Справа № 826/3601/18 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
31 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Костюк Л.О., Мельничук В.П.,
за участю секретаря Суркової Д.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Лаптієва А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Голови Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Голови Верховної Ради України, треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування Розпорядження, визнання протиправними дії,-
ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та нечинним абзац третій пункту 4 Розпорядження Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 року «Про деякі питання дотримання прав, виконання обов'язків та посилення відповідальності народного депутата України у Верховній Раді України» № 636, яким внесено зміни до пункту 1.7 Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників Апарату Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 року № 490;
- визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія А.В., щодо підготовки та направлення листа № 01/03-53, яким було відмовлено у погодженні відрядження народних депутатів України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктом 1.7 Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників Апарату Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 року № 490, встановлено обмеження для народних депутатів України щодо здійснення відряджень. Також вказує, що видання актів (в даному випадку листа № 01/03-53), на підставі вищенаведеного пункту Положення є протиправним, з огляду на те, що такі акти суперечать положенням нормативно-правових актів вищої юридичної сили, зокрема, в частині визначення повноважень народних депутатів України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року позов задоволено частково, внаслідок чого, визнано протиправним та скасовано абзац третій пункту 4 Розпорядження Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 «Про деякі питання дотримання прав, виконання обов'язків та посилення відповідальності народного депутата України у Верховній Раді України» № 636, яким внесено зміни до пункту 1.7 Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників Апарату Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 № 490.
Визнано протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія А.В. щодо підготовки та направлення листа від 02.02.2018 № 01/03-53, яким відмовлено у погодженні відрядження народних депутатів України.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що повноваження Голови Верховної Ради України, передбачені, зокрема, пунктами 11, 15 Закону України «Про регламент Верховної Ради України», не можуть розумітися як повноваження, які наділяють правом Голову Верховної Ради України встановлювати нові права/обов'язки або створювати обмеження у роботі народного депутата України при виконанні останнім своїх повноважень, в тому числі, у здійсненні відряджень.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що основна діяльність та обов'язок народного депутата України полягає в участі у пленарних засіданнях Верховної Ради України, засіданнях комітетів та в особистому голосуванні з метою прийняття законів України, постанов та інших актів парламенту. Також вказує, що Голова Верховної Ради України наділений повноваженнями щодо організації роботи парламенту та вжиття заходів з метою забезпечення присутності народних депутатів на засіданнях Верховної Ради України. Таким чином, відповідач, відмовляючи в погодженні відрядження, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України «Про регламент Верховної Ради України».
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 № 490 затверджено Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників апарату Верховної Ради України, згідно п. 1.7 якого: «Усі інші відрядження народного депутата України пов'язані із здійсненням депутатських повноважень, повинні мати належне обґрунтування і оформляються розпорядженням Голови Верховної Ради України, яке є підставою для неучасті народного депутата України у пленарних засіданнях Верховної Ради України чи в роботі її комітету на час відрядження».
Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 року № 636 «Про деякі питання дотримання прав, виконання обов'язків та посилення відповідальності народного депутата України у Верховній Раді України» внесено зміни до Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників Апарату Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 року № 490, зокрема, пункт 1.7 викладено у такій редакції: « 1.7 Усі інші відрядження народних депутатів України, пов'язані із здійсненням депутатських повноважень, повинні мати належне обґрунтування і оформляється розпорядженням Голови Верховної Ради України. У тижні, відведені для пленарних засідань Верховної Ради України, відповідно до календарного плану роботи чергової сесії Верховної Ради України, відрядження народних депутатів не здійснюється, крім відряджень для участі в офіційних парламентських делегаціях України або згідно з рішенням Верховної Ради України».
Листом від 23.01.2018 № 04-06/3-07 (15101) голова фракції «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» ОСОБА_3 звернулась до Голови Верховної Ради України ОСОБА_5 , повідомивши про те, що народні депутати України ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебуватимуть у службовому відрядженні до м. Вашингтон, на запрошення американської сторони для участі у 66-му щорічному Національному молитовному сніданку.
В свою чергу, Голова Верховної Ради України Парубій А.В. листом від 02.02.2018 № 01/03-53 (22807) вказав про неможливість погодити порушене питання, зважаючи на вимогу пункту 1.7. Положення, із змінами, внесеними розпорядженням Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 № 636.
Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом правомірність своїх дій.
Проте, колегія суддів не може повною мірою погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так. відповідно до частини другої статті 88 Конституції України Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.
Відповідно до частини першої статті 78 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України: 1) веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту; 3) підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням; 4) забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не потребують наступного підписання Президентом України; 5) здійснює повноваження, передбачені статтею 94 Конституції України; 6) представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав і міжнародними організаціями; 7) вживає заходів для забезпечення безпеки і охорони Верховної Ради відповідно до закону; 8) вживає заходів щодо охорони та захисту народних депутатів; 9) веде засідання Погоджувальної ради; 10) забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань; 11) вживає заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях; 12) організовує розробку планів законопроектної роботи Верховної Ради; 13) організовує підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях; 14) здійснює контроль за своєчасним направленням і розглядом депутатських запитів; 15) видає розпорядження з питань відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи; 16) розподіляє посадові обов'язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, контролює їх виконання ними; 17) визначає відповідно до предметів відання комітетів головний комітет з підготовки і попереднього розгляду проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради; 18) має право скликати і проводити засідання комітетів, тимчасових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Верховною Радою питань, якщо відповідний комітет або тимчасова спеціальна комісія несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції, й повідомляє про це на найближчому пленарному засіданні; 19) порушує перед відповідними органами, посадовими особами питання про відповідальність осіб за невиконання ними вимог, встановлених цим Регламентом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України", про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України; 20) організовує роботу Апарату Верховної Ради та здійснює контроль за його діяльністю; 21) у разі необхідності скасовує розпорядження Першого заступника чи заступника Голови Верховної Ради України та керівника Апарату Верховної Ради України; 22) пропонує Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду керівника Апарату Верховної Ради України; 23) забезпечує розробку проекту кошторису Верховної Ради на наступний рік; 24) не пізніш як через два місяці після закінчення бюджетного року забезпечує подання на розгляд Верховної Ради звіту про виконання кошторису Верховної Ради за минулий рік; 25) звертається до суду з позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності; 26) виконує доручення Верховної Ради; 27) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України, законами України та цим Регламентом.
Отже, на виконання вимог Конституції України та Закону України «Про регламент Верховної Ради України» Голову Верховної Ради України наділено повноваженнями видавати розпорядження з метою виконання покладених завдань з організації роботи Верховної Ради України.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що спірним розпорядженням Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 № 636 «Про деякі питання дотримання прав, виконання обов'язків та посилення відповідальності народного депутата України у Верховній Раді України» внесено зміни до Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників Апарату Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 № 490, а саме, пункт 1.7 Положення викладено у наступній редакції: « 1.7 Усі інші відрядження народних депутатів України, пов'язані із здійсненням депутатських повноважень, повинні мати належне обґрунтування і оформляється розпорядженням Голови Верховної Ради України. У тижні, відведені для пленарних засідань Верховної Ради України, відповідно до календарного плану роботи чергової сесії Верховної Ради України, відрядження народних депутатів не здійснюється, крім відряджень для участі в офіційних парламентських делегаціях України або згідно з рішенням Верховної Ради України».
За приписами статті 78 Конституції України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Згідно з статтями 6, 7 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат у порядку, встановленому законом:
1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;
2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);
3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;
4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;
5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;
6) бере участь у парламентських слуханнях;
7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України.
Народний депутат постійно підтримує зв'язки з виборцями у порядку, встановленому законом.
Народні депутати, обрані в одномандатних виборчих округах, зобов'язані підтримувати зв'язок з виборцями своїх округів. Народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону.
Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.
Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про статус народного депутата України» встановлено, що ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків, передбачених Конституцією України, цим та іншими законами України.
З даного приводу Конституційний Суд у своєму рішенні від 26.06.2003 року №12-рп/2003 (справа про гарантії депутатської недоторканності) у мотивувальній частині зазначив: «положення частини першої статті 26 Закону цю статус треба розуміти так, що повноваження народного депутата України не можуть бути обмежені діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, громадян та їх об'єднань. Обмеження повноважень народного депутата України можуть встановлюватись виключно Конституцією і законами України».
Ні Конституція України, ні закони України не наділяють посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності правом обмежувати повноваження народного депутата України.
В той же час, слушними є доводи заявника апеляційної скарги, що спірне розпорядження Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 року № 636 є розпорядчим документом, який породжує права й обов'язки тільки для визначеного кола осіб, а саме народних депутатів України та прийняте з метою внутрішньої організації роботи парламенту, отже не є нормативно-правовим актом.
Зазначене підтверджується Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97, відповідно до пункту 1 якого, закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур'єр».
Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України».
Згідно пункту 7 цього порядку акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Так, в матеріалах справи міститься лист Державного підприємства - Видавництва Верховної Ради України (Парламентське видавництво) № 01-17/1444 від 14 листопада 2018 року, зі змісту якого вбачається, що у тижневому нормативному бюлетені «Відомості Верховної Ради України» друкуються закони України, постанови Верховної Ради України та інші нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України. Оприлюднення інших рішень у «Відомостях Верховної Ради України» не передбачено (а.с.177 т.1).
Враховуючи викладене, положення частини третьої статті 264 КАС України щодо можливості оскарження нормативно-правових актів до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у зв'язку з чим, для обчислення строку звернення до суду з такими вимогами необхідно користуватись загальними нормами, визначеними статтею 122 КАС України.
Статтею 40 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» передбачено право на відрядження членів комітетів та голів комітетів Верховної Ради України.
Члени комітету з дозволу голови комітету можуть виїжджати у відрядження для вирішення питань, віднесених до предмета відання комітету.
Відрядження члена комітету здійснюється на підставі його письмової заяви, поданої на ім'я Голови Верховної Ради України, погодженої з головою комітету, або за рішенням комітету. Голова комітету вносить подання Голові Верховної Ради України про відрядження члена (членів) комітету відповідно до рішення комітету. Рішення про відрядження членів комітету приймається Головою Верховної Ради України у формі розпорядження.
Про результати відрядження члени комітету складають звіт на ім'я голови комітету.
Голови комітетів можуть виїжджати у відрядження з дозволу Голови Верховної Ради України або його заступників. Звіт про свої відрядження вони подають на ім'я Голови Верховної Ради України.
Кожний народний депутат України має право ознайомитися із звітом за результатами відрядження члена комітету в Апараті Верховної Ради України.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що перебування у відрядженні є однією з форм здійснення народним депутатом України своїх повноважень, про результати яких він звітує або Голові Верховної Ради України, в разі, якщо відрядження здійснюється народним депутатом України, як головою комітету, або голові комітету, у разі, якщо народним депутатом здійснюється відрядження як членом відповідного комітету.
Разом з тим, позивач як голова комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, що підтверджується довідкою апарату Верховної Ради України № 20-25/436 від 27.02.2018 (а.с.33 т.1), був заздалегідь обізнаний про порядки здійснення відряджень, оскільки неодноразово виїжджав та погоджував такі відрядження, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями щодо оформлення відряджень народному депутату України ОСОБА_2 в межах України у 2015-2018 роках (а.с.51-52 т.1) та даними про паспортно-візове оформлення документів для службових відряджень за кордон народних депутатів України VII скликання протягом 2015-2018 років (а.с.53-59 т.1).
Так, відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Як вбачається з листа № 19/5-139 (84471) від 20.04.2018 з додатками у вигляді реєстраційних карток № 1 та № 2, позивач про порушення свого права дізнався (повинен був дізнатись) у травні 2015 року шляхом отримання спірного розпорядження.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження у справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає заяву без розгляду.
Позивач з даним позовом до суду звернувся лише у березні 2018 року, в заяві про поновлення строку звернення до суду вказує, що до 02 лютого 2018 року йому не було відомо про розпорядження № 636, а дізнався він про нього лише з листа Голови Верховної Ради України № 01/03-53.
Разом з тим, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у даній справі є визнання протиправним та нечинним абзацу третього пункту 4 Розпорядження Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 «Про деякі питання дотримання прав, виконання обов'язків та посилення відповідальності народного депутата України у Верховній Раді України» № 636, яким внесено зміни до пункту 1.7 Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників Апарату Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 № 490.
Отже, оскільки позивач звернувся до суду лише у березні 2018 року з позовними вимогами про скасування акту від 28.04.2015, він пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Наведене узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові від 17.07.2018 у справі № 522/7721/17.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та нечинним абзац третій пункту 4 Розпорядження Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 року підлягає скасуванню, а адміністративний позов в цій частині - залишенню без розгляду.
Щодо решти позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Так, за приписами п. 10 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат зобов'язаний завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради України чи її органів керівників цих органів.
Згідно з пунктом 15 частини першої статті 78 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України: видає розпорядження з питань відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи.
Відповідні проекти розпоряджень Голови Верховної Ради України готуються згідно з Положенням про порядок роботи з документами у Верховній Раді України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.05.2006 № 448.
Так, листом Голови Верховної Ради України Парубія А.В. від 02.02.2018 року № 01/03-53 (22807) у відповідь на лист від 23.01.2018 № 04-06/3-07(15101) голови фракції «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» ОСОБА_3 повідомлено, що цей лист розглянуто та взято до відома, проте, зважаючи на вимогу пункту 1.7. Положення, із змінами, внесеними розпорядженням Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 № 636, погодити порушене питання не вбачається за можливе.
Отже, з огляду на чинність пункту 1.7 Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників Апарату Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 року № 490, Головою Верховної Ради України правомірно відмовлено у погодженні відрядження позивачу та третім особам.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Голови Верховної Ради України щодо підготовки та направлення листа № 01/03-53, яким було відмовлено у погодженні відрядження народних депутатів України, слід відмовити.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що, відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, є підставами для його скасування.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Голови Верховної Ради України - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов в частині визнання протиправним та нечинним абзацу третього пункту 4 Розпорядження Голови Верховної Ради України від 28.04.2015 року «Про деякі питання дотримання прав, виконання обов'язків та посилення відповідальності народного депутата України у Верховній Раді України» № 636, яким внесено зміни до пункту 1.7 Положення про порядок підготовки і оформлення документів щодо службових відряджень в межах України та за кордон народних депутатів України, їх помічників-консультантів і працівників Апарату Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 06.06.2000 № 490 - залишити без розгляду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 06.08.2019.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: Л.О. Костюк
В.П. Мельничук