Справа № 161/12056/19
Провадження № 2/161/3019/19
14 серпня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Ярмолюк В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
19.07.2019 року позивач звернулася до суду з даною позовною заявою на обґрунтування вказавши, що в зареєстрованому шлюбі з відповідачем вона перебуває з 21.10.2012 року, за час якого у них народився спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони з відповідачем протягом останнього часу втратили почуття поваги та любові один до одного через конфлікти та суперечки з різних причин, що, на її думку, негативно впливає на розвиток дітей. Шлюбні відносини між ними фактично припинені, спільне господарство не ведеться, сторони проживають окремо понад 3 роки. Вважає, що подальше спільне життя та примирення є неможливим. Крім того, з моменту припинення спільного життя, відповідач не надає регулярної матеріальної допомоги на утримання спільного сина, лише іноді купує солодощі та одяг. Одноосібно вона немає змоги забезпечити сина усім необхідним. Враховуючи вищевикладене, просить суд шлюб, укладений 21.10.2012 року між нею та відповідачем, який зареєстрований відділом актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького МУЮ Волинської області, актовий запис №1369 - розірвати, а також стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання їх спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення з даним позовом та до досягнення дітьми повноліття. Також просить покласти на відповідача судові витрати по справі.
До початку судового розгляду справи позивач подала до суду заяву в якій просить справу слухати у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити (а.с. 18).
Відповідач до початку судового розгляду справи також подав до суду клопотання з проханням розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги визнає (а.с. 19).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 21.10.2012 року, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького МУЮ Волинської області, актовий запис № 1369, свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с. 7).
Від шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 8).
Судом також встановлено та не заперечується сторонами, що неповнолітній ОСОБА_5 проживає разом з матір'ю - позивачкою ОСОБА_1 , в свою чергу, відповідач проживає окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно зі змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобовязані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сімї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобовязаний утверджувати в сімї повагу до матері. Дружина зобовязана утверджувати в сімї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сімї за свою поведінку в ній.
Як вбачається зі змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Судом встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні стосунки через відсутність взаєморозуміння, втрати почуття поваги та любові один до одного. Сторони спільне господарство не ведуть, проживають окремо.
За таких обставин суд вважає, що подальше спільне життя сторін є неможливим, збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому шлюб підлягає розірванню.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Після розірвання шлюбу позивачці слід залишити прізвище « ОСОБА_6 ».
Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обовязки щодо дитини.
Згідно зі ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, згідно вимог закону вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обовязків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б насамперед інтересам неповнолітніх дітей. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання
Виходячи з роз'яснень п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положенняст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У п. 1 ст. 3 Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (чинна для України з 27 вересня 1991 року) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (п. 1 ст. 18 цієї Конвенції ООН).
Як зазначено у п. 1 ст. 9 Конвенції ООН, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналізуючи вищевказані норми чинного законодавства України, а також факт визнання відповідачем вимоги про визначення місця проживання дитини, що трактується як досягнення згоди обох батьків щодо зазначеного питання, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею підлягає до задоволення.
Судом також встановлено, що між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди щодо участі відповідача в утриманні малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим в останніх існує спір з даного приводу.
Як слідує зі змісту ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до положень Постанови №3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними та чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховуються судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, що відповідає приписам ч. 3 ст. 181 СК України.
Згідно ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Як вже було встановлено судом, малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір'ю - позивачкою ОСОБА_1 та знаходяться на її утриманні.
Відповідач ОСОБА_2 є працездатним, здоровим, на обліку у лікарів не перебуває, інших неповнолітніх дітей, утриманців він не має, розмір його середньомісячного доходу невідомий. Доказів іншого сторонами суду не надано.
Малолітній ОСОБА_8 на обліку у лікарів не перебуває, самостійних доходів не має.
Позивачка ОСОБА_1 працює продавцем-консультантом у ФОП ОСОБА_9 , її посадовий оклад становить 4250 грн. (а.с. 11).
Виходячи з вищенаведеного, засад розумності та справедливості, суд вважає, що позивач довела обґрунтованість своїх вимог щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина, а також з врахуванням факту визнання відповідачем визначеного позивачкою розміру аліментів, суд приходить до висновку, що з відповідача в користь позивача слід стягувати аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня предявлення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити дане рішення суду до негайного виконання у межах сплати платежу аліментів за один місяць.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевказану норму законодавства, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останньою судові витрати по справі за позовну вимогу про розірвання шлюбу в розмірі 768,40 грн. (а.с. 1).
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин позовна заява ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів підлягає до задоволення у повному обсязі.
Крім того, згідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір", тому з відповідача слід також стягнути на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн.
На підставі ст. ст. 55, 56, 110, 112, 113, 180, 182, 184, 191 СК України, керуючись ст. ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 247, 263-265, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , зареєстрований 21 жовтня 2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 1369 - розірвати.
Після розірвання шлюбу залишити позивачці ОСОБА_1 прізвище « ОСОБА_6 ».
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луцьку Волинської області, на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 (однієї тисячі) грн., але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 19 липня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів на неповнолітніх дітей у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луцьку Волинської області, на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луцьку Волинської області, в дохід держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення в повному обсязі складено 15 серпня 2019 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області Рудська С.М.