Іменем України
14 серпня 2019 року
Київ
справа №2а-1958/10/2470
адміністративне провадження №К/9901/4141/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Новоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області
на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.06.2010 (суддя Ковалюк Я.Ю.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014 (судді Левицька Н.Г., Обрізко І.М., Сапіга В.П.)
у справі № 2а-1958/10/2470 (9104/30945/10)
за позовом Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-Транс»
до Новоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області
до Головного управління Державного казначейства України у Чернівецькій області
про скасування податкового повідомлення-рішення,-
У травні 2010 року Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-Транс» (далі - позивач, ПП з іноземними інвестиціями Земі-Транс») звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Новоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі - відповідач, Новоселицька МДПІ Чернівецької області), в якому просило суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 29.04.2010 № 300/23000052300/0.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.06.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014, адміністративний позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 300/23000052300/0 від 29.04.2010 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 99158, 00 грн , стягнуто з Державного бюджету України на користь підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 99 158,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що при подальшій реалізації імпортованого товару податкові зобов'язання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме у разі якщо договірна (контрактна) вартість буде нижча за звичайну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості. В той час як позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначив базу оподаткування, виходячи з договірної вартості. Податковий орган в касаційній скарзі посилається на позицію, що викладена в рішеннях Вищого адміністративного суду України в провадженні № К-24129/07 та № К -233/07.
Позивач письмово проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 21.04.2010 по 27.04.2010 посадовими особами відповідача проведено позапланову перевірку Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року, за результатами якої складено акт від 28.04.2010 № 352/23/32626146.
За висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 317 477 грн. Відповідно до пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач не мав права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2010 року в сумі 99 158 грн. Крім того, позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду станом на 31.01.2010 в сумі 5 887 695 грн.
На підставі акта перевірки від 28.04.2010 № 352/23/32626146 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.04.2010 № 300/23000052300/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 99 158 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватне підприємство «Земі-транс» у грудні 2009 року імпортувало автотранспортні засоби і реалізувало їх на внутрішньому ринку України за договірними цінами.
Висновок про вказане порушення контролюючий орган обґрунтував тим, що позивачем безпідставно визначено базу оподаткування операції з реалізації імпортованого товару на митній території України, оскільки відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» базою оподаткування для товарів, що імпортуються, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної, зазначеної у ввізній митній декларації, а згідно з пункту 4.1 вказаної статті база оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчими від звичайних цін, а отже база оподаткування не може бути меншою, ніж митна вартість.
Пункт 4.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у редакції, чинній на момент виникнення спору (далі - Закон №168/97-ВР) передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.
При цьому «звичайна ціна» встановлюється за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємства», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.
Відповідно до підпункту 1.20.1 пункут 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).
Підпунктом 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Згідно з положеннями Наказу Державної митної служби від 09.07.1997 № 307 "Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації" митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.
Відповідно до статті 43 Митного кодексу України, товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.
Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Отже, на підставі системного аналізу чинного законодавства можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними.
Позиція ж податкової інспекції про те, що оскільки базою оподаткування для товарів, що імпортуються, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної, зазначеної у ввізній митній декларації, а отже база оподаткування при подальшій реалізації такого імпортованого товару також не може бути меншою, ніж митна вартість не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки жодною нормою законодавства не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Новоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2014 у справі № 2а-1958/10/2470 (9104/30945/10) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко