на суму 66 451,05 грн., від 30 червня 2015 року на суму 55 003,67 грн., від 31 липня 2015 року на суму 62 308,56 грн., від 31 серпня 2015 року на суму 54 587,67 грн., від 30 вересня 2015 року на суму 54 081,81 грн., від 31 жовтня 2015 року на суму 6 033 942,05 грн., від 30 листопада 2015 року на суму 9 617 449,80 грн. та від 31 грудня 2015 року на суму 12 987 895,36 грн.
Копії вказаних актів знаходяться у матеріалах справи, підписані повноважними представниками обох сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб - сторін договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково здійснено оплату за поставлений природний газ в сумі 65 754 593,09 грн. - до 30 листопада 2016 року (за актами від січня-листопада 2015 року та частково за актом від грудня 2015 року).
Поряд з тим, решта заборгованості за актом від 31 грудня 2015 року в розмірі 2 717 582,83 грн. погашена відповідачем після 30 листопада 2016 року (а саме: з січня по травень 2017 року).
Отже, остаточний розрахунок за поставлений позивачем протягом січня-грудня 2015 року природний газ відповідач здійснив 31 травня 2017 року, що не заперечується сторонами.
У зв'язку з порушенням строків оплати природного газу, встановлених у договорі №3273/15-БО-38 купівлі-продажу природного газу від 24 грудня 2014 року, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду з цим позовом про стягнення з Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго” 4 374 291,36 грн., з яких: 3 379 585,39 грн. - пеня, 729 607,93 грн. - інфляційні втрати та 265 098,04 грн. - 3% річних.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.
Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору №3273/15-БО-38 купівлі-продажу природного газу від 24 грудня 2014 року передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 Договору).
Колегією суддів встановлено, що відповідач повністю розрахувався за наданий позивачем природній газ 31 травня 2017 року, поряд з тим, частину основного боргу в розмірі 65 754 593,09 грн. відповідач погасив до 30 листопада 2016 року, однак, з порушенням строків оплати. Станом на вказану дату, у відповідача залишалась непогашеною заборгованість за актом від 31 грудня 2015 року в розмірі 2 717 582,83 грн.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач, на підставі ст.625 ЦК України, нарахував відповідачу по кожному з актів приймання-передачі природного газу пеню в розмірі 3 379 585,39 грн., інфляційні втрати в розмірі 729 607,93 грн. та 3% річних в розмірі 265 098,04 грн.
Поряд з тим, судом встановлено, що 03 листопада 2016 року прийнято Закон України №1730-VII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який набрав чинності 30 листопада 2016 року.
Відповідно до положень вказаного Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно з ст.1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Дія вказаного Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст.2 Закону).
Частиною 1 ст.3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 року затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Згідно з п.14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.
Поряд з тим, відповідно до ч.3 ст.7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
За умовами укладеного між сторонами Договору (п.1.2) газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача - МКП «Чернівцітеплокомуненерго» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30).
З огляду на наведене, відповідач є теплопостачальною організацією, на яку поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не заперечується факт погашення відповідачем заборгованості за договором №3273/15-БО-38 купівлі-продажу природного газу від 24 грудня 2014 року в розмірі 65 754 593,09 грн. до моменту набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (до 30 листопада 2016 року).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що зі змісту з ст.ст.4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються підприємства з основною заборгованістю за договором, у зв'язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що відповідач не включений до реєстру та відповідно на нього не поширюється дія вказаного вище Закону.
Відтак, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності вказаним Законом, не можуть бути застосовані, передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
З огляду на що, застосування саме ч.3 ст.7 ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону є нормою прямої дії, при цьому, застосування її приписів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №927/1152/16, від 28 лютого 2018 року у справі №911/3914/14, від 14 березня 2018 року у справі №904/11460/16, від 23 травня 2018 року у справі №908/2114/16, від 06 червня 2018 року у справі №904/10292/17, від 20 червня 2018 року у справі №916/3055/16, від 23 липня 2018 року у справі №904/10294/17, від 07 серпня 2018 року у справі №925/1584/17,
Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене вище та встановлені судом обставини, зокрема, те що розрахунок за природний газ, поставлений відповідачу в період з січня по грудень 2015 року на суму 65 754 593,09 грн., здійснений відповідачем до вступу в дію ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач має право на списання нарахованих інфляційних втрат, відсотків річних та пені згідно з ч.3 ст.7 вказаного Закону, оскільки зазначена правова норма є нормою прямої дії та не потребує будь-яких додаткових дій від відповідача, окрім погашення основної заборгованості до 30 листопада 2016 року.
Одночасно колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №908/3211/16, оскільки у останній судом зроблено висновок, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а це - зменшення, списання та/або реструктуризація, необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів. Поряд з тим, у зазначеній постанові у справі №908/3211/16 вказано, що частиною 3 ст.7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. В свою чергу, у цій справі (№926/34/19) позовні вимоги стосуються саме стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, а не стягнення самої заборгованості, у зв'язку з чим посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №908/3211/16 є недоречним.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №908/2114/16 суд зазначив наступне: « 34. Окрім того, 22.05.2018 від позивача до Верховного Суду надійшла заява про передачу даної справи на розгляд палати у випадку якщо судова колегія вважатиме за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №908/3211/16.
35. Вказана заява мотивована тим, що Верховний Суд в постанові від 14.02.2018 у справі №908/3211/16 дійшов висновку про те, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства.
36. Розглянувши вказану заяву, колегія суддів приходить до висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на те, що в постанові від 14.02.2018 у справі №908/3211/16 відсутній висновок щодо необхідності включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а викладено лише фактичні обставини щодо такого включення відповідача у вказаній справі.
37. Водночас, частина третя статті 7 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII є нормою прямої дії, застосування якої не потребує включення підприємства до вказаного реєстру.»
Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджено, а сторонами не заперечується факт погашення відповідачем заборгованості за договором №3273/15-БО-38 купівлі-продажу природного газу від 24 грудня 2014 року в розмірі 65 754 593,09 грн. до моменту набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (до 30 листопада 2016 року) та наявність станом на вказану дату заборгованості у відповідача перед позивачем за актом від 31 грудня 2015 року в розмірі 2 717 582,83 грн., яку відповідач погасив - 31 травня 2017 року.
Вказана заборгованість (2 717 582,83 грн.) не була предметом врегулювання відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», відтак, колегія суддів вважає підставним нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат на вказану суму.
Зазначена заборгованість виникла у відповідача на підставі акту приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2015 року, оплатити який відповідач зобов'язувався до 14 січня 2016 року (включно), однак, оплатив лише 31 травня 2017 року (в тому числі:
10 квітня 2017 року - 139 165,32 грн.,
11 квітня 2017 року - 67 823,09 грн.,
12 квітня 2017 року - 128 431,09 грн.,
13 квітня 2017 року - 153 488,24 грн.,
14 квітня 2017 року - 389 663,74 грн.,
18 квітня 2017 року - 12 155,93 грн.,
19 квітня 2017 року - 947 641,56 грн.,
20 квітня 2017 року - 96 639,82 грн.,
24 квітня 2017 року - 58 119,77 грн.,
25 квітня 2017 року - 6 735,70 грн.,
26 квітня 2017 року - 217 459,68 грн.,
27 квітня 2017 року - 284 153,33 грн.,
28 квітня 2017 року - 39 133,76 грн.,
03 травня 2017 року - 16 424,22 грн.,
04 травня 2017 року - 211,62 грн.,
16 травня 2017 року - 37 459,15 грн.,
24 травня 2017 року - 4 337,44 грн.,
25 травня 2017 року - 70 028,75 грн.,
26 травня 2017 року - 5 194,12 грн.,
31 травня 2017 року - 43 316,50 грн.).
Враховуючи, що відповідач здійснив оплату за поставлений у грудні 2015 року природній газ на суму 2 717 582,83 грн. з порушенням строків, передбачених п.6.1 договору, та вказаний борг не був предметом регулювання на підставі ЗУ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також не був погашений відповідачем до набрання чинності вказаним законом, відтак, колегія суддів дійшла висновку про правомірність нарахування відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені на вказану заборгованість.
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про початок періоду прострочення оплати, а саме - з листопада 2016 року (тобто з дня набрання чинності вказаним вище Законом), адже, такий Закон не змінює терміну виконання зобов'язання, встановленого сторонами у договорі (п.6.1), відтак, правильним є нарахування штрафних санкцій та виплат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, з наступного дня коли зобов'язання мало бути виконане (тобто з 15 січня 2016 року), що одночасно не виходить за межі позовних вимог.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У п.7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 545 224,34 грн. (за період з 15 січня по 14 липня 2016 року).
Розрахунок пені:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
2717582.8315.01.2016 - 28.01.20161422.0000 %0.120 %*45738.55
2717582.8329.01.2016 - 03.03.20163522.0000 %0.120 %*114346.38
2717582.8304.03.2016 - 21.04.20164922.0000 %0.120 %*160084.93
2717582.8322.04.2016 - 26.05.20163519.0000 %0.104 %*98753.69
2717582.8327.05.2016 - 23.06.20162818.0000 %0.098 %*74844.90
2717582.8324.06.2016 - 14.07.20162116.5000 %0.090 %*51455.87
Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів вважає правомірним нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 2 717 582,83 грн. за період з 15 січня 2016 року по 31 травня 2017 року.
При цьому, перевіривши розрахунок позивача, вважає розрахунок 3% річних правильним за період з 27 жовтня 2016 року по 31 травня 2017 року (39 229,96 грн.), а за період з 15 січня по 27 жовтня 2016 року суд здійснив новий розрахунок (з урахуванням суми боргу - 2 717 582,83 грн.):
Розрахунок 3% річних:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
2717582.8315.01.2016 - 27.10.20162873 %63 930.02
З огляду на наведене, загальна сума 3% річних за період з 15 січня 2016 року по 31 травня 2017 року становить - 103 159,98 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд вважає такий правильним за період з 01 жовтня 2016 року по 31 травня 2017 року (299 255,50 грн.) та за період з 15 січня по 30 вересня 2016 року суд здійснив новий розрахунок (з урахуванням суми боргу - 2 717 582,83 грн.):
Розрахунок інфляційних втрат:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІ
15.01.2016 - 30.09.20162717582.831.064174 215.89
З огляду на наведене, загальна сума інфляційних втрат за період з 15 січня 2016 року по 31 травня 2017 року становить - 473 471,39 грн.
З огляду на все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та позову, а саме: щодо стягнення з відповідача на користь позивача 545 224,34 грн. - пені за період з 15 січня по 14 липня 2016 року, 103 159,98 грн. - 3% річних та 473 471,39 грн. - інфляційних втрат (за період з 15 січня 2016 року по 31 травня 2017 року).
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст.277 ГПК України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення Господарського суду Чернівецької області від 24 квітня 2019 року у справі №926/34/19, виклавши п.2 резолютивної частини в наступній редакції:
« 2. Стягнути з Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго”, (код ЄДРПОУ 34519280, вул. Максимовича, 19а, м. Чернівці) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, (код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ) 1 121 855,71 грн., з яких: 545 224,34 грн. - пеня, 103 159,98 грн. - 3% річних та 473 471,39 грн. - інфляційні втрати.».
Щодо судового збору:
Враховуючи зміну рішення місцевого господарського суду, у відповідності до ч.14 ст.129 ГПК України, апеляційний суд змінює розподіл судових витрат.
Відтак, у зв'язку з частковим задоволенням позову (на суму 1 121 855,71 грн.) з відповідача на користь позивач слід стягнути 42 069,59 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору, з яких: 16 827,84 грн. - за подання позову та 25 241,75 грн. - за подання і розгляд апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” - задоволити частково.
Змінити рішення Господарського суду Чернівецької області від 24 квітня 2019 року у справі №926/34/19, виклавши п.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
« 2. Стягнути з Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго”, (код ЄДРПОУ 34519280, вул. Максимовича, 19а, м. Чернівці) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, (код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ) 1 121 855,71 грн., з яких: 545 224,34 грн. - пеня, 103 159,98 грн. - 3% річних та 473 471,39 грн. - інфляційні втрати.».
В решті рішення Господарського суду Чернівецької області від 24 квітня 2019 року у справі №926/34/19 залишити без змін.
Стягнути з Міського комунального підприємства “Чернівцітеплокомуненерго”, (код ЄДРПОУ 34519280, вул. Максимовича, 19а, м. Чернівці) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, (код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ) 42 069,59 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору, з яких: 16 827,84 грн. - за подання позову та 25 241,75 грн. - за подання і розгляд апеляційної скарги.
На виконання постанови місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Матеріали справи №926/34/19 повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 15 серпня 2019 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Матущак О.І.