Справа № 640/12482/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
12 серпня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Ганечко О.М.,
за участю секретаря: Рагімової Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра Олександра Олександровича до Міністерства юстиції України про скасування наказу, -
Позивач Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір Олександр Олександрович звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Мін'юсту від 13 червня 2019 року №2289/7 «Про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефір Олександра Олександровича».
Разом із апеляційною скаргою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу до набрання чинності рішенням суду у даному спорі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра Олександра Олександровича про забезпечення адміністративного позову задоволено повністю.
Зупинено дію наказу Міністерства юстиції України від 13 червня 2019 року №2289/7 "Про проведення планової перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра Олександра Олександровича".
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову, дійшов висновку про те що, вжиття заходів забезпечення позову, у даному випадку, є вимушеним заходом, оскільки, не зупинення дії оскаржуваного наказу призведе до негативних наслідків, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Судова колегія знаходить правову позицію Окружного адміністративного суду міста Києва помилковою з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформаційної довідки №44051920190708 від 08 липня 2019 року, згідно рішення Кваліфікаційної комісії приватних виконавців від 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 надано право на здійснення діяльності приватного виконавця.
19 грудня 2018 року Директором Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту О. Воробйовим затверджено Графік проведення планових перевірок діяльності приватних виконавців на 2019 рік.
При цьому, 13 червня 2019 року Директором Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту О. Воробйовим затверджено Зміни до графіку проведення планових перевірок діяльності приватних виконавців на 2019 рік, відповідно до яких до вказаного графіку включено Приватного виконавця Оліфера О.О. з датою запланованої на 2019 рік перевірки - з 15 по 19 липня 2019 року.
13 червня 2019 року Мін'юстом прийнято оскаржуваний наказ, згідно якого вирішено:
- провести планову перевірку діяльності Приватного виконавця Оліфера О.О. з 15 по 19 липня 2019 року;
- утворено робочу групу з проведення планової перевірки діяльності Приватного виконавця Оліфера О.О.;
- затверджено план проведення планової перевірки діяльності Приватного виконавця Оліфера О.О.
Отже, згідно внесених 13 червня 2019 року змін до графіку проведення планових перевірок діяльності приватних виконавців на 2019 рік, Приватного виконавця Оліфера О.О. включено до графіку таких перевірок з датою запланованої на 2019 рік перевірки - з 15 по 19 липня 2019 року.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
За змістом статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів покладається саме на позивачів, які ініціюють таке клопотання.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Отже, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Відповідно до частини 5 ст. 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; п. 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та п. 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.
З аналізу вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16, суд підкреслив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обгрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача.
З'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні забезпечення позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Водночас, будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат ОСОБА_2 , у заяві про забезпечення позову не надав.
Крім того, судова колегія зазначає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У цій справі заснований судом вид забезпечення позову очевидно не відповідає обсягу позовних вимог.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись статтями 312, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Вівдиченко Т.Р.
Суддя Ганечко О.М.
Повний текст постанови виготовлено - 13 серпня 2019 року.