Справа № 743/1322/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Жовток Є.А.
Іменем України
13 серпня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Літвіної Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив продовжити строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на шість місяців.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19 липня 2019 року позов задоволено: продовжено строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 24.01.2020, включно.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для продовження строку затримання відповідача відсутні,
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25.01.2019 по справі № 362/510/19, яке набрало законної сили, відповідача затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України терміном на 6 місяців.
Позивач звертався до Чернігівського ПТПІ (місце перебування позивача) з проханням заповнити анкету для Посольства Народної Республіки Бангладеш з метою документування відповідача свідоцтвом на повернення в країну походження, проте останній від заповнення анкети відмовився.
Оскільки процедуру ідентифікації відповідача не завершено, позивач звернувся до суду з позовом про продовження строку його затримання.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач належними і допустимими засобами доказування довів той факт, на який він посилався як на підставу своїх вимог, а саме неможливість ідентифікації особи відповідача.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 (далі - Конвенція), Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС), Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI), Інструкцією про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22.01.2018 № 38/77) (далі - Інструкція № 353/271/150).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пунктах 7, 14, 15 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 5 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У частині четвертій статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців.
Відповідно до частин одинадцятої та тринадцятої статті 289 КАС строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Пунктом 1 Розділу VІ «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» Інструкції № 353/271/150 передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України, орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомо мості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Системний аналіз викладених законодавчих положень надає підстави стверджувати, що видворення іноземного громадянина, який не має жодних документів, за межі України обумовлює необхідність встановлення його особи, тобто чіткої ідентифікації компетентними органами країни походження.
При цьому, законодавством (частиною тринадцятою статті 289 КАС) регламентовано дві умови, наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не має документів, які б підтверджували його особу, а тому для виконання прийнятого рішення суду про його видворення, яке набрало законної сили, необхідно ідентифікувати його особу.
Так, як вбачається з матеріалів справи, з метою ідентифікації особи відповідача, позивачем направлялися до Чернігівського ПТПІ (місце перебування позивача) відповідні листи від 14.02.2019 та від 16.06.2019 щодо заповнення відповідачем анкети встановленого зразка та надання фотокарток. Проте, Чернігівським ПТПІ 20.02.2019 та 09.07.2019 було повідомлено про відмову відповідача у заповненні цих анкет.
Таким чином, позивачем вживалися дії з метою ідентифікації особи позивача, який, однак, не співпрацював у питанні своєї ідентифікації, що у відповідності до пункту 1 частини тринадцятої статті 289 КАС є підставою для продовження строку затримання.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що належним доказом відсутності співпраці з боку позивача може бути лише його письмова заява про відмову у заповненні анкети. Колегія суддів наголошує, що сама лише відсутність такої заяви не є обставиною, що свідчить про те, що відповідач не відмовлявся від заповнення відповідної анкети.
У свою чергу, на переконання суду, наявних у матеріалах справи документів, у тому числі листів Чернігівського ПТПІ від 20.02.2019 та від 09.07.2019, цілком достатньо для висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини тринадцятої статті 289 КАС щодо продовження строку затримання внаслідок відсутності співпраці з боку позивача.
Помилковим є посилання в апеляційній скарзі на те, що для продовження строку необхідним є існування одночасно двох умов, визначених частиною тринадцятою статті 289 КАС. Буквальне тлумачення наведеної норми свідчить про можливість окремого застосування таких умов.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку наявні чіткі законодавчі підстави, передбачені частиною тринадцятою статті 289 КАС, для продовження строку затримання відповідача в ПТПІ.
Таким чином, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Літвіна
Суддя І.В. Федотов