справа № 165/1009/19
провадження №2-о/165/33/19
06 серпня 2019 року м. Нововолинськ
Нововолинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого судді Ференс-Піжук О.Р.,
за участю секретаря Пилипчук М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Нововолинську цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
19.04.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просить суд встановити факт загибелі її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби в серпні 2014 року на території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
В обґрунтування заяви зазначає, що вона є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права». Заявник народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Ніжин Чернігівської області. Від шлюбу з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має двоє дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказує, що її чоловік, кадровий український військовослужбовець, перебував на військовій службі з 1994 року. З 19.02.2013 займав посаду командира зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 51 окремої механізованої бригади Збройних сил України (в/ч НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 ) та мав звання майора. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 №152, 16.07.2014 його було залучено до складу сил, що беруть участь в боях за захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в Донецькій та Луганській областях для виконання поставлених бойових завдань в секторі «Б» зони проведення бойових дій. Зазначає, що її чоловік, будучи кадровим українським військовослужбовцем з великим досвідом військової справи, перебував у найнебезпечніших точках бойових дій, в тому числі неподалік міста Іловайська Донецької області. Вказує, що вони підтримували зв'язок протягом усього часу його знаходження в зоні проведення бойових дій на сході України. Приблизно з 21-23 серпня 2014 року зв?язок з ним перервався. 10 вересня 2014 року вона звернулась до керівництва військової частини з метою дізнатися про місцезнаходження свого чоловіка ОСОБА_2 . Виходячи зі змісту відповіді, отриманої з військової частини, з 24 серпня 2014 року його перебування залишалося невідомим. Розуміючи, що її чоловік міг загинути під час захисту Батьківщини, заявник направила зразки ДНК своєї дитини для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. 23.12.2014 їй повідомили, що одне з непізнаних тіл військовослужбовців було ідентифіковано як тіло ОСОБА_2 . Низка інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань та в офіційних джерелах, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі Донецької області України, зокрема в секторі «Б» зони бойових дій та в районі міста Іловайська, і саме цим військам протистояли військові української армії, що відносились до складу 51 окремої механізованої бригади Збройних сил України, у складі якої проходив військову службу ОСОБА_2 . В одній із таких статей вказано про загибель українського військовослужбовця, уродженця Волинської області, а сааме, що ОСОБА_2 , майор НОМЕР_3 окремої механізованої бригади, зник безвісті 25.08.2014 в бою за Іловайськ (Донецька область) в районі Кутейникове. Впізнаний за експертизою ДНК в липні 2015 року.
Свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть був встановлений факт смерті її чоловіка та її причини. Загибель ОСОБА_2 сталася в серпні 2014 року на території Донецької , Луганської області від інших уточнених травм із залученням декількох ділянок тіла. Дані ушкодження сталися внаслідок військових дій від вибухів і осколків. Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишьного військовослужбовця встановлено, що зазначені в лікарському свідоцтві про смерть травма та причина смерті дійсно пов'язані із захистом Батьківщини.
Вказує, що в результаті загибелі її чоловіка було включено зі списку соосбового складу військової частини - польова пошта НОМЕР_4 та всіх видів забезпечення у зв'язку із смертю, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби та удостоєно ордером «За мужність» ІІІ ступеня.
Вважає, що в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту , який був розпочатий Російською Федерацією проти України її чоловік ОСОБА_2 загинув в серпні 2014 року на території Донецької області України. Тобто внаслідок саме військової агресії Російськової Федерації на території Донецької області України було порушено право її чоловіка на життя, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Вказує, що для визначення статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов?язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права. Оскільки встановлення даного факту можливе лише у судовому порядку, просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби в серпні 2014 року на території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
У судове засідання заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 не з'явилися, подали до суду письмові заяви про розгляд справи у їхню відсутність, заяву підтримують, просять її задоволити.
Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України у судове засідання не з'явився, директор департаменту Дейнега О. подав до суду письмову заяву про розгляд справи у відсутності представника Мінсоцполітики (а.с. 222).
Представник заінтересованої особи - посольства Російської Федерації в Україні у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.220).
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є підставною і підлягає задоволенню.
У судовому засіданні встановлено, що чоловік заявниці ОСОБА_2 , з 19.02.2013 займав посаду командира зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 51 окремої механізованої бригади Збройних сил України (в/ч НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 ) та мав звання майора, що підтверджується копією послужного списку (а.с. 27-31).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 №152 (а.с.32), 16.07.2014 ОСОБА_2 було залучено до безпосередньої участі в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях та направили в с. Дачне Дніпропетровської області для виконання поставлених бойових завдань в розпорядження керівника сектору «Б» зони проведення бойових дій.
За повідомленням ОСОБА_1 , про те що її чоловік ОСОБА_2 командир батареї дивізіону ВЧ НОМЕР_1 , під час участі у антитерористичній операції в складі 51 ОМБР, зник безвісти на території Донецької області та з 24 серпня 2014 року по даний час місцезнаходження його невідоме, що може свідчити про загибель останнього, було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, в розпорядження експертів наддавались, відібрані у малолітньої дочки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , зразки букального епітелію.
Відповідно до висновку експерта № 20-1427 від 23.12.2014 (а.с.87-93) загиблою особою чоловічої генетичної статті №828/л, є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Приморського краю, міста Спаськ Дальний, житель АДРЕСА_1 .
З свідоцтва про смерть та лікарського свідоцтва про смерть (а.с.125-127) вбачається, що загибель ОСОБА_2 сталася в серпні 2014 року на території Донецької, Луганської області від інших уточнених травм із залученням декількох ділянок тіла. Дані ушкодження сталися внаслідок військових дій від вибухів і осколків.
Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 3127 від 25.08.2015 по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишьного військовослужбовця встановлено, що зазначені в лікарському свідоцтві про смерть, травма та причина смерті дійсно пов'язані із захистом Батьківщини (а.с.128).
Як вбачається з витягу з наказу № 146 від 10.07.2015 (а.с.129) майора ОСОБА_2 , який перебував у розпорядженні командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » і загинув в серпні 2014 року в результаті інших внутрішньочерепних травм, ушкодження внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій, виключено зі списку особового складу військової частини - польова пошта НОМЕР_4 та всіх видів забезпечення у зв'язку із смертю, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби та удостоєно ордером «За мужність» ІІІ ступеня (а.с.130).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов?язку військової служби в серпні 2014 року на території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України підтверджується належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-80 ЦПК України.
Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Зі змісту зазначеної норми права, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи породжує він правові наслідки.
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення статусу ОСОБА_2 як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто визначити її чоловікові статус жертви міжнародного збройного конфлікту та з подальшим отримання відшкодування шкоди внаслідок смерті особи.
Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.
Приписами статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
Крім того, обґрунтовуючи необхідність встановлення вищевказаного факту, заявник акцентувала увагу суду на відсутність іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між причиною загибелі її чоловіка ОСОБА_2 та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Крім того, встановлення цього факту відповідно до наведеного вище в рішенні породжує юридичні наслідки, оскільки судове рішення про встановлення юридичного може слугувати підставою для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03 липня 1954 року.
Встановлення зазначеного юридичного факту іншим способом, крім судового неможливо, аналіз зібраних по справі доказів та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення заяви про встановлення вищезазначеного факту.
Отже, дослідженими в суді доказами стверджується факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов?язку військової служби в серпні 2014 року на території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
На підставі викладеного та керуючись ч.4 ст.2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 293, 273, 315-319, 354 ЦПК України, суд -
вирішив:
Заяву задовольнити.
Встановити юридичний факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув при виконанні обов?язку військової служби в серпні 2014 року під час захисту ним Батьківщини на території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду через Нововолинський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий підпис
Згідно з оригіналом
Суддя О.Р. Ференс-Піжук