Іменем України
14 серпня 2019 року
Київ
справа №818/5272/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3292/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 (суддя Глазько С.М.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 (судді Бартош Н.С., Русанова В.Б., Присяжнюк О.В.)
у справі № 818/5272/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС Консалд»
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС Консалд» (далі - позивач, ТОВ «СКС Консалд») звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області), в якому просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.05.2011 № 0000722312/0/41489 та № 0000732312/0/41485.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 , залишеною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 без змін, в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2013 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що на момент проведення перевірки за позивачем рахується кредиторська заборгованість, яка виникла в результаті придбання запчастин та погашена не була, а відтак є безповоротною фінансовою допомогою. Крім того, за твердженням податкового органу господарські операції між позивачем та ТОВ «Вакко» є безтоварними, а відтак ТОВ «СКС «Консалд» безпідставно віднесено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з вказаним контрагентом. До таких висновків податковий орган прийшов в результаті аналізу податкової інформації, відповідно до якої у ТОВ «Вакко» відсутні реальні можливості для здійснення господарської діяльності. Також податковий орган посилається на протокол допиту ОСОБА_1 , яка пояснила, що, будучи директором ТОВ «Вакко» ніякого відношення до діяльності підприємства не мала. Підприємство в період з 2009 року по 2010 рік використовували вказане підприємство для прикриття незаконної діяльності. Позивачем не надано до перевірки такого обсягу документів, які б могли підтвердити реальність господарських операцій.
Позивач письмово проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін (Т.3, а.с. 245-247).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «СКС Консалд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 2884/2312/34451495/43 від 29 квітня 2011 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.22.1 пункту 1.22, пунктів 1.23, 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1,підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 228, частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв'язку з невключенням до складу валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої у звітному періоді, а саме - кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерго Систем», державну реєстрацію якого припинено у зв'язку з визнанням підприємства банкрутом, а також неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості запасних частин до ліфтів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакко» на підставі договору поставки № 22/07-09 від 22 липня 2009 року, з підстав його нікчемності.
Також, встановлено порушення ТОВ «СКС Консалд» пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «Вакко» в ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000722312/0/41489 від 26 травня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 359 298,00 грн. (287 438,00 грн. - основний платіж, 71 860,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000732312/0/41485 від 26 травня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 173 906,00 грн. (139 125,00 грн. - основний платіж, 34 781,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили про помилковість висновків податкового органу, що суми, які позивачем не сплачено за отриманий позивачем товар, є безповоротною фінансовою допомогою, оскільки зобов'язання позивача за виданими ним векселями фактично не припинені, а навпаки пред'явлені до виконання та виконуються позивачем, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення в даній частині підлягає скасуванню.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з такого.
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
Підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що безповоротною фінансовою допомогою є сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
За змістом вказаної норми вбачається, що сума заборгованості платника податку перед іншою особою (кредиторська заборгованість) включається до складу валового доходу платника податку, якщо відпали передбачені законом підстави для стягнення такої заборгованості, у зв'язку з чим товари (роботи, послуги), з придбанням яких у платника податку виникла кредиторська заборгованість, фактично отримані ним безоплатно.
Даний факт має місце в усіх випадках, коли стягнення кредиторської заборгованості з платника податку виключається, зокрема, у випадку припинення юридичної особи кредитора.
Поряд з цим, слід враховувати, що згідно з частиною 1 статті 14 Закону України від 23 червня 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III «Про обіг векселів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
Статтею 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), який запроваджено Конвенцією від 07 червня 1930 року, передбачено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо, зокрема, індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); позовної давності (статті 70 і 71).
Відповідно до статті 11 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.
Згідно із статтею 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.
Отже, визнання підприємства-кредитора банкрутом та його подальша ліквідація не означає, що видані прості векселі не буде пред'явлено векселедавцю до оплати, оскільки, векселедержатель до припинення своєї діяльності міг передати їх за індосаментом іншій особі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, між позивачем (покупець) та ТОВ «Кепітал Енерго Систем» (продавець) 10 грудня 2007 року укладено договір №10/12 відповідно до якого, продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію, перелік, кількість та вартість якого зазначена в специфікаціях на передачу продукції. До вказаного договору сторонами укладено п'ять додаткових угод, а саме від: 17.07.2008 року, 03.11.2008 року, 22.11.2008 року, 28.11.2008 року, 10.12.2008 року, якими визначалась номенклатура товару та його кількість, порядок оплати товару, в тому числі визначалось право позивача видавати векселі.
На виконання вказаного договору позивач придбавав ліфтові кабіни та запасні частини для ліфтів. На підтвердження чого, позивачем надано специфікації, податкові та видаткові накладні, виписки з банку по рахунку.
11.09.2012 року до TOB «СКС Консалд» надійшов лист від ПП «Нива Плюс» з пропозицією провести оплату п'яти простих векселів, виданих TOB «СКС Консалд» 01.02.2010 року загальною номінальною вартістю 454711,79 грн.
Тобто фактично ТОВ «СКС Консалд» пред'явлено вимогу про сплату за імітованими ним раніше простими векселями на користь TOB «Кепітал Енерго Систем».
Між ПП «Нива Плюс» та TOB «СКС Консалд» 17 січня 2013 року підписаний акт пред'явлення векселів до оплати виданих TOB «СКС Консалд» 01.02.2010 року загальною номінальною вартістю 454 711,79 грн. та погоджено графік оплати всіх п'яти простих векселів у період з липня 2013 року по грудень 2013 року.
На виконання зазначених домовленостей, 12.08.2013 року та 13.08.2013 року TOB «СКС Консалд» перерахувало на розрахунковий рахунок ПП «Нива Плюс» 90000 грн. у якості оплати одного пред'явленого простого векселя № 1668501 імітованого 01.02.201З року на користь TOB «Кепітал Енерго Систем» та отримало вказаний вексель від ПП «Нива Плюс» з відповідним індосаментом TOB «Кепітал Енерго Систем».
Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновку відповідача щодо визначення вказаної суми, як безповоротної фінансової допомоги, оскільки зобов'язання позивача за виданими ним векселями фактично не припинені, а пред'явлені до виконання та виконуються позивачем.
Щодо взаємовідносин позивача з TOB «Вакко» судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «СКС Консалд» (покупець) було укладено договір поставки № 22/07-09 від 22.07.2009 року з ТОВ «Вакко» (постачальник), предметом якого є постачання запчастин до ліфтів.
На виконання вказаного договору ТОВ «Вакко» здійснило наступні поставки товару позивачу:
23 липня 2009 року, що підтверджується видатковою накладною №1402, податковою накладною №1402, та копією з журналу реєстрації видачі доручень, на суму 195330 грн. в т.ч. ПДВ 32555 грн.;
24 липня 2009 року, що підтверджується видатковою накладною №1425, податковою накладною №1425, та копією з журналу реєстрації видачі доручень, на суму 146400 грн. в т.ч. ПДВ 24400 грн.;
27 серпня 2009 року, що підтверджується видатковою накладною №2216, податковою накладною №2216, та копією з журналу реєстрації видачі доручень, на суму 150240 грн. в т.ч. ПДВ 25040 грн.;
31 серпня 2009 року, що підтверджується видатковою накладною №2317, податковою накладною №2317, та копією з журналу реєстрації видачі доручень, на суму 224898 грн. в т.ч. ПДВ 37483 грн.;
14 вересня 2009 року, що підтверджується видатковою накладною №2768, податковою накладною №2768, та копією з журналу реєстрації видачі доручень, на суму 54734 грн. в т.ч. ПДВ 9122,33 грн.;
28 жовтня 2009 року, що підтверджується видатковою накладною №4108, податковою накладною №4108, та копією з журналу реєстрації видачі доручень, на суму 63145,74 грн. в т.ч. ПДВ 10524,29 грн.
Доставка товару за вищевказаним договором здійснювалось постачальником (ТОВ «Вакко») на склад позивача, за рахунок постачальника, а тому у позивача відсутні товарно-транспортні накладні щодо транспортування товару.
Разом з тим, позивачем було надано картку рахунку 631 по контрагенту ТОВ «Вакко» за період з 1.07.2009 року по 30.10.2010 року , картку рахунку 201, акти списання, акти прийняття виконаних підрядних робіт, видаткові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт.
Вказаними документами підтверджується факт зберігання та використання у власній господарській діяльності позивача товару, що співпадає з номенклатурою товару придбаного у ТОВ «Вакко».
Стосовно посилання відповідача на протокол допиту директора ТОВ «Вакко» - ОСОБА_1 , то судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до постанови про закриття кримінальної справи в частині, від 27 квітня 2011 року, будучи допитаною як обвинувачена, по суті пред'явленого обвинувачення ОСОБА_1 змінила показання та зазначила, що вона дійсно являється співзасновником, а також директором підприємства TOB «Вакко», другим співзасновником TOB «Вакко» являється ОСОБА_2 . Вона самостійно здійснила реєстрацію TOB «Вакко» з метою здійснення підприємницької діяльності, шляхом надання посередницьких послуг у сфері купівлі-продажу промислових товарів, що не підлягають обов'язковому ліцензуванню. Вона особисто відкривала рахунки у ПАТ «Класикбанк» та ПАТ «КБ «Преміум» та самостійно здійснювала фінансово-господарську діяльність підприємства у період 2009-2010 років. У зв'язку з тим, що в матеріалах кримінальної справи не було жодних фактичних даних, які б вказували на скоєння злочину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передбаченого частиною 2 статті 205 КК України, кримінальну справу було закрито за відсутністю складу злочину.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV), первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Отже, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального чи процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 у справі № 818/5272/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко