Іменем України
14 серпня 2019 року
Київ
справа №381/4654/17
адміністративне провадження №К/9901/64343/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Ключковича В.Ю., Губської О.А., Мєзєнцева Є.І. від 19 вересня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” (далі - Порядок № 975) та Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей” та Порядку № 975 він має право на одноразову грошову виплату як інвалід війни другої групи у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії. Проте відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової виплати, посилаючись на те, що військовослужбовець був звільнений з військової служби до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу", тобто, встановлення йому інвалідності відбулось до набрання чинності новою редакцією статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ані статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, які діяли на час настання інвалідності позивача вперше, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року.
Касаційну скаргу подано 18 жовтня 2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Гриців М.І., судді: Берназюк Я.О. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Желєзний І.В., судді: Шарапа В.М. та Чиркін С.М.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 01 серпня 1964 року по 14 червня 1993 року служив у Збройних Силах, у тому числі, у діючій армії на території Демократичної Республіки Афганістан з 23 липня 1984 року по 22 вересня 1985 року та з 30 липня 1987 року по 05 серпня 1988 року).
На підставі наказу Міністерства оборони України від 05 березня 1993 року № 0397 позивач був звільнений у запас за віком.
02 жовтня 2012 року (довідка до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0386855) позивачу первинно встановлена ІІІ група інвалідності. Зі змісту даної довідки вбачається, що поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
У подальшому 07 жовтня 2014 року позивачу довічно встановлено другу групу інвалідності із зазначенням аналогічних причин, що встановлюється із довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №04006941.
Керуючись нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей", позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про направлення документів до Міністерства оборони України для розгляду питання про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду війни другої групи.
Листом від 18 вересня 2017 року № 2/5/1315 Київський обласний військовий комісаріат повідомив, що протоколом №53 від 08 липня 2016 року комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Підставою для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є те, що військовослужбовець звільнений з військової служби до набрання чинності Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов'язок та військову службу”, а встановлення йому інвалідності відбулося до набрання чинності новою редакцією статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей".
Вважаючи незаконними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової допомоги, позивач звернувся до суду з позовом.
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Скаржник наголошує, що відповідно до чинного на момент встановлення другої групи інвалідності законодавства (Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Порядок №975) військовослужбовці військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі встановленні їм інвалідності незалежно від часу її настання. Крім того скаржник зазначає, що апеляційний суд помилково зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час отримання поранення у Демократичній Республіці Афганістан в 1984 році був військовослужбовцем строкової служби.
Від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішення суду першої інстанції.
З матеріалів справи слідує, що позивач з 01 серпня 1964 року по 14 червня 1993 року проходив службу у Збройних Силах, у тому числі, у діючій армії на території Демократичної Республіки Афганістан (з 23 липня 1984 року по 22 вересня 1985 року та з 30 липня 1987 року по 05 серпня 1988 року).
Згідно довідки від 02 жовтня 2013 року до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0386858 позивачу первинно встановлена третя група інвалідності з 23 вересня 2013 року. Зі змісту даної довідки вбачається, що поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
07 жовтня 2014 року позивачу довічно встановлено другу групу інвалідності із зазначенням аналогічних причин, що встановлюється із довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №04006941.
Таким чином, обставини встановлені судами попердніх інстанцій щодо дати встановлення третьої групи інвалідності не відповідають фактичним обставинам справи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу другої групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги - допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду другої групи.
Третю групу інвалідності позивачу встановлено 23 вересня 2013 року.
Другу групу інвалідності позивачу встановлено 07 жовтня 2014 року.
На час встановленні позивачу другої групи інвалідності діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Відповідно до Закону України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” інвалідність це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення позивачу другої групи інвалідності) та пункту 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28 лютого 2018 року у справі №806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі №816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 12 червня 2019 року у справі №822/473/18.
Проте суди першої та апеляційної інстанцій не встановили чи отримував позивач виплати одноразової грошової допомоги при встановленні йому третьої групи інвалідності.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанції вказали (встановили), що позивачу з 02 жовтня 2012 року первинно встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК, в той час як в матеріалах справи відсутня дана довідка, а наявна довідка про акт огляду МСЕК серії КИО-1 №0386855 від 02 жовтня 2013 року про встановлення третьої групи інвалідності ОСОБА_1 з 23 вересня 2013 року, що свідчить про те, що зміна групи інвалідності у позивача сталася протягом двох років з моменту первинного встановлення інвалідності.
Зазначене має важливе значення для розміру обрахунку одноразової грошової допомоги позивачу, як інваліду війни другої групи, оскільки при обрахунку її кінцевого розміру, законодавцем встановлено застереження, що в разі отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з призначенням нижчої групи інвалідності, розмір за вищою групою інвалідності визначається з врахування раніше отриманих виплат.
Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені всі обставини справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення.
До повноважень Верховного Суду, при розгляді справи в касаційному порядку, не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (див. рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім цього у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі "Бендерський проти України" (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Констатовані Судом порушення процесуального закону в аспекті цієї справи можуть бути усунуті в спосіб скасування судових рішень попередніх інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги: скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: В.М. Шарапа
С.М. Чиркін