14 серпня 2019 року м. Дніпросправа № 1140/2362/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року в адміністративній справі №1140/2361/18 (головуючий суддя першої інстанції - Брегей Р.І.) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 21.08.2018 року звернувся до Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради, в якому просив:
- визнати протиправним та скасування рішення від 16 липня 2018 року, яким відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та у видачі безстрокового посвідчення;
- зобов'язати відповідача надати йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни («інвалід війни») та видати безстрокове посвідчення інваліда війни.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що він проходив службу в органах ДФС України, обіймаючи посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу власної безпеки ГУ ДФС у Кіровоградській області, мав спеціальне звання - підполковник податкової поліції. Наказом від 18.03.2016 року за №932-о був звільнений з органів ДФС у відставку за п.65 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС (через хворобу). У зв'язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності, яка настала у період проходження служби у податковій поліції, вважає що набув статусу інваліда війни. Відділом соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради йому видано посвідчення «інвалід війни» серія НОМЕР_1 з терміном дії «з 31.08.2016 року по 01.11.2017 року». Позивач зазначив, що 20.11.2017 року він звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі безстрокового посвідчення. Проте, 16.07.2018 року відповідач повідомив про прийняте рішення щодо відмови у наданні вказаного статусу.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради від 16 липня 2018 року №2124/3-1 про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви стосовно надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі безстрокового посвідчення.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу безстрокового посвідчення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позову у задоволенні відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Сторони повідомлені про розгляд справи та від них не надійшло клопотань про розгляд справи за їх участю, за таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах ДФС України, обіймав посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу власної безпеки ГУ ДФС у Кіровоградській області, мав спеціальне звання - підполковник податкової поліції.
Наказом від 18.03.2016 року за №932-о ОСОБА_1 звільнений з органів ДФС у відставку за п.65 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС (через хворобу).
Під час проходження служби з позивачем стався нещасний випадок, внаслідок чого в подальшому позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності.
Так, згідно з актом про нещасний випадок (в тому числі поранення) №3 від 01.09.2015 року, 03.08.2002 року, близько 17 год. 15 хв. ОСОБА_1 (на той час старший уповноважений відділу організації оперативних заходів по скороченню податкової заборгованості), повертаючись з будівлі прокуратури Кіровоградської області до будівлі ДПА у Кіровоградській області, на вул.Верхній Пермській на нього двома невідомими особами був скоєний напад, в результаті якого відібрано чоловічу сумку із службовим посвідченням та іншими особистими речами. 03.08.2002 року ОСОБА_1 звернувся до травматичного пункту, де отримав первинну медичну допомогу та був направлений для подальшого лікування до поліклініки за місцем проживання. З 05.07.2002 року знаходився на стаціонарному лікуванні в Кіровоградській обласній лікарні, за результатами якого було констатовано травматичний перелом 1,2 в верху з права забій верхньої губи з гематомами, забій зовнішнього носу та струс головного мозку першого ступеня. Висновок: нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків» (а.с.94-97).
01 жовтня 2016 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, втрата професійної працездатності 40%. Вказане підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а саме - свідоцтвом про хворобу №56 від 15.03.2016 року (а.с.14), довідкою до акту огляду МСЕК від 03.10.2016 року серія 12ААА №183203, виданого обласним МСЕК №2 м.Кіровоград, довідкою про результати визначення у застрахованої особи, ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, серія 12ААА №007226 від 03.10.2016 року (а.с.13, 14, 15 ).
Відділом соціального захисту населення виконавчого комітету Ленінської районної у м.Кіровограді ради, позивачу видано посвідчення «інвалід війни» серія НОМЕР_1 , термін дії з « 31 серпня 2016 року по 01 листопада 2017 року» (а.с.22).
На підставі акту огляду МСЕК від 27.10.2017 року ОСОБА_1 повторно встановлено ІІІ групу інвалідності, в зв'язку з отриманою травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків, інвалідність встановлено безтерміново (а.с.17).
20.11.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі безстрокового посвідчення.
Листом від 16.07.2018 року за вих. №2124/3-1 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення Відмова о бгрунтована тим, що відповідно до п.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» право на статус особи з інвалідністю внаслідок війни мають особи начальницького і рядового складу органів МВС і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, МВС України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. При цьому, в зазначеному пункті в переліку державних органів відсутній орган ДФС України (а.с.19).
Не погодившись з такою відмовою, позивач оскаржив її до суду.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Враховуючи суть спірних правовідносин між сторонами, яка стосується наявності чи відсутності у позивача права на встановлення статусу «інвалід війни», а також приймаючи до уваги підстави, з яких відповідачем фактично відмовлено позивачу у встановленні такого статусу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шановливого ставлення до них є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі по тексту - Закон №3551).
Відповідно до статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону №3551 визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Так, пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551 передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Отже, для визначення права на встановлення статусу «інвалід війни» підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. По-друге, те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Встановлені обставини у цій справі свідчать про те, що позивач проходив службу в органах ДФС України - податковій міліції (поліції).
Тобто, позивач не є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, а отже позивач не відноситься до кола осіб, які відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 можуть бути визнані особами з інвалідністю внаслідок війни.
Відносно аргументів позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що особи, які проходили службу в податковій міліції, та яким відповідно до висновку МСЕК встановлена інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, мають право на встановлення їм статусу осіб з інвалідністю внаслідок війни - «інвалід війни» відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначено вище, такі аргументи обґрунтовані посиланням на положення законодавства, що регламентує порядок проходження служби особовим складом податкової міліції, їх правовий статус та соціальний захист.
Відповідно до п.348.1 ст.348 Податкового кодексу України податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Відповідно до п.1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМУ №236 від 21.05.2014 року, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Згідно із п.7 вказаного Положення ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.
У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції.
Отже, підрозділи податкової міліції не відносяться до структури органів, які визначені п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 і відповідно не виконують функцій, які покладені на вказані органи.
Відповідно п.356.1 ст.356 Податкового кодексу України Держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
У свою чергу, статті 20-23 Закону України «Про міліцію» визначають: правове становище працівника міліції; правовий захист працівників міліції та громадян, які сприяють міліції в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю; соціальний захист працівників міліції; виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції та компенсація заподіяння шкоди його майну.
Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.
Отже, ані Закон України «Про міліцію», в тій частині в якій він застосовується до особового складу податкової міліції, ані Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», не прирівнює працівників податкової міліції до осіб, які відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 можуть бути визнані особами з інвалідністю внаслідок війни.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що спеціальним Законом відносно визначення кола осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і вказаний Закон не передбачає можливості застосування його положень, в цій частині, до осіб, які проходили службу в органах податкової міліції.
Той факт, що особовий склад податкової міліції проходить службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, також не може свідчити про можливість застосування до особового складу податкової міліції положень п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім цього, як зазначено вище, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни.
Віднесення особи до інвалідів війни, відповідно до ст.7 Закону №3551, безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «інвалідів війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та скасування рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 в наданні статусу інваліда та видачі відповідного посвідчення.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, висновки, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи, що у відповідності до вимог статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року в адміністративній справі №1140/2361/18 задовольнити.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року в адміністративній справі №1140/2361/18 скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Подільської районної у м.Кропивницькому ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак