Справа № 640/9234/19 Головуючий у І інстанції - Каракашьян С.К.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
15 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,
при секретарі: Андрієнко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила:
- визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича, що виразились у винесенні постанови про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. від 21 травня 2019 року - неправомірними, а постанову про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. від 21 травня 2019 року - незаконною;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. від 21 травня 2019 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 58189424.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувана постанова винесена не в день, в який мало виконуватися рішення суду 20 травня, а наступного дня. Також Позивач вказувала, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року по справі № 752/21544/18 про зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 до Міського центру дитини кожного понеділка з 15 години до 16 години 30 хвилин для проведення спільних зустрічей з ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 та фахівця Міського центру дитини (за згодою), без участі будь-яких інших осіб, не виконується з поважних причин, отже у відповідача були відсутні підстави, визначені стаття 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», для накладення штрафів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, Позивач зазначає, що жодних рішень суду на молотінню дитину ОСОБА_3 не покладено обов'язок зустрічатись та спілкуватись з батьком, стягувачем у виконавчому провадженні. Примушування дитини до такого спілкування є протиправним та таким, що порушує її права, а також не відповідає якнайкращому забезпеченню її інтересів.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в апеляційній скарзі ОСОБА_1 відмовити частково та прибрати повторність невиконання рішення суду.
Зобов'язати державного виконавця внести зміни (або нову постанову) у оскаржувану постанову про накладення штрафу (перше не виконання рішення суду).
За приписами частини 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича від 28 січня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58189424 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 22 січня 2019 року № 752/21544/18, про зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 до Міського центру дитини кожного понеділка з 15 години до 16 години 30 хвилин для проведення спільних зустрічей з ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 та фахівця Міського центру дитини (за згодою), без участі будь-яких інших осіб.
Відповідно до постанови про виправлення помилки від 24 травня 2019 року та акта складеного 20 травня 2019 року, державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчуком Дмитром Олександровичем прийнято постанову про накладення штрафу від 21 травня 2019 року, якою на Позивача відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладений штраф в сумі 3400,00 грн.
Мотивом даної постанови було зазначено те, що Позивачем не було забезпечено явки малолітньої дитини 20 травня 2019 року о 15:00 годині до Міського центру дитини.
Позивач не заперечує ту обставину, що нею не було забезпечено явку дитини та не було виконано рішення суду.
Позивач стверджує про наявність поважних причин, якими обумовлюється виконання рішення суду, посилаючись при цьому на висновок судово-психіатричного експерта № 9 від 12 лютого 2019 року.
Даним висновком стверджується, що психоемоційний стан малолітньої ОСОБА_3 характеризується негативним емоційними змінами у вигляді нестійкого настрою, емоційної лабільності, наявності вираженої тривоги та страху з регресивною поведінкою та актуалізацію негативних емоційних переживань страхітливих спогадів під час обговорення особистості батька, що є свідченням психотравматичного впливу на психіку дитини. Виявлені негативні емоційні прояви співставні з обставинами щодо наявності випадків насилля з боку батька по відношенню до матері у присутності дитини, які викладені у наданих для дослідження матеріалах. До батька дитина виявляє виражене негативне ставлення, прихильності до нього вона не виявляє, а навпаки під час обговорення особистості батька у дитини спостерігається виражена тривога, страх з регресивною поведінкою та негативізм. ОСОБА_3 виявляє стійке бажання до спільного проживання з матір'ю та значуще позитивне ставлення до неї. Дитина категорично відкидає будь-який варіант спільного проживання з батьком та на обговорення будь-яких умов проживання з батьком реагує с вираженим підвищенням тривоги та негативізму, що є проявом пережитої психотравми.
Також, Позивач посилається на лист Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 23.04.2019 року № 06/0428, за змістом якого підтверджується проведення занять та діагностики малолітньої, та її небажання зустрічатися з батьком.
Позивач стверджує, що вищезазначені обставини, в силу приписів статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», є поважними причинами невиконання рішення.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, оскільки судом не встановлено наявність поважних причин у Позивача невиконання рішення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.
Так, за приписами статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що виконавче провадження здійснюється з отриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно частини 6 статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною, державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Частиною 1 статті 63 Закону N 1404-VIII визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини 2 статті 63 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до зазначеної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналізуючи наведені положення статті 75 Закону № 1404-VIII суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення), з чим погоджується колегія суддів.
Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф не невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 821/1568/16.
Таким чином, державний виконавець зобов'язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин.
Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Поважними в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17.
Отже, колегія судддів погоджується з судом першої інстанції, що обов'язком Позивача, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення явки малолітньої дитини для проведення контакту з Третьою особою, що не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися.
Проте, забезпечення спілкування до кола обов'язків Позивача не віднесено.
При цьому, згідно з приписами частин 2 та 3 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток ( ч. 2).
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч. 3 ст. 150 СК України).
Відтак, забезпечення виконання малолітньою особою певних дій, вчинення яких є обов'язковим за законодавчо встановленими приписами (наприклад відвідування закладів освіти чи охорони здоров'я), в тому числі поза бажанням малолітньої особи, покладено на її батьків.
Таким чином, обов'язком Позивача, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без участі Позивача.
Водночас, виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки обов'язком Позивача є перебування дитини у певному місці протягом певного часу, натомість, забезпечення спілкування до кола обов'язків Позивача не віднесено.
Крім того, в даному випадку виконання вимог державного виконавця полягає в утриманні Позивачки від вчинення перешкод ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 .
При цьому, посилання ОСОБА_1 на те, що постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року по справі № 752/21544/18 скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини, визначення способів участі в особистому вихованні дитини та спілкуванні з дитиною відмовлено, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки оскаржувана постанова у даній справі винесена Відповідачем 21 травня 2019 року, тобто до набрання законної сили судового рішення у справі № 752/21544/18.
Також, доводи Позивача про протиправність спірної постанови від 21 травня 2019 року винесену Відповідачем в рамках ВП № 58189424 про накладення штрафу у зв'язку з повторним невиконанням рішення боржником ( ОСОБА_1 ), відповідно до ч. 2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», та посилання Третьої особи про наявність підстав для часткового скасування оскаржуваної постанови у частині повторності її не виконання, зміни штрафу з 3400 грн. на 1700 грн., а також, посилання Позивача та Третьої особи, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови на судове рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 640/6947/19, колегія вважає безпідставними, оскільки постанова про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. державним виконавцем винесена 21 травня 2019 року, а судове рішення в зазначеній справі було постановлено 31 травня 2019 року та набрало законної сили 30 липня 2019 року, тобто після винесення Відповідачем оскаржуваної постанови.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що Відповідач, як суб'єкт владних повноважень діяв на підставах, в межах та у спосіб наданих йому повноважень.
Таким чином, постанова державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. від 21 травня 2019 року ВП № 58189424, відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький